ye-logo.v1.2
15 Грудня, 2019

Імена тисяч вбитих у підвалах Проскурова досі невідомі (АРХІВНІ ФОТО)

Юна МІТРАШКО Історія 3793 1
1990 рік. У Хмельницькому під час будівельних робіт на перетині вулиці Рибалка (нині Степана Бандери) та проспекту Миру, були виявилені людські рештки
1990 рік. У Хмельницькому під час будівельних робіт на перетині вулиці Рибалка (нині Степана Бандери) та проспекту Миру, були виявилені людські рештки. Фото: Олександра Соленцова з архіву редакції

Як у місті Радянська влада приховувала сліди злочинів режиму.

«У 1990 році, під час будівельних робіт на перетині вулиці Рибалка (нині Степана Бандери) та проспекту Миру, робочі виявили людські останки. Будівельники роздивились знахідку. Це були черепи, а на них характерні отвори від куль. Про знахідку повідомили керівництву. На місце приїхала міська влада, працівники комунальної служби і інші посадові особи. Землю ретельно перебрали і витягли близько двох десятків скелетів, які обережно склали в ряд», - так цю подію згадують очевидці. За цих обставин зроблені й фотографії, які ілюструють цей матеріал.

Тоді ця подія набула певного резонансну, адже до того останки знаходили в різних частинах Хмельницького. Їх зібрали і віддали на зберігання комунальникам. Згодом у 1991 року, сесія міської ради народних депутатів прийняла рішення про перепоховання знайдених останків на військовому кладовищі (по вулиці Кам'янецькій) з пам’ятним знаком «Жертвам репресій».

Перепоховали знайдені у 1990 році рештки за декілька місяців (вже у 1991 році) на військовому кладовищі у Хмельницькому. Фото з архіву редакції.
Про ці події нині нагадує стелла, яка встановлена на місці перепоховання. Фото автора.

 Подія 1990 року змусила ще раз заговорити про факт, навколо якого і досі точаться дискусії, – про масове захоронення жертв репресій, яке виявили в місті у 1966 році під час будівництва центрального універмагу. Про події того часу ми поспілкувались з краєзнавцями, істориками та свідками.

Краєзнавець, популяризатор історії Хмельницького Ігор Западенко розповідає, що про подробиці цих подій дізнався від родички.

«Серед моїх родичів і знайомих є такі, хто був свідками тієї страшної знахідки. Так чи інакше свідками стало все маленьке містечко Проскурів. Моя родичка розповідала, що вона, тоді, у 1966 році, працювала на швейній фабриці (вона була розташована на території нинішнього скверу імені Тараса Шевченка). В той день вона з колегами пішла у місто під час обідньої перерви. Раптом почули, що хтось голосно кричить «мертвих знайшли, мертвих знайшли!» Тоді, всі, хто це чув, кинулись на крик, туди, де зараз центральний універмаг. І жахнулись, побачивши на будівельному майданчику велику кількість людських скелетів, черепів, кісток», - розповідає краєзнавець.

Так, восени 1966 року, розпочалась ця історія з багатьма невідомими. Того дня під будівництво майбутнього універмагу почали готувати майданчик. Будівельники зносили старі будинки, які були там розташовані. Під час робіт бульдозер наткнувся на фундамент будинку з підвалом. Це викликало здивування, оскільки він не значився в жодних архітектурних планах, як такий, що колись існував. Сам підвал був замурований, і коли його розкрили, виявили моторошну знахідку - він був заповнений людськими рештками.

Видання «Пробудження» повідомляло, що у 1990 році за старим цвинтарем по вулиці Рибалка знайдено залишки 24 черепів з кульвими отворами.

Газета «Пробудження» повідомляла, що у 1990 році за старим цвинтарем по вулиці Рибалка  (нині вулиця Степана Бандери) знайдено залишки 24 черепів з кульвими отворами. Фото Олександра Соленцова з архіву редакції, зроблене в 1990 році.

Хмельничанин Сергій Брижань розповідає, що коли копали котлован під ЦУМ, він був у четвертому класі.

«Котлован був величезний, там знайшли багато тіл, все це було жахливого сіро-зеленого кольору. Там ходили якісь люди в протигазах, бо ці трупи не розклалися. Вони ходили і передивлялись речі, які там були, та одяг. І людей збіглось багато, дехто стояв і плакав. На це було дуже страшно дивитись», - згадує Сергій Миколайович.
Зараз Сергій Брижань працює режисером Хмельницького обласного театру ляльок, який розташований поряд з ЦУМом. У 1938 році у цій будівлі театру було відділення НКВС.

«Ніколи не думав, що мені доведеться працювати у будівлі, яка має таку історію, що колись люди сюди заходили і вже не поверталися. Тут був палац піонерів, в дитинстві я ходив сюди на гуртки. З лівого боку був вхід в підвал. Куди він вів - я не знав, потім він зник. Коли сюди перевели театр ляльок у 1989 році, в приміщенні підвалів не було. Там де зараз гардеробні, просто лежала бетонна плита, все було замуровано, і ніхто туди не ліз. А вже коли почали робити перший ремонт, розбили ту плиту, побачили, що підвали були засипані піском. Звідти той пісок вигребли і зробили там гардероб і туалети. Під час робіт знайшли тільки стару німецьку лампу. Чи знаходили ще щось, я не знаю. Та думаю, що тут кісток ще багато, і навколо театру і в дворі нашому. Тоді час був такий. Люди зникали щодня: з ранку була людина, а ввечері вже немає. Тоді ніхто нічого людям не пояснював», - розповідає пан Сергій.

За словами Ігоря Западенка, ділянку, де знайшли тіла, одразу оточили. Людей відтіснили, а на місце події оперативно зібрали міську владу, правоохоронні органи та КДБ. Незабаром там виріс високий паркан. Розпочали розслідування.

«Я тримав у руках матеріали прокурорської перевірки у межах розслідування. Це документи, які дивом збереглися. Сама справа зараз перебуває у фондах музею історії міста. Я ознайомився з її матеріалами. Там були відібрані свідчення очевидців, тих хто працював тоді на будівельному майданчику. Свідчення дуже скупі, без деталей. І сама справа досить коротка», - згадує Ігор Западенко.

З розслідування випливало, що у тому кварталі колись був слідчий ізолятор та інші адміністративні будівлі. В часи окупації там дислокувалося Гестапо. На нього все і списали. Згідно з матеріалами прокурорської перевірки, стверджувалося, що у слідчому ізоляторі після звільнення міста 25 березня 1944 року від фашистської окупації, перебували посібники окупантів. І, мовляв, ніби пізніше, коли було бомбардування (а це факт, що бомбардування нацистською авіацією вже звільненого Проскурова продовжувались) одна з бомб потрапила в будівлю слідчого ізолятора, і ті, хто там були, загинули. А потім їх поховали нашвидкуруч в рові поблизу ізолятора. І, мовляв, саме на це поховання натрапили будівельники 1966 році. Справу закрили. Рештки вирішили перепоховати. Та оскільки, як вважали, це були останки поплічників окупантів, могила догляду не підлягала. І ця інформація також не підлягала розголошенню на радіо чи в газетах. Так радянські органи поставили крапку у цій справі. Все намагались списати на звірства нацистів.

Матеріали прокурорської перевірки 1966 року по факту знайдених людських решток на будівництві ЦУМу. Фото: з архіву

Матеріали прокурорської перевірки 1966 року по факту знайдених людських решток на будівництві ЦУМу. Фото: з архіву редакції.

«Ця прокурорська справа зараз зберігається у фонді музею історії міста. Це документ, але він може трактуватися як зразок документу - фальсифікованого аби применшити масштаби того, що сталося і винними у злочинах назвати абсолютно інших людей», - додає пан Западенко.

Свідки, які бачили вивезення останків розповідали, що їх вивозили вночі, екскаватором рештки вигрібали з підвалу та вантажили на самоскиди.

Шепетівчанин, Володимир Вержбицький був начальником будівельної дільниці на якій мали зводити ЦУМ. Вже у 1990 році він давав свідчення СБУ, які згодом були оприлюднені. У своїх свідченнях Володимир Йосипович говорить: «За моїми підрахунками, вивезли тисячі півтори. В основному, їх знаходили на глибині три метри. Це були чоловіки і жінки. Одяг був різний: і літній і зимовий. На багатьох кістках виднілися залишки шкіри і волосся. Поруч з будівельним майданчиком був вхід у підвал, який нагадував невелику кімнату 3 на 4 метри. У цій кімнаті було дві арки: вбік до палацу піонерів і в протилежний. На одній стіні було безліч відбитків від куль (кілька тисяч)».

За версією краєзнавців, частину знайдених у 1966 році решток, вивантажили біля старого кладовища на Кам'янецькі. Зараз тут територія КП
Сьогодні територія заасфальтована, на фото найстаріші будівлі підприємства. Фото автора.
Територія "Спецкомунтрансу" межує зі старим кладовищем. Проте визначити місце, де у 1966 році вивантажили знайдені рештки, можуть лише розкопки та дослідження. Фото автора.

За свідченнями та спогадами місцевих жителів, рештки були вивезені на старі хмельницькі цвинтарі. Це підтверджують і краєзнавці. За словами краєзнавця Сергія Єсюніна в результаті виникло два поховання. Частину знайдених решток вивезли на старе кладовище, яке знаходилось на перетині сучасних вулиці Степана Бандери та проспекту Миру. Інші на кладовище по вулиці Кам'янецькій. Зараз на цьому місці автомобільний майданчик комунального підприємства «Спецкомунтранс». І останки перебувають там і до сьогоднішнього дня.

Автомобілі привозили рештки і вивантажували їх на купу поруч. Деякий час вони лежали просто неба. Анатолій Кудла був одним з водіїв, які тоді вивозили останки. У своїх свідченнях в СБУ він зазначив: «Як очевидець можу сказати, що трупів викопали близько двох-трьох тисяч. За одну ніч я робив приблизно 15 ходок. Ґрунт з рештками вивозили близько місяця». Він пригадує, що для того, щоб водії могли робити цю страшну роботу, їм примусово давали вживати горілку, бо психіка людей не могла впоратись.

Рештки людей, які були знайдені в Хмельницькому в 1990 році. Фото з архіву редакції.

«Досі невідомо, про яку кількість загиблих йдеться. Є думка, що їх було понад 10 тисяч. Але це твердження не за фактом, бо багато залишається досі невідомим», - додає краєзнавець Ігор Западенко.

Він розповів, що колишній проскурівчанин Емануіл Коринбліт, який писав про цю знахідку в своїй книзі «Реквієм», згадував про те, що, на його думку, це розстріляні і таємно знищені євреї - члени сіонських організацій, яких перед Другою світовою знищувало НКВС. Але потім він відкинув цю думку, оскільки не могло бути у маленькому Проскурові, навіть у всій околиці, стільки євреїв.

«Скоріше за все, цих людей звозили сюди за практикою концентраційних таборів. Важко знайти історії чи події, аби припустити походження цих людей. Проскурів на той час був транспортним вузловим центром. Завдяки цьому тут концентрувались і військове постачання, і військові частини. Переміщення людей і зброї також відбувалось через Проскурів. Загалом в цій історії занадто багато припущень, - каже Ігор Западенко.

Про те наприкінці 80-х років місто знову почало говорити про ці поховання. «Я розмовляв із людиною, яка після перебудови, вела роботу з пошуку місця цього перепоховання. Адже саме в цей час була піднята тема масового поховання. І це стало надбанням громадськості. І от, за свідченнями, тоді було дане розпорядження дізнатися, що це за поховання. Чоловік розповів, що шукали за допомогою екскаватора, але з вказівкою «шукати і не знайти». І тоді було так: екскаватор занурює ковш в землю, піднімає його, земля з кістками, а присутні в один голос твердять, що там нічого немає. І їх висипають назад. І так декілька разів. У висновку – нічого не знайшли» - розповідає Ігор Валентинович.

І так занедбане поховання залишилося і до сьогоднішнього часу, залите асфальтом. Про цих жертв згадують лише на передодні Дня пам’яті жертв Голодоморів і репресій. До цього часу біля центрального універмагу немає жодної таблички, яка б нагадувала містянам про страшні події минулого.

Генадій Сіренко під час розкопок у 1990 році в Хмельницькому. Фото з архіву редакції.

Володимир Петров під час розкопок 1990 року в Хмельницькому на перетині вулиці Рибалка (нині Степана Бандери) та проспекту Миру. Фото з архіву редакції.

Довідково:

2 липня 1937 року розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху "єжовська чистка" суспільства або рік «великого терору». Цього дня була схвалена постанова Політбюро ЦК ВКП(б) П 51/94 «Про антирадянські елементи». На її виконання 5 серпня 1937 року був виданий наказ НКВС СРСР №0044, який започаткував операцію масових чисток. На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). До 15 листопада 1938 року – дати припинення операції за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) – «особливі трійки» без суду винесли 681 692 смертних вироки, які були виконані негайно. Більше як 1 мільйон 700 тисяч осіб було відправлено у табори.

У 1991 році був прийнятий Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», в якому визначалося коло громадян, які підлягали реабілітації. Відповідно до нього Управлінням СБУ в Хмельницькій області в період з 1991 року по серпень 1997 року переглянуто 9263 справи. Реабілітовано 7311 осіб.

Біографічні довідки реабілітованих осіб зібрані у серії книг «Реабілітовані історією» (Хмельницька область). 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Віталій Українець 23.11.2019 07:20

зі слів моеї бабці 1926 р.н Вереми Ніни Германовни яка тоді мешкала напроти прод.магазину де зараз СБУ.Восени після виявлення трупів було зупинено будівництво-але ЦУМ будували на річницю 50ліття революції і були стислі сроки! Загородили весь периметр і тільки в лютому 67 почали з 22:00 до ранку в Газонах вивозити грунт та рештки на зазначені місця в статті,а далі коли закінчилось місце-вивозили в напр.Л.Гринівців та скидали в дві траншеї біля лісу -де зараз прив.сектор,вище ТП та автопідприемства . Водій був бабсин сусід який пив навіть перед рейсом-про це їй розповів.

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую