Кармалюк чи Карманюк – герой чи злочинець: які таємниці приховували архівні документи

Герой, борець за права нужденних, гроза панів, славетний лицар Поділля, що підняв антикріпосницьке повстання… Таким більшість звикли сприймати постать Устима Кармалюка. Легенди, народні перекази… В усьому цьому – лише героїчні вчинки. Та чи насправді таким був той, про кого пишуть і розповідають як про такого собі подільського Робін-Гуда? Що про його життя та діяльність свідчать не легенди, а архівні документи?

Сорок томів кримінальних справ, пов'язаних з ім'ям Кармалюка, зберігаються в Хмельницькому обласному державному архіві. І жодна зі сторінок цих справ, як виявилося, не містить ані слова про героїчні вчинки, ані натяку про допомогу бідним. Ба більше, описи жорстоких знущань над простими селянами, вбивства та грабежі тих, хто не мав захисту… Таким постав Кармалюк для тих, хто перегорнув сторінки документів, яким уже дві сотні років…

«Про інший образ Кармалюка говорити було дуже складно»

Хмельничанин Валерій Дячок, кандидат історичних наук, саме той науковець, який одним з перших оприлюднив правду – не героїзовану, а засвідчену в документах тих часів.

Власне, до постаті Кармалюка історик звернувся ще у середині 80-х років минулого століття, навчаючись у Дніпропетровському державному університеті (нині – Дніпровський національний університет імені Івана Гончара), при виборі теми першої курсової на кафедрі джерелознавства та історіографії. Згодом саме вона та події, пов’язані з Устимом, лягли в основу одного з напрямків наукового життя Валерія Дячка. Кропітка праця з документами колишнього Хмельницького обласного архіву, що тоді розташовувався в Кам’янці-Подільському, Центральних державних історичних архівів України в Києві та Львові, а також архівосховищ Росії в Ленінграді (Санкт-Петербург) та Тобольську.

«Звісно, на початку дослідження постаті Устима Карманюка (Кармалюка) я мав певні стереотипи та традиційні уявлення про нього, які черпав з художньої літератури, з науково-популярних праць, – пригадує Валерій Дячок. - На той час, на превеликий жаль, серйозних і ґрунтовних наукових досліджень не було. Радянською історіографією в 1930-1960-х роках було створено кілька пропагандистських та науково-популярних праць, висновки та навіть фактичний матеріал яких не підкріплювалися жодними архівними першоджерелами. Про інший образ Кармалюка, аніж той, який був загальноприйнятий, говорити було дуже складно. Герой, борець, керівник селянського руху, який під своїм проводом зібрав понад 20 тисяч селян, здійснив понад тисячу нападів на маєтки поміщиків, сільських глитаїв та торговців-євреїв… Проте на совісті Устима та його спільників, принаймні за моїми підрахунками, 5 осіб, які були вбиті під час нападів або померли після катувань. Це селяни і один посесор, тобто дрібний шляхтич, який орендував частину села в поміщика. І жодного пана-дідича…»

Севастьян, в народі Устим, був п’ятою дитиною в родині. Думка про те, що він є незаконнонародженим сином поміщика, міф

Передусім, Кармалюк – насправді Карманюк. Саме так правильно звучить його родинне прізвище.

«І первинним джерелом для з’ясування прізвища людини є, звісно ж, метричні записи церкви, - розповідає історик. - Щодо дати народження Устима Карманюка, за яку прийнято вважати 10 березня 1787 року, то тут також є неточності. Справа в тому, що метричний запис Свято-Покровської церкви села Головчинці (нині – Кармелюкове Жмеринського району, що на Вінниччині) свідчить лише про факт хрещення. Згідно з требником, його ім’я Севастьян, в народі – Устим. Тож з’ясувати точну дату народження, на превеликий жаль, неможливо. Можна лише гіпотетично припустити, що між датою народження та хрещення могло пройти декілька днів. Устим був п’ятою дитиною в родині. Думка про те, що він є незаконнонародженим сином поміщика, не відповідає дійсності. Це один з міфів, який часто прилипає до історичних постатей, коли бракує об’єктивної інформації».

До речі, справжнє родинне прізвище Устима - Паламарчук. А дід Устима отримав прізвисько Карман (він був заможною людиною) в силу рис свого характеру. А вже діти були, як годиться, Карманюками. Зокрема, батько Устима записаний в метричній книзі як «Яким Кармана старого син».

Рід батька і діда Устима Карманюка бідним не був. Як з’ясував сучасний український історик Володимир Любченко, дослідивши інвентарні книги села Головчинці, родина мала двоє коней, кілька голів худоби, овець, свиней… Це була родина середнього статку. А от те, що він володів грамотою – неправда, адже навіть сам Карманюк неодноразово зазначав, що він - неписьменний. Разом із тим Устим достатньо розумів російську, польську мови та ідиш, оскільки це були мови на яких спілкувалися представники національних меншин, які проживали на Поділлі.

Сторінка з архівної справи щодо діянь Карманюка, що зберігається в Хмельницькому обласному архіві...

«Відомо, що у 18 років (1806 рік) Устима беруть в двір до поміщика Пігловського виконувати певну роботу, - розповідає науковець. - У цьому ж році він одружився. Згідно з метричними книгами, на другий день після весілля Устима померла його мама. І Володимир Любченко припускає, що причиною досить швидкого одруження Устима могла бути була саме хвороба матері. Без жінки в родині – непросто… Перша дружина Карманюка Євдокія також померла. Від цього шлюбу в Устима було двоє дітей. Вдруге Карманюк одружився в 1809 році на Марії Щербі, яка народила йому трьох дітей.

Два злочини одразу або крадіжка кількох пудів воску з сільської каплиці

У 1812 році поміщик Пігловський віддав Карманюка в рекрути. Чи не єдиною причиною цього в історичній літературі вважався «бунтівний характер» Устима.

«Але як свідчать архівні документи, у солдати його віддали за крадіжку кількох пудів воску з сільської каплиці, - каже Валерій Дячок. - Тобто, кримінальний злочин та ще й з культової споруди. Власне, у справах йдеться про те, що спочатку Карманюка заарештували та утримували декілька днів в селі, звідки звідти він втік. А це вже два злочини одразу. За це, згідно російського законодавства, Устима мали відправити на заслання до Сибіру. Вже після цієї втечі він декілька місяців переховувався в лісах поблизу рідного села».

Карманюка з Кам’янця мали відправити в Крим. Але Устим втік і об’єднався з іншими двома дезертирами.

«Згодом Устим Карманюк повернувся, але без двох передніх нижніх зубів, яких навмисне позбувся, сподіваючись, що вже не буде відданий у солдати, адже з такою фізичною вадою, як правило, не рекрутували, - розповідає пан Валерій. – Утім пани Пігловські, будучи католиками, вбачали в діях Карманюка не лише кримінальний склад, а й своєрідне святотатство. Таким чином, за скоєні ним злочини (крадіжка і втеча з-під арешту) він був призначений до 4-го уланського полку, що розташовувався у Кам’янці-Подільському. Саме в цей час між Росією і Францією йшла війна, воєнний стан потребував рекрутів. Карманюка з Кам’янця мали відправити в Крим. Але Устим знову втік і об’єднався з іншими двома дезертирами – Микитою Удодюком та Данилом Хроном».

Від дрібних крадіжок – до відкритих грабунків

Дезертиру Карманюку та його «побратимам» дорога додому була закрита. Щоб якось жити, вони, як свідчать судові справи, спочатку взялися за дрібні крадіжки, а невдовзі вдалися і до відкритих грабунків.

«Серед їх жертв – жодного поміщика, жодного представника заможної шляхти, - каже Валерій Дячок. – а селяни з Головчинець, сусідніх сіл Дубової, Вівсяників, Курилівців, Петранів… З інформації, отриманої в ході слідства, з’ясувалося, що награбоване майно зносили для перепродажу єврею-корчмарю на ім’я Воль Хаїмович, якого, згодом так само обікрали. У слідчо-судових справах містяться численні списки викраденого та пограбованого».

Історик наводить один з епізодів, що стався в Дубовій: «З 24 на 25 березня 1813 року здійснено напад на хату селянина Федора Шевчука з вимогою, щоб той вказав, хто серед односельців має гроші і повів до таких осіб. Після відмови його катували, намагалися проколоти тіло списом. Нічого не домігшись і відібравши шкіряний пасок, нападники залишили жертву».

Інший приклад: «Вночі з 28 на 29 березня Карманюк, Хрон і Удодюк пограбувала оселю орендаря корчми в Майдані Головчинецькому. Пізніше на допиті Карманюк і Хрон визнали, що вони відібрали в жертви два рублі сріблом, сукно, перину і дві подушки. За свідченнями потерпілих вночі до них прийшли троє «гайдамак» зі списами та косою, відчинили собі нечутно двері і, не дозволивши запалити світло, вимагали спочатку хліб і горілку, а потім – гроші. Коли рідні орендаря відповідали, що грошей не мають, один з нападників вигукнув: «Маєш позичати. Заріжу!» - і кричав до іншого: «Давай ножа». В свою чергу інший, а саме Хрон, відповідав: «Відріж йому ніс і вухо, або підсмаж його на вогні..., чи дитину заріж», яку потягнув за ноги. Нападники збиралися зґвалтувати орендареву доньку, але їй вдалося врятуватись». Грабіжники забрали в потерпілих гроші та чимало речей, частину яких пізніше, після арешту Карманюка і Хрона, було знайдено в них, а частину - в дружини Устима Марії.

«Жертву зв’язували, обливали горілкою, підпалювали, щоб була більш зговірливою»

«У червні цю ватагу впіймали місцеві селяни, - каже Валерій Дячок. - Устима знайшли в житі. Привели в Кам’янець. На той час він вже фігурував у кількох резонансних справах, причому з вбивством та жорстоким застосуванням тортур. Як свідчили потерпілі, жертві одразу пропонували віддати певну суму грошей, майно, продукти. Якщо віддавали, дякували, і як правило, більше до цих людей не приходили. Але коли відмовляли, починалися тортури. Опір чинити було безглуздо, адже нападники були озброєні. У справах фігурують, як правило, спис, пістоль та рушниця. Жертву зв’язували, обливали горілкою, підпалювали, щоб була більш зговірливою. Відливали водою та знову катували. Слід зазначити, що така тактика щодо селян-жертв нападів знаходить підтвердження й у спогадах старожилів-односельців Устима Карманюка, опублікованих в 2-й половині ХІХ століття».

Серед непоодиноких задокументованих фактів - робили порізи на руках та ногах, здирали шкіру на п'ятах.

«Ці, так звані «червоні чобітки та рукавички», Карманюк любив робити своїм жертвам. Це факти, підтверджені документами судових справ. І все по відношенню селян», - зазначає науковець.

І таких фактів – на 40 томів справ…

Поки тривали крадіжки в селян - влада реагувала мляво

Звісно ж у ті часи всі ці справи щодо нападів, грабунків і катувань слідча комісія розслідувала.

«Власне, простежується тенденція того часу: поки тривали крадіжки в селян - влада реагувала мляво, - зазначає історик. - І як тільки справа торкалася представника шляхти – хай навіть бідного чи безземельного, справи починали розслідуватися жвавіше».

Ватага то залягала на дно, то знову починала грабунки. Матеріали судових справ свідчать про жорстокі побої, тортури, підпали щодо простих селян… Чи не єдиним фактом антипоміщицьких дій Устима Карманюка та його спільників стало спалення винокурні поміщиків Андрія та Розалії Пігловських.

«У червні 1813 року Устима Карманюка, а пізніше й Данила Хрона, впіймали, - каже історик. - Причому, підкреслю, що знову не каральними органами, а громадами селян з Головчинець та Дубової»…

Власне, простежується тенденція того часу: поки тривали крадіжки в селян - влада реагувала мляво, - зазначає історик. На фото судова справа, що зберігається в Хмельницькому обласному архіві

У Кам’янці-Подільському їх було покарано 500-ма ударами шпіцрутена та засуджено до подальшого виконання військової повинності. Але дорогою до полку неподалік села Панівці вони здійснили втечу. До них приєдналися ще три дезертири. Пробравшись до лісів поблизу Головчинців, оновлена ватага розпочала нові напади на жителів навколишніх сіл.

До Сибіру на каторгу Карманюка засилали тричі

Карманюка та його спільників ловили не раз. Засуджували, відправляли до Сибіру… Судові справи свідчать, що, як правило, влаштовували облави і ловили злочинців самі ж селяни.

Загалом в Сибір на каторгу його засилали тричі. Щоправда, перший раз він до неї не дійшов, одразу утікши з етапу, а два інші рази, пробувши там певний час, також досить успішно втікав.

«Час, коли Карманюк був на волі, складає сім з половиною років з 23-х, - каже Валерій Дячок. - Решту часу він перебував або під арештом в тюрмах, або на каторзі, або по дорозі з неї, здійснивши втечу. До 20-х років ХІХ століття, після другого заслання в Сибір, коли Кармалюк утік та повернувся до «своїх місць», він вже мав великий кримінальний авторитет. Про повернення на Поділля та діяльність Устима в наступні роки документи подають суперечливі свідчення. І це є одним із аргументів на користь твердження, що останній період його життя був справді апогеєм, оскільки майстерність організації розбійних нападів, грабунків і вміння уникати при тому відповідальності за причетність до кримінальних справ набула ознак професійності».

Як свідчать опрацьовані Валерієм Дячком матеріали кримінальних справ, під час нападів, коли Устим заходив до селянських помешкань, він завжди казав: «Я разбойнік Карманюк». Свідченням того, що він вже був досвідченим злочинцем, говорить і те, що обрав для себе псевдо, називався Василем Гавриленком. А побратими по ремеслу називали Карманюка Батюшкою, Головатим… Це свідчить, що він для них був керівником певної організованої злочинної групи та мав неабиякий авторитет.

А між іншим, не гребував Карманюк і тим, що обкрадав неодноразово навіть своїх рідних. Під час допиту рідна тітка (і він, до речі, це також підтвердив, про що свідчать записи слідчо-судової документації) розповіла, що Устим Карманюк приходив до неї чимось поживитися. Але вона його відправила, мовляв, іди, щоб мої очі тебе не бачили. Таке ставлення було до нього в родини.

Більше того, документи підтверджують, що в деяких випадках його переховували представники подільської шляхти та окремі селяни, але не просто так: він розраховувався з ними краденим. Згодом під час слідства, коли в цих селян знаходили крадені речі, вони також ставали співучасниками.

В кишені вбитого Карманюка знайшли мішечок з маленькими
цвяшками, які використовують чоботарі…

Останній резонансний напад Карманюк з ватагою здійснив у 1835 році.

«Це було пограбування з жахливими тортурами по відношенню до жінок, - каже Валерій Дячок. - Тоді напали на вдову Паплінську, яка з двома мальолітніми доньками взяла в посесію частину Красносілки (нині Деражнянський район). Вона щойно заїхала до будинку, як навідалися розбійники, зачинили Паплінську разом з донькою та сестрою в коморі, туди ж зібрали дворових селян, погрожуючи всім смертю. Били прикладами…»

Грабунки ватаги Карманюка продовжувалися до жовтня 1835 року. Видала його Ольга Процкова, дружина селянина, у якого певний час переховувалася ватага …

«Ця інформація дозволила місцевій владі влаштувати засідку, під час якої, як відомо, в ніч з 9 на 10 жовтня 1835 року 18-річний шляхтич Федор Рутковський здійснив смертельний постріл, - розповідає Валерій Дячок. – Тіло ватажка ще протягом трьох діб пред’являли для упізнання. При вбитому знайдено деякі речі Паплінської, карабін, заряджений картеччю, французький пістоль і піка, на шиї виявлено золотий тьмяний хрестик, кольорову хустку, а в кишенях - дамські ножиці, мішечок з маленькими цвяшками, які використовуються чоботарями. Остання знахідка, на мою думку, може свідчити, що Устим Карманюк міг не стільки займатися дрібним ремонтом взуття, скільки використовував цвяхи саме для тортур…».

Коли ж почали творити з Карманюка героя?

«Науковець, за бажання, завжди має можливість прослідкувати історичний процес, - каже Валерій Дячок. - Справа в тому, що героїзація Устима Карманюка припадає на середину ХІХ століття. Як не дивно, його героїчний образ влаштовував абсолютно усіх. Особливо російську царську владу, яка подавала його як борця проти римо-католицької церкви і польського панства. Це підхопила тодішня інтелігенція, вимальовуючи романтичний образ в художніх творах – для творчості потрібен був герой… Так нав’язали народу певний ідеальний образ, який не мав нічого спільного з реальністю. Бо крадіжки, грабунки, вбивства, якої б мотивації вони не мали, є злочинами. І тоді, і зараз. Остаточно образ героя з розбійника виліпила радянська історіографія. Знову ж таки, потрібен був герой, який боровся проти панства і гніту. А те, що Карманом його називали, то, мовляв, він був Кармалюком, а то все польська шляхта придумала. Вже тоді застосовувалася пряма фальсифікація, адже ігнорувалося найпростіше джерело – метричні записи…»

Урочище Кармалюкове крісло на Летичівщині. За словами історика, героїзація Устима Карманюка припадає на середину ХІХ століття. Як не дивно, його героїчний образ влаштовував абсолютно усіх. Особливо російську царську владу, яка подавала його як борця проти римо-католицької церкви і польського панства. Це підхопила тодішня інтелігенція, вимальовуючи романтичний образ в художніх творах – для творчості потрібен був герой…

Науковець зазначає, що міфи про Карманюка-Кармалюка створювали без жодної наукової аргументації.

«У тих фактах, які я опрацював з тисяч документів, однозначно не знайшов таких, які б підтверджували героїчність цієї постаті або чітку соціальну антикріпосницьку спрямованість його дій - каже Валерій Дячок. - Так, Карманюк був харизматичною особистістю – сумнівів немає. Він тримав своє найближче оточення і тих, з кого мав вигоду, у страху, мав величезний вплив на «колег по ремеслу». Але чи можна вважати талант вдало розробляти операції пограбувань і крадіжок, «віджимання» чужого майна, вміння переховуватися, уникати засідок - героїчним?»

Міф про майно, яке Кармалюк роздавав селянам

«Такі легенди створювалися і поширювалися, але тільки не в місцях, де Карманюк безпосередньо діяв, - каже науковець. - Якщо проаналізувати публікації так званого фольклору кінця ХІХ – початку ХХ століття, то ми бачимо, що дуже мало автентичних розповідей з країв, де діяла ватага. Певно, деякі селяни, можливо, зі страху або з метою наживи, переховували його чи награбоване добро. Якогось карбованця чи щось з краденого Карманюк давав як плату. Саме такі факти згодом могли лягти в основу легенд…»

Міф про повстання і 20 тисяч селян

«Карманюкова ватага ніколи не перевищувала 10 осіб. Хтось відходив, хтось приходив, але факт залишається фактом – 20 тисяч учасників є цілковитою вигадкою радянських істориків 1930-х рр., яка покликана була довести «розмах та широкий народний рух під проводом У.Кармалюка», - стверджує Валерій Дячок.
Чи досі Кармалюк - герой?

Чи справді міцно вкорінений міф про «Кармалюка-героя» вперто не поступається місцем реальним фактам?

Героїзований образ Кармалюка. Пам'ятник в Летичеві

«Не зовсім так, - каже Валерій Дячок. - Під впливом моїх досліджень Інститут історії України Національної академії наук України в 2006 році видав двотомник «Історія українського селянства», де подається як традиційний погляд на Кармалюка, так і альтернативна точка зору, з посиланням на мої роботи та відповідну аргументацію. Наразі існують дві паралельні версії. В підручниках постать Устима Карманюка подається вже дещо обережніше, майже відсутні застарілі одіозні твердження про 20 тисяч селян-учасників, понад 1000 нападів на поміщиків тощо. Утім, повної дегероїзації Кармалюка ще таки не відбулося. Хоча історики-науковці, які розуміють цінність історичних джерел та методики наукового дослідження вже досить давно притримуються точки зору щодо цієї постаті, спираючись саме на наукове підґрунтя. Але щойно розмова торкається краєзнавців чи тих, хто має уявлення про Карманюка переважно з творів художньої літератури, вперто не хочуть сприймати наукову аргументацію, не пропонуючи натомість іншої контраргументації, яка б заперечила факти, які я наводжу. Головна причина такої позиції апологетів Карманюка як героя, на мою думку, полягає в тому, що деякі представники краєзнавства в минулому, свідомо чи несвідомо, самі долучилися до героїзації його постаті та популяризації існуючого міфу. Для визнання ж власних помилок не в усіх вистачає сміливості, тому й залишаються на старих позиціях і воліють не чути жодних аргументів».