Хворі на туберкульоз відмовляються від лікування

Швидше за все, Зарічанське протитуберкульозне відділення Чемеровецької районної лікарні найближчим часом припинить свою роботу. Працівники відділення з цього приводу зверталися в різноманітні інстанції, проте відповідь надходила одна – немає коштів на обслуговування цього закладу.
«Немає коштів»
«А тепер заклад хочуть зовсім закрити, – каже колишній заввідділенням Зарічанського тубвідділення Григорій Карпець. – Куди ми тільки не зверталися! Навіть до депутата Верховної Ради, проте, зі всюди відповідь одна – немає коштів, лікування у Хмельницькому краще, ніж на місцях…
Як нам пояснюють, в районі немає грошей на лікування туберкульозних хворих – не вистачає мільйона гривень на річне обслуговування цього закладу. А того, що дають на лікування – 6 гривень, і на харчі – 5, для наших хворих мало. Справді, заклад не може забезпечити їм повноцінне харчування, але молоко для хворих дає колгосп, з нього на кухні роблять сир, сметану. Відділення має свій город, сад, так що овочі та фрукти свої. Картоплю люди по селу дають. Хворих годують чотири рази на день. У відділенні тепло, працюють внутрішні туалети й душова, в кожній палаті є холодна й гаряча вода».
За словами працівників тубвідділення, ще зовсім недавно взимку в палатах температура не піднімалася вище 11-12 градусів, тому грілися камінами, ходили по посадках, збирали хмиз, палили скатами від автомашин. Словом, ситуація була настільки складною, що у 2007 році відділення хотіли закрити. Тодішній голова обласної ради Іван Гладуняк приїхав на місце, поспілкувався з колективом і пацієнтами закладу, після чого виділив з обласного бюджету близько 600 тисяч гривень – на ремонт. Район теж дав 200 тисяч. Тоді у відділенні поміняли опалення, трубопровід, каналізацію. Всі роботи всередині – зробити відкоси, підбити підлогу, пофарбувати… – працівники виконували власноруч, кожен місяць збираючи гроші з зарплати. Канави для газопроводу теж рили вручну.
«Питання про закриття більше не порушували, а 11 січня цього року нам сказали, що до 11 березня нас закривають, – каже виконуюча обов’язки заввідділенням Галина Карпець. – Протиепідемічна комісія вирішила, що ми не дотримуємося санітарно-епідеміологічних норм – не закінчена кухня, не зроблено ремонт у господарській частині. А перед Новим роком приїхали робітники з Чемеровець і розібрали стару котельню. Якби ми самі здали цей брухт, то за ті гроші зробили б ремонт”.
«Селяни нерідко звертаються до нас»
За словами Галини Олексіївни, нині подібні заклади працюють в Осташках Хмельницького району, Голозубинцях Дунаєвецького і в Оринині Кам’янець-Подільського. Тубвідділення в Оринині закривають 5 березня, 11 – в Зарічанці. «У 2010 році припинили свою роботу аналогічні заклади у Волочиському районі, Новоушицькому та Шепетівському, – каже Галина Олексіївна. – Торік закрили 50 ліжок, і в цьому – ще 50. І це притому, що наша область займає 24 місце по забезпеченні туберкульозними ліжками. Ще кажуть, що селяни скаржаться на нас, тому що не хочуть такої лікарні поруч із селом. Проте, хоч вона і туберкульозна, по допомогу селяни нерідко звертаються до нас». Справді, голова Зарічанської сільської ради Володимир Олійник підтвердив ці слова, сказавши, що люди звертаються навіть з дітьми, бо тут працюють досвідчені лікарі. Турбує колектив відділення й те, що «зі зміною організації виробництва» усіх їх скорочують. Профспілки, до яких зверталися по допомогу, мовчать. А у відділенні працюють 22 чоловіки.
«Усе, що ми одержуємо на місяць на харчування в районній лікарні, віддаємо для цих 20 хворих»
Колектив відділення звертається в різні інстанції, в тому числі й до обласної державної адміністрації з проханням не допустити закриття закладу. А керівництво Чемеровецької районної лікарні аргументовано доводить доцільність цього непопулярного заходу.
«Ми давно ставимо питання про передачу відділення на обласний бюджет, – каже головний лікар Чемеровецької районної лікарні Іван Лаврентьєв. – По-перше, наш бюджет не має можливості адекватно лікувати і обслуговувати цих хворих. На харчування одного туберкульозного хворого на добу потрібно 25-30 гривень, на лікування – мінімум 12-15. Цього ми їм дати не можемо.
У центральній районній лікарні протягом останніх років хворі не з’їли ні шматка м’яса, ні масла, ні яйця. Словом, те, що ми одержуємо на харчування в місяць, а це 20 тисяч, все віддаємо для цих 20 хворих».
За словами Івана Йосиповича, річне утримання цього відділення обходиться для районного бюджету у мільйон гривень. Тому, згідно з державною програмою реформування охорони здоров’я, виникла необхідність зосередити цей контингент хворих у спеціальних лікарнях, які будуть утримуватися за рахунок обласного бюджету.
Щодо працевлаштування медперсоналу цього відділення, то в сусідніх Почапинцях у цьому році має відкритися амбулаторія сімейної медицини. Всіх працевлаштувати не можу, а щодо медпрацівників, то чотирьом я дам роботу, усі інші – пенсіонери».
В області є три лікувальні заклади для туберкульозних хворих. У Славуті, в Осташках Хмельницького району і Голозубинцях Дунаєвецького. Заступник голови Хмельницької облдержадміністрації Вадим Гаврішко вважає, що лікувати таких пацієнтів мають саме в них, бо там найкраще устаткування і хороше забезпечення медикаментами. А незабаром в області буде створено ще й туберкульозний хоспіс.
За словами заступника голови Чемеровецької райдержадміністрації Сергія Рибака, при районній поліклініці за тубкабінетом буде закріплена карета швидкої допомоги, яка, за потребою, доставлятиме хворих у Голозубинецьку тублікарню. Саме ця лікарня наказом обласного управління охорони здоров’я визнана базовою для Чемеровецького району.
«Вихід один – або в Зарічанку, або додому…»
Кожна зі сторін права по-своєму. Працівникам відділення потрібно десь працювати, а в районі немає коштів для утримання такого дорогого для них закладу. Проте в цій проблемі є ще й третя сторона – самі хворі. Хворі справді бояться навіть не того, що в інший район до них ніхто не приїде провідати, а того, що вони звідти вже ніколи не вийдуть. Тому, як самі кажуть, «вихід один – або сюди, або додому. Туди ми не підемо».
Працівники відділення бояться іншого – скількох здорових людей зможуть інфікувати їхні хворі, доки добиратимуться до нового місця лікування.
«Щоб добратися в Голозубинці, хворому на туберкульоз треба їхати в Чемерівці, потім до станції Балин, звідти – в Дунаївці, а тоді лише в Голозубинці, – каже Галина Олексіївна. – Зі скількома здоровими людьми вони контактуватимуть? Нам кажуть, що будуть давати машину, але то лише на перших порах… А вони ще хочуть, щоб туберкульоз не розповсюджувався».