Замкова церква в Старокостянтинові: українське бароко, елементи готики та нерозгадані фрески

Церква Святої Трійці, що в Старокостянтинові, зведена впритул до замку, була закладена засновником міста Костянтином Острозьким у XVI столітті. Донині вона збереглася практично у первозданному вигляді: кам’яна, невеличка, у незвичному романсько-готичному стилі, з унікальними рослинно-орнаментальними розписами. Частково відкриті у 90-х роках минулого століття фрески поки до кінця не вивчені, а розписи потребують реставрації.

Нині храм – діючий, і є пам’яткою, занесеною до Державного реєстру національного культурного надбання, тож громада сподівається, що колись тут таки відновлять реставраційні роботи, і унікальними фресками зможе милуватися кожен, хто переступить поріг храму.

Вікна-бійниці та стіна у два метри

Розбудовуючи оборонну систему Волинських земель від татарських набігів, князь Костянтин Острозький обрав це місце як вдале для оборони. Тож викупив село Колищенці й почав будувати містечко. З військової точки зору місце, де нині височить замковий комплекс, ідеальне для оборони: на злитті річок Случ та Ікопоть. Його, до речі, так жодного разу і не взяли татари.

«Першими спорудами, які почали тут зводити, були саме замок та церква, - розповідає настоятель церкви Святої Трійці отець Степан Капустинський. - За одними джерелами, спочатку зводився замок, а церква згодом. За іншими – Костянтин Острозький започатковував замок саме з церкви. Храм переважно кам’яний, лише деякі елементи склепіння викладені цеглою».

Настоятель храму отець Степан каже, що храм у часи Костянтина Острозького мав і духовне, і оборонне значення.

Цеглу, до речі, розповідає отець Степан, випалювали на території замку. Під час досліджень, які свого часу тут проводилися, було знайдено піч, де її, власне, випалювали.

Безперечно, храм у часи Костянтина Острозького мав не лише духовне, а й оборонне значення.

«Скажімо, у ризниці ми бачимо вікна-бійниці. В моменти нападу там могли ставати воїни до зброї. Також зовнішня стіна від річки була оборонною. Вона має більшу товщину, понад два метри», - розповідає священик.

Зовнішня оборонна стіна від річки має товщину понад 2 метри.

Історики схиляються до думки, що Свято-Троїцька церква була сімейним храмом Острозьких. Нині вона збережена майже первозданному вигляді. За усі ці століття її практично не перебудовували. Чого не скажеш про замок, який частково у різні епохи зазнавав змін.

«Єдине, що змінилося у храмі, - це притвір, який добудували дещо пізніше, аніж саму церкву. Адже при Костянтині Острозькому вхід до храму був з приміщення замку», - розповідає отець Степан.

Українське бароко та елементи готики

Усередині храм дивує вузькими продовгуватими вікнами та стрілчастими арками на склепінні.

Усередині храм дивує вузькими продовгуватими вікнами та стрілчастими арками на склепінні.

«Церква зведена в досить незвичному на той час романсько-готичному стилі. Дехто, відвідуючи храм, помилково вважає, що такі форми притаманні лише костелам. І ці шпилясті вікна, і арки – тут бачимо все, що характерне готиці. Однак, ця церква від самих початків була православною. Розписи виконані у стилі українського бароко темперними фарбами, які досить довговічні. В інтер’єрі використані спокійні відтінки, які не дратують око», - каже настоятель храму.

Ті розписи XVI століття збереглися на стінах храму до нинішніх днів. Виноградні лози подекуди проглядаються дуже чітко.

На рослинних орнаментах XVI століття є написи більш пізнього періоду.

«Звісно ж, вони потребують відновлення. І для цього потрібна професійна реставрація, адже храм – пам’ятка архітектури державного значення. Дуже сподіваємося, що на неї таки звернуть увагу, і унікальні розписи будуть відкриті повністю та відновлені», - каже отець Степан.

У храмі був склад для човнів

У радянські часи храм для вірян був зачинений.

«Оскільки поруч розташована рятувальна станція, церкву використовували як склад для човнів. Але це був великий «плюс» для храму. Адже ми знаємо, що багато церков перетворили, наприклад, на хімсклади, що нанесло непоправної шкоди приміщенням. Тут же був склад для човнів, і це врятувало храм від значного руйнування.

Свого часу у храмі був склад для човнів.

Хоча свого часу, коли з церкви човни забрали, а із замку виїхав музей, то деякого руйнування пам’ятка таки зазнала. Всередині були розібрані практично всі дерев’яні конструкції, зруйновано іконостас, хори. Усе, що нині є в інтер’єрі, відновлено уже в 90-х роках минулого століття. Саме тоді місцеві мешканці звернулися до влади з проханням, щоб приміщення повернули церковній громаді. Відтоді тут знову правлять службу», - пригадує отець Степан.

Герб Острозького і таємнича фреска

Тоді ж, у 90-х роках, у храмі працювали реставратори. Саме вони і розкрили розписи XVI століття, якими ми можемо милуватися сьогодні. Тут переважає рослинно-орнаментальний живопис. Ікон, які б прикрашали стіни храму, зовсім небагато.

«Скажімо, у вівтарній частині видно зображення чотирьох невеличких ікон, усе решта – рослинні орнаменти. Такими ж орнаментами повністю заповнена частина серед охрестя. У центральній частині храму наразі розписи ще повністю не відкриті, тому важко сказати, що там зображено. Але по тому, як проглядаються деякі елементи, можна зробити висновок, що тут також переважає рослинно-орнаментальний розпис», - зазначає священик.

Над хорами у храмі проглядається зображення герба Костянтина Острозького. Це також розпис XVI століття. Сьогодні, на жаль, його можна побачити лише частково. Тут зображене коло, поділене на чотири частини. В одній ще досить чітко видно місяць і зірку, решта - майже не проглядається.

Над хорами у храмі проглядається зображення герба Костянтина Острозького.

«У другій частині зображений вершник на коні, третій - стріла з півмісяцем, і в четвертій – на фоні голубого неба зірки. Ось ці жовті розводи в обидва боки – були колись постатями двох левів. Ще подекуди проглядається листя, яке обвивало довкола композицію…», - показує герб настоятель.

Ще одна фреска, таємниця якої до кінця не розгадана, відкрита реставраторами у тих же 90-х. На ній, кажуть, зображена сцена смерті одного з синів князя Острозького – Олександра.

«Наразі цю версію не можна ані підтвердити, ані спростувати, - пояснює отець Степан. – Так, справді, реставратори, які тут працювали, відкрили фреску, на якій зображено постать людини, а біля її ніг - плиту. Тоді й припустили, що це, можливо, Костянтин Острозький над могилою свого сина. Краєзнавці версію підхопили, але стверджувати, що це так і є насправді, не можна. Це лише гіпотеза. Навряд чи хтось би зображував Костянтина Острозького у храмі прижиттєво. Так, зараз він визнаний Православною церквою як святий і канонізований, але на той час він хоч і був князем, але не святим, тому зображати його на стінах храму було б тоді не доцільно».

Ще одна фреска, таємниця якої до кінця не розгадана, частково відкрита реставраторами у тих же 90-х.

Фреска нині ледь проглядається. Самої плити вже не видно. За словами отця Степана, розписи хоч і були відкриті, але не закріплені. І з часом, на жаль, втрачаються. У якийсь момент держава перестала фінансувати роботи, а подальшої реставрації храм поки не дочекався.

«Сподіваємося, що ситуація зміниться. Адже втратити легше, аніж відновити. Ми, у свою чергу, розписів не чіпаємо, намагаємося підтримувати у храмі відповідну температуру, щоб не руйнувалися. Реставратори, які тут працювали, дійшли висновку, що на відсотків 70-80 розписи можна відновити. Тож сподіваємося, що це таки станеться», - каже отець Степан.