FacebookInstagramRSSTwitterViberTelegramYouTubeTelegramViberWhatsApp ФотоВідеоКількість переглядів
21 Травня, 2024

Видатний лікар,засновник подільської просвіти

Виповнюється 150 років від дня народження талановитого лікаря, видатного громадського діяча, першого голови Подільської «Просвіти» Костя Григоровича Солухи.

Народився 17 травня 1861 року у с.Коритне Балтського повіту Подільської губернії, в родині українського сільського священика. Кость отримав освіту в другій Київській гімназії, де близько познайомився з життям українських народознавчих гуртків, цікавився мистецтвом, співав у хорі видатного композитора Миколи Лисенка. Закінчивши у 1879 році гімназію, вступив на медичний факультет Київського університету, де полюбив лікарську справу, захопився ідеєю українського відродження, й визначив для себе три головні складові, яким й присвятив своє життя – професія, родина, громадська діяльність.
Лікар від Бога
Після закінчення університету в 1886 році, Костя Солуху направили на п’ять років полковим лікарем 28-го піхотного полку Варшавського округу. Проте він не прослужив зазначеного строку. Його перевели на Поділля, де потребували медичних кадрів.
У 1889 році його направили дільничним лікарем містечка Оринин Кам’янецького повіту, де не те що лікарні, навіть медичного пункту не було. Як згадував Кость: «Став налагоджувати всю справу з нуля. Лікарню довелося зробити в корчмі, хоча обладнання майже ніякого не було, а на медикаменти відпускалося 150 руб. на рік. Територія дільниці велика, кругом темнота народу і авторитет повитух та знахарів». Отож, перші медичні кроки для лікаря-початківця були нелегкими. Проте селяни зразу оцінили надзвичайне ставлення до себе молодого «дохтора», який ще й до того ж, говорив з ними рідною мовою. Своїм ставленням до селян, які зверталися до нього не тільки за медичною допомогою, але й за людськими порадами, Кость здобув надзвичайну популярність серед населення як людина і кваліфікований лікар.
По кількох роках лікарської практики в Оринині, Кость Солуха отримав дві пропозиції – перейти на роботу до столиці імперії, або на посаду ординарного лікаря Кам’янецької губернської лікарні. Вибір молодий лікар зупинив на рідному Поділлі. Кам’янецька лікарня була найбільшою в губернії, мала 300 штатних ліжок, амбулаторію, аптеку, «богодільню» для старців. У 1894 році Кость переїхав до міста над Смотричем, де прожив все життя, розвинув свій лікарський талант, створив сім'ю, розпочав громадську роботу.
Про його здобутки як лікаря можна багато розповідати – важко перерахувати, скількох людей врятував К.Солуха. За роки праці в Кам’янці-Подільському, він здобув надзвичайну популярність, ставши в повному розумінні лікарем «безсрібником»: нікому не визначав суму гонорару за лікування, а з бідних не брав її зовсім. З ранку й до пізнього вечора він приймав у лікарні хворих селян, які з’їжджалися до нього з далеких сіл, за що його часто називали «мужицьким лікарем».
Важливо те, що Кость Солуха був одним із найпрогресивніших лікарів Поділля. У 1915 році він став застосовувати пневмоторакс в лікуванні тяжкого недугу – туберкульозу, або як його називали – сухоти. Придбавши власним коштом декілька приладів для пневмотораксу, Кость встановив їх в губернській лікарні, в своєму будинку, де вів приватну практику, та в шпиталі, де відкрив цілий павільйон для лікування тяжкохворих. Наслідки лікування були вражаючі, губернією розповсюджується звістка, що доктор Солуха рятує від сухот. З ближчих і дальших сіл і навіть із сусідньої Австрії і Румунії з’їжджались сухотники лікуватися до славного лікаря. Пізніше донька Тетяна в своїх спогадах напише, що «один професор Празької клініки, спочатку не повірив, що Кость Солуха вже в 1915 році лікував туберкульоз пневмотораксом». Однак, незабаром переконався, що саме «на українському Поділлі існував на той час модерний лікар великого масштабу, який мав найсміливіше на той час лікування туберкульозу, а також власний спосіб лікування плямистого тифу, що давав мінімум смертності».
Родина
Праця в губернській лікарні принесла Костю й особисте щастя. Тут він познайомився з молоденькою сестрою Ганною Пашутою, донькою священика, з якою у 1895 році одружився і яка стала вірною супутницею його життя. В сім’ї було два сини і дві доньки. Старший син Віктор народився 1896 року, був надзвичайно талановитим і успішно навчався в Кам’янецькій гімназії та Київському університеті, але трагічно загинув у 1913 році. Другий син Григорій народився 1897 року, закінчив фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського українського універси¬тету. На жаль, подальша доля Григорія невідома. Доньки Костя Солухи залишили досить помітний слід в історії україн¬ської культури. Старша донька Тетяна (1901 р.) вимушена була у 1921 році разом із чоловіком, пізніше знаним в США інженером-геологом, членом Української Вільної Академії наук Євгеном Приходьком (1893-1965), емігрувати у Прагу, а після Другої світової війни – до США. Тетяна стала доктором Українського Інституту Америки, була надзвичайно обдарованою людиною, знала декілька мов, мала чудовий голос, співала в Українському національному хорі. Молодша донька Наталя (1903 р.) закінчила історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського українського університету, згодом отримала диплом з від¬знакою в Московському інституті культури. Досконало володіла німецькою, польською, французькою мовами, працювала бібліографом читального залу для науковців Національної бібліотеки України ім. Вернадського. Померла у 1991 році, похована на Байковому цвинтарі поруч із чоловіком і донькою.
Просвітницька діяльність
Справжнім дітищем Костя Солухи можна назвати Подільську «Просвіту». Вихований на старих українських традиціях, саме Костянтин Григорович став одним з основоположників просвітницького руху на Поділлі, сприяв пробудженню українських сил до національно-культурної праці. Ще у 1901 році він разом із священиком і істориком Є.Сіцінським, вчителями С.Іваницьким, В.Чехівським та іншими однодумцями організували невеличку місцеву українську громаду.
Революційні події 1905 року дали деякі свободи українській інтелігенції й сприяли заснуванню в Кам’янці-Подільському Українського товариства «Просвіта» – першого на Поділлі. Її головою від початку до 1917 року був саме Кость Солуха. Подоляни розповсюджували українську літературу, заснування бібліотек, читалень, драматичних і хорових гуртків, читали лекції, влаштовували виставки. Царський уряд перешкоджав цьому, але навколо товариства все одно гуртувалась інтелігенція, молодь. Найтяжчі часи настали з початком війни 1914 року. Роботу призупинили, а згодом подільську «Просвіту». Проте, одразу після 1917 року товариство відновило діяльність.
Національне відродження 1917–1920 рр. об’єднало потужну когорту патріотично налаштованих діячів з великим бажанням змінити на краще майбутнє України. Чи не найголовнішою справою українських патріотів на Поділлі стало створення Кам’янець-Подільського державного українського університету. Одним із його фундаторів став Кость Солуха. Після відкриття у жовтні 1918 року університету зв’язки К.Солухи з навчальним закладом не припинилися – він продовжував працювати в комісії з його розбудови, а також за сумісництвом обіймав посаду університетського лікаря.
Але у складні роки громадянської війни К.Солуха зосередив свої сили на своїх професійних обов’язках, віддаючи майже весь час боротьбі з епідеміями тифу, грипу, інших захворювань… Коли більшовики у 1920 році захопили Кам’янець-Подільський і заарештували лікаря Солуху як українського націоналіста, то «цілі процесії пацієнтів ходили з проханням його звільнення». Після звільнення він знову береться за тифозних хворих, якими було наповнене Поділля. Але, на цей раз тиф не пощадив і його. Віддаючи багато сил лікуванню хворих, Кость Солуха заразився від них тифом і 13 січня 1922 року зліг. Незважаючи на зусилля його друзів-лікарів, 31 січня перестало битися серце знаного лікаря. Незважаючи на сувору зиму і страшні політичні часи, все місто взяло участь у похоронах. Вулиця за вулицею долучалося населення до сумної процесії…
Минули часи, але збереглася лише світла пам'ять про Костя Григоровича. На жаль, у Кам’янці-Подільському, заради мешканців якого К.Солуха віддав життя, не має ані вулиці, ані меморіальної дошки, присвяченій видатному лікарю та засновнику подільської «Просвіти».