Плакат із сумним поглядом маленької індіаночки з-під «таврованого» лоба, різкий запах чорнила і якась таємничо-філософська атмосфера. Такими видаються перші пару секунд перебування у салоні тату Володимира Орлова. З-за перегородок доносяться приглушені голоси і чіткий гул машинки, якою наносять татуювання. Тихі розмови ні про що подекуди перериваються філософсько-незрозумілими трактуваннями того чи іншого зображення чи його елементу. З небалакучим майстром спілкуємося під час роботи: на майже повністю розмальовану руку клієнта він додає язики вогню над головою демона.
Сьогодні він відомий майстер татуювання зі своїм особливим поглядом на життя, а в школі, був звичайним «хорошистом», прапороносцем у піонерській та комсомольській організації, і згодом навіть «просунувся по кар’єрі» і став комсоргом, тобто – обличчям і голосом школи. Мріяв вступити до ВУЗу і стати інженером. Завжди добре малював. Серед усього шкільного приладдя носив спеціальний зошит, який дуже не любили вчителі, бо він малював у ньому частіше, ніж писав теми уроків. Мрія про освіту інженера розтанула разом з могутньою державою Радянський Союз.
«Добро і зло – це стереотип»
– Моя мати й досі мріє, щоб я закінчив хоч якийсь інститут і працював, як вона каже, як усі нормальні люди – з восьмої до шостої години. Але коли повернувся з армії, Радянський Союз розвалився, і в країні почався безлад. Тоді я зрозумів, що інженером не буду. У ті неспокійні часи я розмальовував кіоски, адже після школи закінчив училище за спеціальністю художник-оформлювач. За фахом я працював усього два роки – в інституті оформляв усе що було. Це, напевне, єдиний період, коли я мав нормований робочий день. Решту свого життя я працюю за вільним графіком.
– Першими жертвами у татуюванні були студенти?
– Ні. Татуювання я почав робити ще в армії, і з тих пір «розмальовую» людей. Там усі, хто хоч трохи малює, мусять вміти робити тату. Я служив ще у радянські часи, а там все потрібно було вміти робити. Взагалі, вважаю, що армію повинні пройти усі чоловіки, і вона має бути безкоштовною, без жодної фінансової компенсації. Адже коли є поняття «гроші», зникають ті, які й повинні лежати в основі, такі як «Батьківщина», «ідея»… Серйозно татуюванням я зайнявся завдяки своєму товаришеві, теж художнику. Він виїхав жити до Ізраїля, а мати залишилася тут. Згодом він зрозумів, що на татуюванні можна добре заробляти, купив собі в Англії першу професійну машинку для татуювання. Нею він, до речі, зробив мені перше татуювання. Машинку ми розібрали на деталі, дослідили, з чого вона складається і зробили собі такі ж. (Перша машинка, зроблена власноручно Володимиром тепер висить у його майстерні на почесному місці, під склом, як раритет – авт.).
– Татуювання, переважно сприймалося оточуючими неоднозначно, адже більшість з того, що зазвичай наносять на тіло – це демони, звірі – усе, що уособлює агресію.
– А чому ви вважаєте, що традиційне негативне ставлення до демонів – це істина? Хто сказав, що демони – зло? Це стереотипи, ставлення, «нав’язане» християнською культурою, а вона тут не була споконвіків, тому традиційною вважатися не може. Я вважаю, що добра і зла не існує. От знайдіть, до прикладу, в лісі добро і зло, або справедливість. Теза, що виживає сильніший і всіх тварин потрібно посадити до клітки, щоб полегшити їм життя – це абсурд. Ось нещодавно почув новину, що лише у 1935 році закрили два останні зоопарки у Турині й Базелі, де в клітках сиділи… негри! Ось вам і Європа, до якої усі так прагнуть.
– Якщо все це стереотипи і немає добра і зла, то якою є ваша правда?
– Сьогодні людина не може сама себе захистити, у неї забрали усі засоби. А насправді захищатися є від кого. Ви можете спокійно пройти вночі парком ім. Чекмана чи незнайомими для вас районом? Ні, тому що кожен боїться. Хоча усі вважають, що цивілізація – це безпека, а насправді, все навпаки. Безпечно там, де немає цивілізації, де людям навіть на думку не спаде робити шкоду іншим «просто так». Цивілізації потрібно, щоб людина боялася, тому її благами слід користуватися якомога менше.
– Але ж ви ними користуєтеся: природний газ , електроенергія …
– Треба знати справжню їхню ціну. От, наприклад, більшу частину електроенергії видобувають атомні електростанції. Але, якщо чесно, використовувати її, то вже змалечку свою дитину потрібно готувати до того, що вона працюватиме на уранових родовищах. Правильно? Тому цивілізації потрібно, щоб були злочинці, бо хтось же мусить видобувати уран, щоб там не працювали наші з вами діти. А його й досі хтось видобуває! Ну, хоча б ті самі «смертники».
«Ми – частина планети і повинні думати глобально»
– Знаю, що ви з сім’єю плануєте переїхати жити до села? Щоб бути подалі від цивілізації?
– Саме так, ми з дружиною прихильники дауншифтингу (англ. «downshifting», перемикання автомобіля на більш низьку передачу, а також уповільнення або ослаблення будь-якого процесу – сленговий термін, що позначає життєву філософію «життя заради себе». У класичному розумінні дауншифтинг – це завжди вибір між доходами і стресами з одного боку і душевним комфортом за меншу винагороду з іншого – авт.). Завдяки однаковим поглядам ми з нею і познайомилися. Є така течія – анастасіївці, люди, які будують родові поселення далеко від міста і переїздять туди жити. На їхньому сайті ми й знайшли одне одного. Через місяць після знайомства, коли я був у Москві, зустрілися, і вже за тиждень вона переїхала до мене. Ми вирішили, що нам потрібно одружитися.
– Експрес-знайомства – це теж результат ваших переконань?
– Я при першій же зустрічі зрозумів, що це саме та людина, яка мені потрібна. Точно й досі не можу сказати, що саме «зачепило» в ній, але переконаний – це моя доля. Ми разом уже три роки, виховуємо півторарічну донечку Мирославу.
– Ви теж, як справжні анастасіївці, будуєте житло у родовому поселенні?
– Уже майже збудували. Восени, якщо встигнемо зробити ремонт, переїдемо туди жити, а якщо ні – то навесні. У нас там мінімум цивілізації: дрова замість газу, здорова їжа без термообробки. Електрика є, але й без неї можна обійтися. Ті, хто живуть в місті, не помічають наскільки вони залежні від благ цивілізації. Сприймають їх як щось належне. Без них ніби й незручно, зате правильно і не порушує гармонію на планеті. Ми ж частина цієї планети і повинні думати глобально.
– Ви вірите, що від такого вашого рішення хоч частково зміниться устрій на планеті?
– Так, і ми такі не одні. Ми маємо знайомих, які теж будують родовий маєток у сільській глибинці з мінімальним набором благ цивілізації, або й взагалі без них.
«Цивілізація – це зоопарк»
– Завжди потрібно ставити собі питання: хто я? Щоразу, коли щось робиш, запитувати себе, хто ти, що ти робиш…
– Ви вже дізналися хоч частково, а хто ж ви насправді?
– Не соціальна істота це точно! Я не ставлюся до життя споживацьки.
– А як ставитеся?
– Ну… от ми завжди думаємо, що це наші думки і ми самі до тих чи інших висновків прийшли, а насправді, нам їх нав’язали. Так працює більшість систем у цивілізованому світі. До прикладу, церква, вона «завантажує» людині інформацію, так би мовити, одним файлом. І ніхто не замислюється, так це, чи ні. Держава, яка є нагромадженням людей і існує з певною метою, теж так працює. Я взагалі вважаю, що будь-яка демократична держава – це інститут насилля.
– Але не можна у сучасному світі відкидати чи применшувати роль держави у принципі!
– Чому?
– Тому, що це система. Якщо ти нею не цікавишся, це ще не означає, що вона не цікавиться тобою.
– У тому то й річ, що кожного інакомислячого держава намагається нейтралізувати, залежно від того, наскільки він «небезпечний». Організація людей у певну структуру, в даному випадку в окрему державу – це те ж саме, що зоопарк. Ніби все нормально, звірів годують, доглядають, до них приходить ветеринар, але це не їхнє середовище, їх організували у зоопарки насильно.
– Тобто, для Вас держава – це зоопарк?
– Цивілізація – це зоопарк, а держава – це частина цивілізації. Тому обираючи життя у селі і відмову від усіх благ цивілізації я намагаюся звести до мінімуму точки дотику з державою.
– Яким, згідно вашого бачення, буде суспільство через кілька десятків років? Усі ж не зводитимуть до мінімуму дотичність з державою.
– Тобто, ви вважаєте, що общинний устрій – це деградація. Насправді, деградація – це те, що відбувається зараз у суспільстві: діти, викинуті на смітник, вбивства, наркомани, корумповані чиновники, відпочинок, який є отруєнням організму… Нам усім говорять, що ми цивілізовані і йдемо до демократії, а насправді – деградуємо. От наприклад, досягнення демократії, що дозволило голосувати ув’язненим і знизили віковий ценз при праві на голосування. А насправді, якщо розібратися – чому люди, які не заслуговують бути на свободі, яких засудили, явно не за гарну поведінку, повинні вирішувати долю мою і моїх дітей, віддаючи свій голос на виборах? Насправді, державі вигідно мати злочинців, бо сама держава і є інститутом злочину, як і джерелом хвороб. Я вважаю, що хворіють лише ті, хто веде ненормальний спосіб життя, так би мовити ті, хто в зоопарку.
– Ви не хворієте?
– Намагаюся все менше і менше…
– Що Ви для цього робите?
– Не їм усіляку гидоту.
– Наприклад?
– Я не говорю про майонез і усіляку хімію – це зрозуміло, що шкідливо. Я, до прикладу взагалі не вживаю алкоголь. Також не розумію, для чого потрібно їсти м’ясо, рибу… Тому, враховуючи екологію і різні фактори, які від нас не залежать, знову ж таки переконуюся, що потрібно жити в селі, чимподалі від усіх цих «благ». От ми з сім’єю вже від початку року поступово переходимо на сиру їжу. Але найголовніше – це вода. Я вже багато років п’ю лише джерельну: привожу собі спеціально.
– А як воно – бути білою вороною у суспільстві?
– Просто нічого не повинно бути на рівні роздумів. Якщо про це говорити, але нічого не робити, то все марно. А я так живу, тому вважаю, що це нормально. Взагалі, усі прихильники сирої їжі переконують, що два роки такої практики, без зривів і порушення, і хвороби зникають самі по собі, як і відчуття холоду.