ye-logo.v1.2
3 Липня, 2020

Бачити землю: як і для чого на Дунаєвеччині проводять масштабні археологічні дослідження

Історія 7932

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Роботи мають рятівний характер.

Майже місяць минає, як на Хмельниччині експедиція Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України розпочала дослідження давнього поселення Чаньків -1, що поблизу Дунаївців. Саме тут наразі ведеться масштабне будівництво дороги в обхід міста. І оскільки під прокладання автошляху потрапив археологічний культурний шар давнього поселення, аби зберегти важливу для науки інформацію, на цьому об’єкті потрібно було провести археологічні розкопки тих ділянок пам’ятки, які підпадали під знищення.

Відтак Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області вирішила піти європейським шляхом. Тож на Хмельниччині за останні роки такі масштабні рятівні дослідження стали одними з найбільших пам’яткоохоронних проектів під час будівництва дороги.

Дослідження уже добігають кінця. Провели їх на рекордній для Хмельниччини площі у майже 4 тисячі квадратних метрів. Понад місяць тут працюють десятки кращих дослідників з наукових інституцій з усієї України.

Втім, про уже зроблені відкриття, важливі для історії, розповідають обережно. Кажуть, за сенсацією не женуться. Але Олег Петраускас, кандидат історичних наук, керівник експедиції Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба», завідувач відділом археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України каже, що результати хоч і попередні, але вже за ними можна стверджувати, що матеріали, отримані під час цих рятівних археологічних робіт, є принципово важливими для науки.

Від неоліту і до княжих часів

Шар за шаром, метр за метром археологи знімають грунт, аби, діставшись до культурного шару, побачити, яким було життя на цій території тисячі років тому. Науковці тут ведуть розкопки різночасових культурних горизонтів, які утворилися тут в межах багатошарового поселення. Найдавніші відносять до періоду неоліту, наймолодші ж тут виникли вже за княжих часів.

Олег Петраускас, розповідає, що розкопки практично підтвердили попереднє датування цих поселень нашарувань, проте і дозволили значно доповнити та конкретизувати цю інформацію.

Керівник експедиції Олег Петраускас каже, що матеріали, отримані під час цих рятівних археологічних робіт, є принципово важливими для науки. Фото автора

«Ця пам’ятка займає обидва схили невеликого потічка, який впадає в річку Тернава, а та, у свою чергу, в Дністер. Загальна площа поселення за всі часи його існування – близько 30-35 гектарів. Згідно з проектом дороги, під знищення потрапляло близько 4-х тисяч квадратних метрів, де ми й проводимо рятівні роботи, пов’язані зі збереженням археологічної спадщини. Ця пам’ятка багатошарова. За час існування люди тут оселялися декілька разів. Найдавніший – це період неоліту. Під час розкопок нам вдалося натрапити на споруду, яка відноситься саме до цього часу. Приблизно, це VI тисячоліття до нашої ери. Наступний період, сліди якого присутні на поселенні, - доба пізньої бронзи та раннього залізного віку – ІІ – І тисячоліття до нашої ери. Також представлений період, пов’язаний з римським часом (І – IV століття нашої ери). І завершальний період – це княжа доба або давньоруський час (XII-XIII ст.). Власне, за цей період майже 7 тисяч років на цю територію приходили та тут жили люди», - каже Олег Петраускас.

Свого часу частину пам’ятки зруйнувала будівельна техніка

До слова, ця пам’ятка відома ще з 1980-х років. Її відкрив археолог Володимир Захар’єв.

«Колись я проживав в Дунаївцях, в південній частині міста. Звідти гарно проглядалася ця долина під селом Чаньків. Разом з гуртківцями зі Станції юних натуралістів ми вирішили туди сходити. І вже тоді з першого разу виявили там кераміку раннього залізного віку, також трипільську, черняхівську та давньоруського часу. Я зрозумів, що це поселення перспективне. Від того часу вже минуло три десятиліття. І лише зараз, дякуючи Науково-дослідному центру «Рятівна археологічна служба», з яким уклала угоду дорожня служба, тут розпочалися дослідження», - розповідає Володимир Захар’єв, археолог, старший науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії та культури Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв.

Давнє поселення Чаньків -1 відоме ще з 1980-х років. Його відкрив археолог Володимир Захар’єв. Фото: Артема Баландіна

У 2011 році, ще на етапі розроблення проєкту будівництва дороги, поселення було повторно обстежене науковцями, які запропонували дорожникам виконати превентивні археологічні розкопки. На жаль, у 2013 році , без попереднього дослідження, частину пам’ятки зруйнувала будівельна техніка.

Чому розкопки під Дунаївцями – це справді перемога

Варто згадати, що ратифікувавши ще у 2003 року Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини, Україна зобов’язалася збільшити обсяг матеріальних ресурсів для археології. Однак на практиці це виглядає часто-густо зовсім по іншому. Бо не у всіх є розуміння того, що перед будівництвом треба проводити археологічні розвідки, а за потреби – й дослідження. І вкладати у це кошти. Тому на прикладі з поселенням Чаньків -1 це справді велика перемога, вважають науковці.

На Хмельниччині за останні роки це один з найбільших пам’яткоохоронних проектів під час будівництва дороги. Фото автора

За словами Олега Петраускаса, хоч пам’яткоохоронне законодавство України де-юре перебуває на вищому європейському рівні, де-факто, на жаль, лише в незначній частині випадків вдається дотриматися законодавства. І масштабні роботи поблизу Дунаївців, це один з небагатьох випадків, коли є комплексна робота проведення і пам’яткоохоронних, і будівельних робіт.

«У цьому плані практика в Європі дуже різна. Звісно, ми орієнтуємося на кращі з них. Одним з кращих зразків є той досвід, який має Науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» та наукові відділи Інституту археології НАН України, це сусідня з нами Польща, яку ми іноді називаємо «археологічною державою». Адже там все перебуває під наглядом. І щоб навіть «вбити цвяшок» в пам’ятку архітектури – треба отримати дозвіл. В Україні такої практики ще немає. Але ми помалу вже починаємо це робити», - каже Олег Петраускас.

Працюють фахівці, як вміють бачити землю

Те, що нині можна побачити на розкопках, звісно, лише частина з того пазлу, з яких згодом складуть цілісну картину наукового дослідження цієї пам’ятки.

Знайти хорошого фахівця, який, як кажуть, бачить землю, велика рідкість. Тому тут зібрані найкращі, які представляють різні установи та міста України. Фото: автора.

Польові роботи – лише невеличка частина, яка складає близько 20 відсотків від того, над чим працюють і ще працюватимуть науковці. Тут археологи трудяться з лопатами, пензликами, різноманітними приборами, досліджуючи на місцевості те, що заховала земля тисячі років тому.

«Кожен має мінімум п’ятирічний досвід польових досліджень. Знайти хорошого фахівця, який, як кажуть, бачить землю, велика рідкість. Тому тут зібрані найкращі, які представляють різні установи та міста України – Кам’янець-Подільський, Київ, Львів, Харків, Хмельницький… Звісно, не можна сказати, що це наймасштабніші роботи, скажімо, останнього десятиліття, ні. Але матеріали, отримані під час цих рятівних археологічних робіт, на мій погляд, є принципово важливими для науки», - пояснює Олег Петраускас.

Як не дуже виразний археологічний матеріал може змінити погляди на історичні процеси

Нині археологи намагаються обійти сенсацію, бо, мовляв, громадськість одразу б хотіла чути про щонайменше знайдені тут скарби. Адже цінність цих досліджень дещо в іншому.

 «Справді, тут немає золота чи дорогоцінностей. Але ми маємо той, на перший погляд не дуже виразний матеріал, який іноді змінює погляди на історичні процеси, які відбувалися в Україні в стародавній час. До прикладу, це поселення дає нам комплекс об’єктів римського часу І – ІІІ століття нашої ери, який пов’язаний з найбільш ранніми етапами заселення цієї території ранніми слов’янами. Це дуже важливо. Оскільки сусідні території Волині, Південного Бугу вже були ними заселені на той час. А ця частина Поділля, яку в давньоруський час називали Пониззям, на лівому березі середнього Дністра поки була «terra incognita» в історії слов’янських племен І – ІІІ століття. Тож зараз ми вже маємо матеріали, які, маємо впевненість, стануть зразковими для наступних досліджень», - каже керівник експедиції.

Знайдені матеріали стануть зразковими для наступних досліджень. Фото: Артема Баландіна.

Паралельно з польовими дослідженнями триває обробка знайденого матеріалу. Усі знахідки зараз перебувають на камеральній обробці в приміщенні краєзнавчого музею Дунаєвець. Тут також працює велика частина спеціалістів. Адже кожна знахідка потребує визначення. Фахівці з остеології працюють над визначенням кісток тварин, палеоботанічні рештки будуть вивчатися в лабораторних умовах в Києві. Спеціалісти-нумізмати опрацьовують колекцію монет, знайдених на цій пам’ятці, які походять з різних періодів. Ще інші фахівці працюють над визначенням античного посуду, інші - деталізовано займаються керамічним посудом різних культурно-хронологічних періодів. По завершенні робіт колекція знахідок буде передана до місцевого краєзнавчого музею. Окрім знахідок з дорогоцінних металів, які планується передати до Національного музею історії України (м. Київ).

Часто давня посудина, зроблена від руки, вартує для науки набагато більшого, ніж золото чи срібло

Власне, переважна частина знахідок, знайдених на цьому поселенні, це кераміка – вироби з глини. Її тут багато і такі знахідки займають близько 90 відсотків від усіх.

І, за словами Олега Петраускаса, часто давня посудина, зроблена від руки, вартує для науки набагато більшого, ніж вироби з золота чи срібла.

«Кераміка для нас важлива тим, бо окрім того, що дозволяє датувати, вона ще й вказує на певні етнічні ознаки та несе приховану історичну інформацію. В сучасній археології розроблені методи, які дозволяють досить впевнено визначати
етнокультурну традицію, в якій виконаний ліпний посуд. Наприклад, є посудини, виготовлені в ранньослов’янській традиції, чи в скіфській, чи в східногерманській традиції… Кераміки тут багато і ліпний посуд займає близько 90 відсотків усіх знахідок», - розповідає керівник експедиції.

Кераміка важлива тим, бо окрім того, що дозволяє датувати, вона ще й вказує на певні етнічні ознаки та несе приховану історичну інформацію. Фото автора

Також знайдена тут й інша категорія кераміки – гончарний посуд. Як місцевого виробництва, так і довізний.

«Зокрема, з останньої ми знайшли уламки римських амфор. А центри їх виготовлення розташовувалися за багато тисяч кілометрів звідси – на Причорномор’ї та Середземномор’ї. Тому можна досить впевнено казати про те, що наші пращури активно спілкувалися з далекими народами і з цивілізованими світами», - пояснює науковець.

Є серед знахідок і монети. Одна з найбільш виразних, це колекція римських монет. Це денарії різних імператорів та центрів карбування.

А ще - деталі одягу, зокрема металеві фібули, виготовлені з бронзи та срібла. Олег Петраускас каже, що окрім того, що вони дозволяють датувати час з точністю до 50 років, вони ще й вказують на те, хто був носієм цього одягу…

Найдавнішим знахідкам – 7 тисяч років

Загалом же, представлений спектр археологічних об’єктів на поселенні Чаньків-1, кажуть є типовим для цих територій та культур. Тут є і господарські ями, і виробничі, а ще ями з будівельним сміттям, також господарчі та житлові споруди.

«Один цікавий об’єкт, який ми зараз досліджуємо, це стародавній кар’єр для видобутку сировини. Ця споруда має «хаотичну конфігурацію» і не підпадає ані під стандарти житлової, ані господарчої споруди. Матеріал, який іде в заповнені дозволяє говорити про те, що основний час функціонування цього об’єкта припадає ІІІ століття нашої ери. Сировина, яку тут добували - лес та глина, йшла на обмазку дерев'яного каркасу різноманітних споруд (стін, стелі), побудову пічок тощо.

Один зі знайдених цікавих об’єктів - стародавній кар’єр для видобутку сировини. Фото автора.

Кожен день для археологів на таких розкопках – це нове відкриття. Натрапивши на нову знахідку вони проводять дослідження об’єкта, кожну з них фіксують, наносять на план, дістають з грунту, пакують під окремим номером, щоб далі відправити на дослідження.

Іван Назар, молодший науковий співробітник НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України охоче показує як іде процес дослідження об’єкта неолітичного часу культури лінійно-стрічкової кераміки. Саме уламки знайденого керамічного посуду та крем’яні знахідки свідчать про існування цих племен та цій території.

Найдавніші знахідки тут датуються V тисячоліттям до нової ери. Богдан Сало, молодший науковий співробітник НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України поруч з уламками кераміки показує залишки вугликів, які можуть свідчити про те, що тут було вогнище, а знайдений посуд використовувався для приготування їжі. Залишки глиняної обмазки «розповідають» про те, що це могла бути піч.

«Цьому шматку кераміки 7 тисяч років, - розповідає Богдан, беручи до рук знайдений уламок. - Він товстостінний, тож використовувався саме для приготування їжі. На відміну від тонкостінного столового, технологія виготовлення якого зовсім інша. Посуд, з якого їли, виготовлявся з добре відмуленої глини, з додаванням дрібних фрагментів перепаленої товченої глини (шамоту) та дрібнозернистого піску».

Залишки вугликів та глиняної обмазки поруч зі знайденою керамікою можуть свідчити про те, що тут була пічка. Фото: автора

На знайденому раніше уламку столового посуду Богдан показує давній орнамент, який нагадує ноти.
«Це так званий нотний орнамент. Власне за орнаментом ми можемо віднести знахідку до певної культури. В цьому випадку - до лінійно-стрічкової», - каже науковець.

Археологи демонструють ще одну цікаву знахідку – кам’яне тесло, яке використовувалося для господарських потреб. Припускають, що для деревообробки чи спушування грунту. Його вставляли в кістку та використовували як мотику. Період датування такого тесла - близько 5200 років до нашої ери. На собі воно має ледь помітні символічні насічки у вигляді дерева…

Кам’яне тесло на собі має ледь помітні символічні насічки у вигляді дерева. Фото: Артема Баландіна

Такі об’єкти могли б перетворитися на скансени…

Після завершення досліджень територію розкопок знову закриють. Згодом результати ми побачимо у наукових звітах, серіях публікацій та монографіях.

«Оскільки тут немає об’єктів, які б мали експозиційний характер, територію розкопок будемо закривати. Звісно, ми віримо в те, що Україна колись в економічному плані доросте до того, що ми зможемо собі дозволити робити скансени – своєрідні музеї на відкритому просторі. Така практика досить розповсюджена в Західній Європі, коли на давніх поселеннях відновлюють віднайдені об’єкти. Такі експозиції і в нас могли б стати унікальними туристичними локаціями», - каже Олег Петраускас.

Такі об’єкти могли б перетворитися на скансени - своєрідні музеї на відкритому просторі. Фото: Артема Баландіна

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую