Втекти від війни: ляльки-мотанки для ЗСУ виготовляє київська майстриня

Про те, що рашисти почали свій «асвабадітельний» рейд на Україну, Олена Карпенко почула не з новин – війна повідомила про себе з вікна її київської квартири. А дочка, яка вирушила на допомогу у шпиталь, зателефонувала і просила негайно вивезти з небезпечного міста її семирічну донечку Мілану. Дівчинка мешкала з дідусем і бабусею, бо потребувала особливого догляду – мала інвалідність. «У нас не було машини, ми не знали, куди їхати, – пригадує ті важкі хвилини Олена Іванівна. – Вдалося домовитися про транспорт, а на Івано-Франківщині – про помешкання. Власниця будинку перебувала в Італії і дозволила безкоштовно пожити в ньому. Тож 6-го березня врешті покинули Київ».

Ляльки майстрині залюбки розкуповують у Туреччині. Фото: з архіву Олени Карпенко.

Раніше родина жодного разу не була у горах. Лише раз-двічі на рік оздоровлювали малечу в Трускавці. Краєвиди, чисте повітря, щирі люди, а також найголовніше – спокійна обстановка одразу ж покорили серця мешканців столиці. Тим більше, що від голосних звуків, виття сирен, вибухів у дитини траплялися напади. «З перших днів ми відчули потужну підтримку місцевих жителів, – каже пані Олена. – Допомагали нам і «Гуцульські волонтери»: надавали продукти, інші необхідні речі. Познайомившись з ними, я дізналася про їхню важливу місію. Для військових вони закуповували амуніцію, обладнання, все необхідне. А кошти отримували від реалізації різних виробів і сувенірів. Оскільки донатити нам не було з чого, я вирішила, що можу допомогти своїми виробами».

Олена Карпенко під час війни вжестворила більше сотні ляльок-мотанок. Фото: з архіву майстрині.

Ще задовго до війни Олені Іванівні захотілося зробити для своїх подруг оригінальні сувеніри. В інтернеті побачила, як виготовляють ляльки-мотанки, спробувала й собі. Вийшло досить непогано. З того часу майструвала і обереги, і саморобні розвиваючі книжечки з тканини для онучки, і картини в українському стилі… Частину з виготовленого дарувала, навіть за кордон надсилала знайомим. В жінки вже з’явилася швейна машинка, щоб полегшити ручну працю. Крім того, щоб покращити свою майстерність, майстриня часто відвідувала різноманітні виставки у столиці, цікавилася старовинним народним обрядом створення ляльки-мотанки. Своїм прикладом жінка вкотре довела, що вчитися ніколи не пізно. «Попросила дочку, яка залишалася у рідному місті, надіслати в село Вербовець на Косівщину, де ми знайшли прихисток, мої матеріали з київської квартири. Перші ляльки зробила саме з них. Волонтерам вони дуже сподобалися. Та й у Туреччині, де вони реалізовували українські сувеніри, мотанки швидко розібрали. Тож тепер раз на два тижні везу свої вироби волонтерам», – розповідає майстриня.

За словами майстрині, якщо постаратися, за день можна зробити одну ляльку-мотанку і з десяток ангелочків. Фото: з архіву майстрині

У свої ляльки Олена Іванівна вкладає душу, а ще – молитви. Адже крім мотанок, вона виготовляє ляльки-травниці з сушеними м’ятою, чебрецем… Їх також реалізовують волонтери. Багато виробів майстриня віддає пораненим в госпіталі, щоб заспокоювали, розслабляли, оберігали від недоброго, зцілювали від недуг наших воїнів. Ще в арсеналі рукодільниці – обереги-ангелочки для українських бійців. Перший такий жінка змайструвала торік на прохання бійця з села, де вона нині мешкає. «Він знайшов мій номер, зателефонував і попросив для їхньої бригади зробити ляльку-оберіг у червоно-чорних кольорах, – ділиться Олена Карпенко. – Я вклала у неї частинку своєї душі й щирі молитви за здоров’я, добробут, удачу цих хлопців. І, звісно, за нашу Перемогу».

Якось до Олени Іванівни звернулася викладачка однієї з дитячих шкіл творчості Косівщини з проханням поділитися досвідом, бо місцеві дітлахи теж хотіли долучитися до такої необхідної справи. «Я зробила заготовки, взяла матеріали і на прикладі показала процес виготовлення оберегів. Сама не можу організовувати уроки, бо маю доглядати за онучкою. Проте показати викладачам – залюбки», – додає жінка.

У свої мотанки Олена Іванівна вкладає душу і молитви. Фото: з архіву майстрині. 

Для своїх виробів пані Олена використовує різні матеріали. З тканиною безкоштовно допомагає тамтешня власниця магазину вишиванок. А от квіточки для віночків, упакування, наліпки, натуральну вовну для волосся купує, адже сувенір для іноземців повинен мати презентабельний вигляд.

За словами майстрині, якщо постаратися, за день можна зробити одну ляльку-мотанку і з десяток ангелочків. Проте жінка віддає перевагу спочатку виготовленню деталей, а вже потім приступає до збору сувенірів. За словами Олени Іванівни, одна лялька в середньому коштує близько 700 гривень. За весь час співпраці з волонтерами вона вже створила більше сотні ляльок-мотанок та ще більшу кількість ангелочків. «Якщо я навіть повернуся до Києва, все одно буду робити їх для «Гуцульських волонтерів». Це мій вклад у Перемогу. І буду робити доти, доки останній ворожий чобіт не залишить нашу землю», – завершила розмову Олена Карпенко.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.