У битві з музичною неосвіченістю

Хор імені Леонтовича мав 13 філій, дві з яких діяли у нашій області.

85 років створення першого українського хорового колективу в Проскурові

Хто співає у хорі – той співати не вміє
Хорове мистецтво на Поділлі має давнє коріння. Його паростки знаходимо ще у ХVІІІ столітті, коли існували невеличкі аматорські церковні хори при храмах нашого краю. Тоді ж можна було зустріти хоровий колектив селян у панських маєтках. Найзаможніші шляхтичі полюбляли розваги та мали за моду організовувати у власних садибах із своїх селян щось на зразок театру чи співочої капели. Історія зберегла прізвища таких панів-поціновувачів музичного мистецтва – Пшездецькі із Чорного Острова, Потоцькі з Антонін. У ХІХ столітті музичне життя на Поділлі збагачується новими формами, до нього поступово прилучається освіта. У гімназіях і духовних семінаріях серед обов’язкових предметів з’являються співи. Викладачі співів навчали “правильному нотному пению по уставу церковному” у вільний від уроків час – 4 години на тиждень (2 год. – церковний спів, 2 год. – світський), перед Літургією кожного недільного, святкового та Високоурочистого дня була додаткова репетиція хору. Так мало бути за програмою, але, у житті не все відповідало ідеалу. Наприклад, у 1893 році перевірка Кам’янець-Подільської гімназії засвідчила наступне: “...так как в Подольской гимназии до сих пор велось изучение пения без всякой программы, метода и системы, то оказывается, что ученики всех классов вовсе неподготовлены к пению... Прослушивание показало, что те, кто поют в хоре – петь вообще не могут…”.
Ось так й виходить, що традиції хорових співів на Поділлі мають давнє коріння, але все ті спроби відбувались на аматорському рівні.
Український національний
Перший професійний хор виник на Поділлі у 1918 році. Час був надважкий – йшла громадянська війна, Україна намагалась створити власну незалежну державу. Саме в той час музичний відділ при Міністерстві народної освіти української Народної Республіки (УНР) розробив план заснування Національних хорів по всій Україні. Перший Національний хор був заснований у Києві в 1917 році, а другий у Кам’янці-Подільському – 30 червня 1918 року. Він мав 58 співаків під орудою В. Бесядовського та М. Гринченка. Влітку 1920 року, за ініціативи прогресивних мистецьких організацій Кам’янця-Подільського, в тому числі і Українського Національного хору, в стародавньому місті була відкрита Народна Консерваторія, котра стала яскравим взірцем навчального закладу нового демократичного типу. Популярність Українського Національного хору в Кам’янці-Подільському спричинила появу аматорських хорових колективів при товариствах “Просвіти” у містах і селах Кам’янецького і Проскурівського повітів. Проте, ті хори здебільшого не встигли зорганізуватись – у 1921 році влада змінилась на радянську, яка розпочала побудову нового суспільства.
Перший хор у Проскурові
Романтичні 20-ті роки ХХ століття – мрії про велику державу для народу, рівне суспільство та економічне піднесення. В Україні, як й у всьому Радянському Союзі, у всіх сферах життя відчувалося піднесення – НЕП відкрив нові можливості для підприємців, реформи в соціальній сфері дали право на освіту та медичне обслуговування, в галузі культури – відкриті двері для національного і народного мистецтва. Саме в цей час тисячі діячів української культури та мистецтва прагнули присвятити життя служінню музі народного просвітництва. В країні народилися різноманітні творчі спілки та товариства, серед яких чи не найпотужнішим представником стало Всеукраїнське музичне товариство імені Леонтовича. Воно утворилося у 1921 році в Києві, а вже через п’ять років згуртувало навколо себе понад 900 прихильників музичного та хорового мистецтва, відкрило 13 філій, з яких дві діяло на території нашого краю.
Формально перша філія була створена у Кам’янці-Подільському у серпні 1922 року. Головою обрали відомого у місті композитора, директора музичної школи Тадея Ганицького. Але, філія за різних обставин так й не змогла налагодити роботу. Лише влітку 1925 року, коли головою став просвітянський діяч Архип Татарко, справа зрушила з мертвої точки. У липні Татарко зумів об’єднати навколо себе не лише музикантів, а й інших представників інтелігенції міста: учителів, журналістів, науковців. До кінця літа в місті було організовано великий хор (320 осіб) під керівництвом В. Гоца, інстру-
ментально-струнний ансамбль під керівництвом В. Бесядовського, музично-драматичну студію Т. Ганицького. Отож, не дивно, що Кам’янець-Подільська філія музичного товариства ім. Леонтовича одразу стала однією з кращих в Україні.
Восени Архип Татарко переїхав до Проскурова й одразу приступив до створення подібної філії у місті над Бугом. А вже 25 жовтня 1925 року відбулося урочисте відкриття Проскурівської філії музичного товариства ім. Леонтовича. Як красномовно було записано в статуті товариства, головним його завданням є битва “з музичною неосвіченістю трудового народу і музичною халтурою”. Тоді ж відбувся перший виступ щойно створеного українського хору – 20 молодих проскурівчан виконали п’ять українських пісень. Серед перших співаків переважали люди з музичною освітою, хоча були й “народні таланти”. Так, унікального баса Назара Лазаренка Татарко знайшов, можна сказати, на вулиці. Той працював бригадиром вантажників на цукрозаводі, й його командні окрики до своїх підлеглих було чути ледь не на два квартали навколо.
Хор до кінця року налагодив активні виступи як у місті, так і в районах, з часом розширився за рахунок учнів місцевих шкіл до 50 осіб. Утримувався колектив на кошти відділів Народної освіти та Політосвіти. Але, саме останній відіграв вирішальну роль у розформуванні колективу, а згодом й у закритті філії Товариства ім. Леонтовича. Членів товариства звинуватили у “аполітичності репертуару та вузконаціоналістичній пропаганді музичного мистецтва, що не сумісне з радянською інтернаціональною ідеєю”. У 1929 році припинилось фінансування хору, у 1932 почалась “чистка” товариства “від націоналістів”. Першим за грати потрапив Архип Татарко. Протримавши музичного активіста півроку у в’язниці, провину довести так й не змогли. Проте, у 1935 році Татарка знову заарештували… Подальша доля діяча – невідома.
Спалах українізації в перші роки радянської влади виявився короткочасним, у 1930-х роках сталінська каральна система “приборкала” надто вільних і національно свідомих, створивши з інших слухняне суспільство “будівельників комунізму”. Нові хори співали вже інші пісні.
.

Підтримай сайт