Прем'єра у театрі Старицького, або Куди йде український народ?

Виставу «Республіка на колесах» можна сміливо назвати наймасштабнішою та найгострішою роботою Хмельницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Старицького за останні роки. Вона якнайкраще відображає події та тенденції у сучасному українському суспільстві, хоча написана на початку минулого століття...
Український драматург Яків Мамонтов (1888-1940) присвятив свою трагікомедію «Республіка на колесах» буремному 1919 року, коли одна влада змінювала іншу, а народ лише встигав пристосовуватися. Неподалік від маленької залізничної станції Бузанівка (яка в ході виставки стає то просто Бузою, то Червоною Бузанівкою) зупинився потяг із анархістами. Не маючи можливості їхати далі, бійці приходять у село, де проголошують народну республіку та обирають її президентом свого ватажка Андрія Дудку.

У той час, як анархісти забирають у селян харчі і самогон на «потреби республіки», найшустріші бузанівці розбирають портфелі міністрів. Президент та його свита ведуть веселе і розгульне життя, однак стається халепа: сусіднє село Тиранівка займають комуністи. І події починають розгортатися з блискавичною швидкістю...

І хоча режисер Анатолій Пундик навмисне підкреслює, що події відбуваються у 1919 році (на початку вистави червоні цифри 1919 спливають на великому екрані), він постійно переносить нас у сьогодення: то у лавах анархістів з'являються азіати у тюбетейках, то оголошується мобілізація рядових до 40 років, офіцерів — до 60.
«Республіка на колесах» піднімає багато болючих питань та показує багато типів характерів (грає увесь творчий склад, і яскраві характери мають не лише головні персонажі, а й другорядні).

Вистава показує, як під час революції народжуються оратори та псевдогерої, як люди ласі до влади та наживи, схильні до хабарництва та бюрократії, як швидко вони можуть змінити власну думку та політичні вподобання, на що здатні заради того, щоб вижити чи поживитися... Вона — посібник з вивчення характерних рис народу, який живе емоціями і пристрастями, а не розумом, звинувачує у бідах інших і наостанок, втомившись від демократії чи анархії, просить «хоч поганенького царя».

Дуже вдала фінальна сцена. Під пісню «Океану Ельзи» «Ночі і дні» усі учасники вистави (а це кілька десятків людей) йдуть одне за одним по сцені, яка у цей час обертається в протилежному напрямку, і тому люди дуже повільно просуваються вперед. І слова пісні «Скажи мені, куди нас заведе цей довгий шлях?» змушують задуматися: «А дійсно, куди ж ми йдемо?..» Однак надія на світле майбутнє є. Це діти, які вибігають на сцену і співають останній куплет пісні, а на задньому плані на екрані з'являється блакитна планета Земля, яка вічно обертатиметься незалежно від того, чи існують бузанівські республіки...

Ще перед прем'єрою Анатолій Пундик розповів, як напружено актори готувалися до вистави.

Прем'єрну виставу «Реуспібліка на колесах» можна переглянути у Хмельницькому обласному академічному музично-драматичному театрі також 25 та 26 березня (вул. Соборна, 60). Початок вистав о 18.30. Телефон каси 65-59-25.