Якось зайшов до його майстерні замовив йому ілюстрації для одного видання. А перед Новим роком побачив, як художник майстерно навирізав купу сніжинок, щоб прикрасити вікна. Відчувалось, як творчо підійшов автор до їх виконання. Я вирішив запропонувати йому зайнятися витинанками.
Андрій Микитович не відразу взявся за них по-серйозному. Певно, з рік минув. Довелося піти на хитрощі – влаштувати кілька виставок його творчого доробку: з плакатів, колажів, малюнків і картин у різних техніках виконання, ну, і, звісно, витинанок. І хоч їх було ще небагато, якраз вони привертали найбільшу увагу відвідувачів. Ось після цього художник по-серйозному взявся за відродження слобожанської і загалом української витинанки. Хоча, по правді кажучи, це відродження проходило інколи й у численних неабияких суперечках. Бувало, митця «заносило» на африканські чи індійські теми, хоча він там ніколи не бував, якихось ковбоїв, іншу дурницю. Я нещадно критикував, радив придивлятися до силуетів рідного краю – форм різного листя трав, дерев, пшениці, соняхів, силуетів свійських птиць і тварин, зрештою, людей, до навколишнього світу – усе це можна виконувати у різних кольорах, комбінувати їх з підкладеним тлом. Андрій Микитович з часом продемонстрував справжні шедеври витинанкового мистецтва.
Куліш захопився витинанкою так, що вона стала сенсом усього його подальшого життя. Тож не випадково ось вже якраз десять років заслужено носить звання Майстра традиційного народного мистецтва України, його персональні виставки витинанок завжди з успіхом проходять у різних галереях Харкова, Києва, інших міст України, його роботи є у приватних колекціях громадян багатьох країн. Він є бажаним гостем у школах, училищах, вишах, на підприємствах і в організаціях, де цікавляться витинанками. Митець завжди охоче розповідає про мистецтво витинанки, проводячи водночас і свій майстер-клас.
Микола СНАГОВСЬКИЙ.