Гаряча тема:
- Війна
Майстер церковних іконостасів
Микола Кравчук зі Староконстянтинова оформляє храми протягом 20 років
У дитинстві Микола Кравчук дуже любив дивитися індійські фільми, які саме входили в моду наприкінці шістдесятих - на початку сімдесятих років. Та не цікавістю сюжету вони привертали увагу малого хлопця, а різними дерев’яними статуетками і мармуровими фігурками, що нерідко з’являлися в кадрі. Хотілося і самому таке зробити.
Вдень, поки батько трактором обробляв колгоспні поля, тихцем забирався у майстерню, котра дісталася в спадок від покійного діда Антона – неперевершеного сільського столяра – брав до рук стамеску, рубанок і намагався перетворити дерев’яний брусок чи кругляк на фігурки, подібні до тих, що бачив на кіноекрані в сільському клубі.
Хоча вони були дуже кострубатими і якимись неприродними, але тесав їх з великою насолодою. А ввечері з острахом чекав на повернення батька з роботи, бо знав, що добряче перепаде “на горіхи” за зіпсований інструмент, який той потім довго доводив до ладу. Не пускав малого Миколку в майстерню:
- Старайся, не старайся, все одно шматка хліба з того не будеш мати!
Та хлопець не переймався батьковою сваркою. Наступного дня розклепав один кінець цвяха і загострив напилком. Таким саморобним різцем із шматка вкраденої у школі крейди витесав щось подібне на тюльпан.
Хлопець і сам був переконаний, що нічого не вийде. Тому після закінчення школи разом з такими ж як і він неохочими до навчання однокласниками вступив на механізатора у Теофіпольське сільське профтехучилище. Під час служби в армії був авіамеханіком. Вирішив піти батьковою стежкою і пов’язати своє майбутнє життя з технікою. Та за збігом обставин опинився на київському заводі “Більшовик”. Там опанував професію фрезерувальника.
Згодом перебрався у Старокостянтинів. Спочатку працював на заводі ковальських виробів, потім на “Металісті”, сантехніком у райвузлі зв’язку, виготовляв двері, вікна та інші дерев’яні вироби для новоспоруджених сільських магазинів.
Саме в райспоживспілці набив, як кажуть, руку на виготовленні столярних виробів. Першим у Старокостянтинові почав робити меблі на індивідуальне замовлення.
- Часто люди хотіли, аби їхні меблі відрізнялися від інших чимось незвичним. Тому просили вирізьбити якийсь візерунок, – розповідає Микола Кравчук.
Як творча від природи натура, він не міг постійно виконувати одноманітну, хоча й високооплачувану роботу. Відтак вирішив зайнятися виготовленням з деревини іконостасів та обладнання церковного інтер’єру.
- По-перше, я людина віруюча і у виготовленні іконостасів вбачаю своє служіння Богу. Але ще є елемент творчості. Коли робиш дерев’яні вироби на індивідуальне замовлення, то їх бачить обмежене коло осіб. А в церкву приходить багато людей, і я радий, що від моєї роботи вони отримують моральне та естетичне задоволення, – каже мій п’ятдесятитрирічний співрозмовник.
- Але ж потрібно добре розумітися на церковній атрибутиці, знати, що який предмет означає, якої він має бути форми і розміру.
- Для мене це не проблема. Батьківська хата в селі Терешки Красилівського району, де народився і виріс, знаходилася недалеко від церкви. Хоча в часи комуністичного режиму дітей всіляко відсторонювали від релігії, я постійно знаходив можливість побувати в храмі. Насамперед, цікавився вирізьбленими з дерева старовинними виробами. Колись у цьому приміщенні знаходився католицький костел, споруджений у готичному стилі, а потім його передали православній церкві. Уже тепер розумію, що там були мої перші “університети” і “школи”, – продовжує Микола Васильович.
Більше двадцяти років він займається різьбленням церковних іконостасів та інших предметів культового призначення. Сам розробляє їх ескізи, і сам втілює у життя. Навіть не рахував, для скількох храмів нашої області виконував дерев’яні оздоблювальні роботи.
- Доклав рук до двох церков у місті Старокостянтинові, храмів у селах Ладиги, Красносілка Старокостянтинівського, Лагодинці, Росолівці, Мовчани Красилівського районів, оформляв новозбудований Свято-Воскресінський храм у Красилові, виготовив чимало церковних атрибутів для Свято-Успенського собору в Києві та багатьох православних церков нашої області, – веде перелік географії своєї діяльності пан Микола.
Іконостаси і обладнання церковного інтер’єру він виконує у техніці плаского різьблення – контурного, виїмчастого, тригранно-виїмчастого та плоского й об’ємного профілювання. Крім того, майстер використовує рельєфне, ажурне, кругле різьблення.
У майстра немає ідентичних робіт. В оформленні кожного іконостасу обов’язково використовує елементи архітектурної споруди. Що ж стосується стилю різьби, то переважає українське бароко. Це доволі прості орнаменти, які гарно сприймаються на вигляд, бо в них усі елементи пов’язані між собою. Інколи використовує єкатерининський стиль – один з напрямків російського прикладного мистецтва.
Нерідко буває, що виготовлення проектів оздоблення храмів пов’язує з історією церкви в окремо взятому населеному пункті. Скажімо, в Лагодинцях Красилівського району парафіяни захотіли відновити старовинну ікону Христа Спасителя, яка впродовж багатьох років зберігалася в церкві. На прохання майстра відшукали довідку кінця ХІХ – початку ХХ століття з повним описом оздоблення ікони та кіоту для неї. Висота образа була вказана в аршинах, а ширина - у вершках. Довелося в Інтернеті шукати відповідники для переведення в сучасну метричну систему.
Пройдуть роки, зміняться покоління, та незмінними залишаться іконостаси в багатьох православних храмах подільського краю, виготовлені народним умільцем зі Старокостянтинова, неперевершеним майстром декоративної різьби по дереву Миколою Кравчуком.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: