Цей день в історії Хмельниччини: 14 червня

14 червня 1779 року Йосип Вітте, син Кам'янець-Подільського коменданта Яна де Вітте, нехтуючи суспільною думкою, всупереч волі батьків, взяв в зіньковецькому костьолі шлюб з Софією Глявоне. Ця історія сталася в Кам'янці в романтичному XVII столітті. Хоча розпочалася вона неподалік від Кам'янця, в містечку Жванець, Куди весною 1778 року приїхав Йосип де Вітте, , щоб привітати королівського посла Боскампа Лясопольського. Посол зупинився в містечку над Дністром проїздом, повертаючись з Туреччини до Варшави. При зустрічі Лясопольськии не втримався і показав молодому Вітте сестер-гречанок, яких він викупив у Стамбулі в подарунок королю Станіславу Августу. Молодша з сестер - Софія запала в очі, а можливо й одразу в серце Йосипу, і він відкупив її в Лясопольського за одну тисячу червоних золотих. Мабуть сам сорокарічний син кам'янецького коменданта на той момент не сподівався, що ця гарненька тринадцятирічна дівчинка стане його дружиною, матір'ю дітей і врешті-решт, не дивлячись на всі життєві перипетії, залишиться в його серці до останніх днів.

Софію викупили у Стамбулі в подарунок королю Станіславу Августу.

Та повернемося до початку подій, але вже в містечко Хотин, куди перебралися сестри-Глявоне. Майже рік проїздив туди Вітте, добиваючись серця Софії, але вона не хотіла подарувати його своєму палкому закоханому інакше, ніж через шлюб. Тим більше, що сама вона робила неабиякі успіхи, знайомлячись з манерами вищих кіл суспільства і навчаючись польській і французській мовам.

Отож 14 червня 1779 року Йосип Вітте всупереч волі батьків, взяв в зіньковецькому костьолі шлюб з Софією Глявоне. Про батьківське благословіння не могло бути й мови: старий комендант в листах іронічно називав майбутню невістку «константинопольською мадам», а Кароліна Вітте не хотіла чути про подібний мезальянс. Вона сприйняла так близько до серця цей шлюб, що злягла в ліжко і вже не встала з нього. Ян де Вітте не встояв перед красою гречанки, коли та впала перед ним на коліна, просячи благословіння і прощення для себе і свого чоловіка.

Через рік після одруження Йосип Вітте повіз улюблену дружину до Парижу, де молода красуня закрутилася у вирі європейського життя. До Кам'янця доходили поголоски, що навіть король Людовик XVIII обожнював її і схилявся перед її красою. В Парижі у подружжя народився син, якого назвали Іваном.

До Кам'янця Софія де Вітте повернулася вже світською львицею і стала першою панею в місті. А згодом зробила стрімку кар’єру в дипломатії. Не дивлячись на ревнощі та докори з боку чоловіка, Софія почала вправлятися в політичних інтригах і не без успіху. Вона переїздила з Вени до Стамбулу, зустрічалася з іноземними послами, в Криму була представлена імператриці, а в Петербурзі в подяку за послуги отримала від Катерини маєток в Білорусії.

Згодом Софія зустрілася з графом Феліксом-Станіславом Потоцьким. Ця зустріч призвела до нового палкого кохання, яке змінило життя Софії. І вона стала Софією Потоцькою.

1822 року Софія Потоцька пішла з життя на п'ятдесят восьмому році життя. По ній залишився не лише великий спадок, не лише славнозвісна «Софіївка», а і легенда про силу жіночості, що здатна не лише змінювати долі сильних світу, а й впливати на перебіг політичних подій.

14 червня 1779 року Йосип Вітте, нехтуючи суспільною думкою, всупереч волі батьків, взяв в зіньковецькому костьолі шлюб з Софією Глявоне. Фото: uk.wikipedia.org

Проблема ремонту доріг, як виявляється була актуальна у різні часи. В архівних джерелах збереглись документи та листування, в якіих адміністрація князівського маєтку Сангушків в Білогородці та місцева повітова влада вирішували - хто і за скільки ремонтуватиме місцеві дороги. Почали вирішувати у 1853 році, і наступні 40 років не могли дійти згоди. 14 червня 1894 року пристав першого стану своїм рапортом повідомив заславського повітового виконавця, що пояснення князівської адміністрації не відповідає дійсності і дороги таки проходять через володіння Сангушка. Як результат, повітовий виконавець приймає рішення: «оскільки матеріал для виправлення доріг має бути відпущений власниками, а селяни ж мають лише проводити роботи з виправлення доріг, а тому .. наказую негайно вимагати від князя Сангушко асигнувань на необхідний матеріал, не приймаючи жодних пояснень». Однак навіть попри такі суворі звернення Білогородська адміністрація відмовлялася виконувати розпорядження, затягуючи час. Врешті в листопаді 1894 року управитель білогородським маєтком Сливинський та повірений князя Сангушка Іздебський, повідомляють повітову владу, що дороги ремонтуватися не будуть оскільки вони не належать до маєтностей Сангушко. Підсумком цієї епопеї стала підготовка плану проведення ремонту доріг та виділення необхідних будівельних матеріалів у 1896 році.

Цього дня у 1906 році Подільська «Просвіта» відкрила в Кам’янці-Подільському першу бібліотеку та канцелярію. Через декілька днів Товариство влаштувало перше українське гуляння. В перший рік діяльності Подільська «Просвіта» заснувала у місті книжковий кіоск і пересувний пункт для торгівлі легальною українською літературою.

Газета «Подолія» від 14 червня 1907 року подавала статистику освіченості жителів Подільської губернії. У статті йшлось що рівень освіченості доволі низький. Серед тримільйонний населення лише один відсоток мав рівень освіти вище початкового.

«Наскільки у нас, на Поділлі, мало розвинена грамотність, можна судити з наступних цифр: в губернії з трьох з половиною мільйонним населенням числиться грамотних взагалі - 32,8 відсотка, в тому числі більш як один відсоток отримали освіту вище початкового рівня. При цьому слід зауважити, що в окремих повітах відсоток грамотного населення розподіляється далеко не однаково. Так, вище за все грамотність варто в Вінницькому повіті - 43,5% грамотних, потім в Кам'янець-Подільському повіті - 35,7%. Найнижче грамотність в Летичівському повіті, де відсоток грамотних ледь доходить до 27,5% ».

14 червня 1943 року артисти Кам'янець-Подільського міського театру організували концерт. Під час окупації міста (1941-1944 роки), намагаючись прихилити на свою сторону місцеве населення, окупаційна влада підтримувала розвиток освіти та культури. В місті відновив свою роботу обласний державний історичний архів, та відновили роботу міського театру. Практично всі подальші культурні заходи проводилися перед особовим складом німецьких частин, що дислокувалися в місті.

14 червня 1993 року у Хмельницькому засновано муніципальний духовий оркестр. За ініціативи тодішнього мера міста Михайла Чекмана й колективу музикантів, яку підтримали депутати міської ради. Оркестр є дипломантом та лауреатом чисельних мистецьких конкурсів та фестивалів. У різні роки оркестром керували: Анатолій Слюсар, Василь Станко, Заслужений артист України Сергій Рабійчук, Володимир Боруцький. У 2009 році при оркестрі створено перший в Україні колектив мажореток “Альфа”.

У 2018 році 14 червня у Хмельницький підтопило. Після не тривалої, але рясної зливи на багатьох вулицях міста неможливо було ні проїхати, ні пройти.

14 червня вулиці Хмельницького підтопило. Фото: 0382.ua