Аркадна галерея та палац під палацом: нові відкриття у Меджибожі змінюють уявлення про фортецю

Кожна нова знахідка в Меджибізькій фортеці додає науковцям більше запитань, ніж відповідей. Адже дуже часто відповісти одразу, на що саме натрапили під час розкопок, неможливо. Особливо, коли це стосується конструкцій, які довгий час були заховані під землею.

Втім, нещодавно археологи Меджибізької фортеці натрапили на знахідки, які ставлять крапку в багатьох дискусіях між дослідниками палацу Сенявських, котри виникали в останні роки. Адже вже точно можуть сказати – палац мав двоповерхову аркадну галерею, яка свого часу була окрасою будівлі. А за знайденими раніше неподалік палацу залишками кам'яних колон та карнизів, можна уявити, як вона виглядала.

Найцікавіше – під землею

«Коли нас запитують про нові знахідки, багатьох цікавлять матеріальні речі, на кшталт намистинки, горщика чи браслета, - розповідає Ігор Западенко, заступник директора історико-культурного заповідника «Межибіж». – Так, вони цінні, але є набагато масштабніші, які перевертають уявлення про фортецю, які були до цього. Бо варто розуміти, що наші замки не з’явилися одразу в такому вигляді, якими ми їх бачимо зараз. Вони розбудовувалися, перебудовувалися, руйнувалися і відбудовувалися заново, перероблялися під нових власників чи нове призначення… Так було протягом століть. І досліджувати цей процес переродження замків – чи не найцікавіше для науковців».

Ігор Валентинович додає, що найцікавіше на території Меджибізької фортеці й досі перебуває під землею.

Досліджувати процес трансформацій замку – чи не найцікавіше для науковців заповідника. Фото: Державний історико-культурний заповідник «Межибіж».

«Багато з нас звиклися з думкою, що фортеця завжди була такою, якою ми її бачимо останні десятиліття. Саме такою її сприймають відвідувачі, і ті, хто знімають про неї сюжети та розповідають у своїх туристичних блогах. Ці розповіді часто побудовані на основі застарілих уявлень та міфів. Але ми постійно відкриваємо фортецю по-новому. І наразі бачимо реальні речі, які відбувалися століття тому. Бачимо і давньоруські згарища, і залишки ренесансних конструкцій, за якими відновлюємо уявлення про будови, які не дійшли до нашого часу», - каже Ігор Западенко.

Гіпотезу про двоповерхову аркову галерею висунули ще у 2016 році

Дискусії щодо, можливо, іншого вигляду палацу Сенявських почалися, коли було висунуте припущення про те, що палац розбудовувався саме у середині XVI століття.

«І, згідно з традиціями ренесансної моди та будівельними канонами тих часів, він не міг бути простою, таки би мовити, прямокутною брилою. А мав ще одну частину вздовж усього фасаду - двоповерхову аркову галерею, яка мала б бути прикрашена ренесансним різьбленням. Така гіпотеза була нами висунута та опублікована ще у 2016 році», - каже пан Западенко.

Щоправда, зізнається, щодо цієї гіпотези, то деякі науковці висловлювали багато сумнівів.

«Але ми її послідовно розвивали, натрапляючи то ті, то на інші деталі, які вказували на те, що галерея вздовж фасаду таки існувала, а потім чомусь була розібрана. Опрацьовуючи різноманітні теорії, зламали, як то кажуть, багато списів. Аж поки не зчистили з фасаду весь тиньк і знайшли відбитки арок та консолей, на яких трималися арки другого поверху. Це щось на зразок Італійського дворика у Львові. Лише з тією різницею, що там три поверхи, а тут було два. Отже, мав бути фундамент цієї тендітної на вигляд, але досить важкої споруди. У 2019 році наші археологи натрапили на те, що могло б бути фундаментом галереї. Але, знову ж таки, були сумніви. Бо не кожна кам’яна кладка чи мур є фундаментом…», - пояснює Ігор Западенко.

Натрапили на базу для колони періоду Ренесансу

І от, нарешті, нещодавно саме в тому місці, де б це і мало бути, на розкопаному фундаменті археологи натрапили на прямокутник з кругом, які є не чим іншим, а базою колони. А через два дні виявили ще одну. Третя основа колони знайшлася вже у музейній колекції фрагментів кам'яного різьблення.

Археологи натрапили на основу колони першого поверху ренесансної галереї. Фото: Державний історико-культурний заповідник «Межибіж».

Цей фрагмент капітелі поширеного у часи Ренесансу іонічного ордера знайшли під час розкопок. Фото: Державний історико-культурний заповідник «Межибіж»

У Меджибізькій фортеці знайдено багато фрагментів кам'яних колон, порталів, камінів XVI століття. Фото: Державний історико-культурний заповідник «Межибіж»

«Розкопали їх на рівні XVI століття, це близько пів метра вглиб від рівня сучасної поверхні. А у стіні фасаду навпроти - консоль від того склепіння, яке накривало другий поверх аркової галереї. Відтак, з достатньою точністю ми можемо відновити вигляд, який мала ця галерея», - розповідає пан Ігор.

Загалом, підрахували, що таких колон на кожному поверсі галереї було десять.

До речі, тепер науковцям додалося нових загадок: потрібно розгадати, коли та за яких обставин аркова галерея зникла. Однак вже сьогодні науковці меджибізької фортеці можуть говорити про те, що така конструкція аркової галереї була на часі східноєвропейської моди періоду Ренесансу. Вона прийшла з Італії, потім з мандрівними майстрами з`явилася у Чехії, Словаччині, Сілезії і вкорінилася у Польщі (на той час Річ Посполита). А от яким чином цей зразок східноєвропейського Ренесансу опинився у Меджибожі? Така розкішна європейська архітектура не надто характерна для Поділля, її могли собі дозволити лише найгоноровіші магнати у своїх резиденціях.

Італійський дворик у Львові та палац Сенявських в Меджибожі – що у них спільного

Наразі науковці продовжують археологічні розвідки, зокрема, шукають фундамент парадного ганку, сходи якого вели одразу на другий поверх палацу, адже в середині приміщення їх не було. Ігор Валентинович розповідає, що перші поверхи таких палаців були не житловими покоями, а буденною «господаркою».

Таким був би вигляд подвір`я Меджибізької фортеці, якби аркадна галерея палацу Сенявських збереглася донині. Графічна візуалізація О. Ярославцева за дослідженнями ДІКЗ «Межибіж».

«І в нас є відчуття, що на ці парадні сходи ми теж натрапимо, - каже Ігор Западенко. - Тобто, наразі вимальовується абсолютно інший вигляд палацу. Ми бачимо, що він не був таким монотонним і суворим, як може здатись на перший погляд. Він таки мав галерею, прикрашену різьбленням. Цікаво, що коли ми відкрили кам’яні блоки, на які спиралися склепіння, то побачили, що на пласких, з пошкрябаною поверхнею каменях видно залишки орнаменту. Нам потрібен був час, щоб зрозуміти, що це були залишки об`ємного орнаментування, які банально зрубали, коли розбирали галерею. А потім у Львові, в галереї відомого Італійського дворика, побачили такі ж барельєфні камені з таким же орнаментом — подекуди зрубаним, а подекуди збереженим. Виникає питання: звідки таке співпадіння мистецьких деталей? Найвірогідніше, що власники і Королівської кам’яниці, де розташований Італійський дворик, і палацу Сенявських, замовляли декор до модних тоді аркових галерей в тій самій різьбярській майстерні, яка діяла у XVI столітті під Львовом, за тими ж взірцями».

Знахідки відкриють, залишивши для огляду

Цілком логічно виникає питання: чи можливо відновити цю споруди періоду Ренесансу?

«Реставратори завжди стоять перед непростим вибором: який вигляд повернути будівлі, яка перебудовувалася протягом століть. Адже давніші її частини регулярно поступалися місцем новим. І для того, щоб, скажімо, відновити давніший вигляд палацу, потрібно щось добудувати за залишками, а якісь пізніші елементи прибрати. І це складний вибір, адже цікавою та важливою є кожна мить історії. У нашому випадку, палац буде відреставрований на ХІХ століття, а давніші знахідки ми будемо розкривати в окремих місцях, презентуючи їх для огляду. Тут буде представлена уся послідовність будівельних стилів від Ренесансу до неоготики, в такому химерному поєднанні, які були притаманні палацу в різні періоди. Далі можна піти європейською практикою: створити великі і точні макети. Наприклад, у Польщі, в Яновці, є палац – ровесник нашого. Він частково відновлений з виглядом на певний період, а у самих залах розташовані великі макети того, як виглядав замок у XIV, XV, XVI століттях».

Від галереї в італійському стилі залишився фундамент і основи колон. Коли та чому її не стало — з'ясовують науковці. Фото: Державний історико-культурний заповідник «Межибіж».

Та все ж, за яких обставин могли знести аркову галерею палацу Сенявських та зробити замок більш прагматичним? Поки це залишається загадкою. Адже прямих свідчень цьому немає.

Втім, Ігор Западенко припускає, що такі обставини могли виникати двічі. Зокрема, у ХІХ столітті в 1818-1819 роках, коли відбувалася часткова перебудова замку, коли князь Адам Єжи Чарторийський, власник Меджибожа, віддав замок під влаштування тут шляхетського училища.

«А ще ми маємо архівні свідчення із переписки замкового коменданта француза Жана-Батиста Десьє і губернатора подільських маєтностей Сенявських, що ще раніше, на початку ХVIII століття, у 1708-1713 роках, тут влаштовували дерев’яні кружганки для комунікації між корпусами. Тож, ймовірно, що кам’яної галереї на той час вже не було. Або, можливо, вони доповнювали одна одну», - пояснює Ігор Западенко.

Замок під замком?

Наразі в Меджибожі працюють археологи заповідника та волонтери, які допомагають продовжувати розкопки далі. Адже в заповіднику дійшли висновку: щоб зрозуміти цілісну картину того, що заховане під землею, потрібно розкривати всю територію навколо палацу.

«Фактично ми відкриваємо замок у замку, адже на цьому місці є менший і старший замок, мур якого перетинає подвір’я, а над ним - той, до якого ми всі звикли. Тому ми плануємо розкривати ці мури давнього замку, починаючи від литовського періоду», - каже Ігор Западенко.

І свідчень того, що земля приховує ще чимало таємниць, зізнається, чимало. Наприклад, в офіцерській вежі археологи виявили, що в неї врізається ще одна вежа - частина стіни, яку ніде не позначено.

«Але ж ми розуміємо, що сама по собі вежа не могла існувати, а мала б бути лише частиною замку. Яким він був – поки для нас таємниця», - каже він.

В кількох метрах під нами існує паралельна реальність

Окрім того, досліджуючи територію довкола палацу, науковці натрапили на ще одну цікаву знахідку.

«Від фасаду палацу під землею, під бруківкою ХІХ століття, на рівні землі ХVI століття впоперек йде потужна кам’яна метрова мурована кладка, яка тягнеться вглиб на понад 6 метрів. Ця кладка перекреслюється ще одним метровим муром до всього фасаду… Звісно, галерея на усьому цьому стояла. Але шестиметрова кам’яна кладка? Для чого ажурній аркадній галереї такий масивний фундамент? Тому потрібно продовжувати роботи, дістати величезні обсяги грунту, щоб зрозуміти, що це», - каже пан Западенко.

В процесі розкопок археологи натрапили на кам’яну муровану кладку, яка тягнеться вглиб на понад 6 метрів. Фото: Державний історико-культурний заповідник «Межибіж».

У науковців вже є цікава гіпотеза, навіщо тут ці величезні, на перший погляд досить дивні мури.

«Тут все стоїть на схилі, який свого часу був підсипаний. І, вважаємо, ще у литовські часи тут був зведений прототип нині існуючого палацу. Він був збудований на 3-6 метрів нижче існуючої нині поверхні. А коли будувався палац Сенявських у ХVI столітті, то цей велетенських фундамент міг бути зведений для того, щоб вирівняти та підняти територію. І перший поверх старого палацу опинився під землею. Тому з впевненістю можемо сказати, що в кількох метрах під нами існує паралельна реальність: палац та подвір’я іншого часу, свого часу засипане землею», - каже Ігор Западенко.