Від колишнього панського будинку в Іванкові, що приблизно за 85 кілометрів від Києва, залишилися згарище. Про колишню будівлю нагадують лише зовнішні стіни. А ще кілька місяців тому тут працював місцевий історико-краєзнавчий музей. Його окрасою була колекція робіт відомої у світі української художниці Марії Приймаченко. Однак все змінилося 25 лютого. На другий день масштабного вторгнення російських окупантів у музей влучив ворожий снаряд. Полум’я майже миттєво охопило будівлю. Дивом сторожу з односельцями вдалося врятувати частину картин Приймаченко та інших експонатів.
Іванківський музей став першою зі сотень пам’яток, які постраждали від рашистів. Нині загарбники намагаються не лише вбити якомога більше українців, а й знищити нашу культурну та історичну спадщину.
Подібні воєнні злочини росіян документують представники Міністерства культури та інформаційної політики України. Це необхідно не лише, щоб оцінити рівень завданої нам шкоди, а й змусити агресора відповідати за скоєне перед міжнародним судом. Від початку масштабної війни виявлено понад три сотні пошкоджених або повністю зруйнованих пам’яток на території 12 областей. Їх перелік продовжує зростати.
Іванківський історико-краєзнавчий музей став однією з перших пам’яток, по яких вдарили окупанти. Фото: інтернет-видання «The Village Україна»
Поки що найбільшої шкоди ворог завдав на Харківщині. Станом на 5 травня там було зафіксовано 88 злочинів. Однак наступного дня не стало як мінімум ще однієї пам’ятки.
«Гадюка ховається в траві»
Близько 23-ї години 6 травня російська ракета влучила у Національний літературно-меморіальний музей Григорія Савовича Сковороди, що у селі Сковородинівка Харківської області. Маєток XVIII століття одразу спалахнув. Всередині перебував 35-річний син директора закладу. На щастя, пораненого чоловіка вдалося витягти з-під завалів. Музейна колекція не зазнала суттєвих втрат, адже більшість експонатів заздалегідь евакуювали. Натомість будинок, у якому провів останні роки життя й біля якого був похований Григорій Сковорода, майже знищений. Залишилися лише кілька кам’яних стін і скульптура філософа, яка досі мужньо стоїть посеред згарища.
Знищення музею було навмисним вчинком. Це підтверджує заява російського міністерства оборони. Мовляв, авіаудар завдали, бо там діяв «військовий пункт управління». Саме за такою логікою окупанти розбомбили у Маріуполі пологовий будинок і драматичний театр, під завалами якого загинули як мінімум 300 жінок і дітей.
Від маєтку XVIII століття, у якому колись жив Григорій Сковорода, залишилися лише кілька стін і згарище. Фото: Харківської обласної прокуратури
Знищення музею в Сковородинівці підкреслює цинізм окупантів. Саме цьогоріч світ відзначатиме 300-й ювілей з дня народження Григорія Сковороди — філософа, якого росіяни теж називають «своїм». Насправді ж ворог прийшов в Україну нищити культуру, яку буцімто хотів «захистити». Як тут не згадати сковородинське: «Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві».
Ворог нищить церкви та могили
За інформацією Мінкультури, внаслідок російських обстрілів зазнали руйнувань щонайменше 116 споруд духовного значення. Більшість з них — православні храми. Також сплюндровано мечеті, синагоги, католицькі та протестантські церкви. Найбільше постраждали святині Донецької, Київської та Харківської областей. Серед них є й історичні пам’ятки. Наприклад, повністю або частково знищено:
- Свято-Дмитрівську церкву у Верхньоторецькому Донецької області, збудовану в 1850-1861 роках;
- дерев’яну церкву Святого Георгія у Заворичах Київської області, збудовану в 1878 році;
- дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці у Перемозі Київської області, збудовану в 1892 році;
- дерев’яну Покровську церкву у В’язівці Житомирської області, збудовану в 1862 році.
Переважно від російських окупантів страждають православні храми. Фото: з фейсбуку Мінкультури
Не гребують окупанти й руйнуванням поховань та меморіалів. Так, у селах Давидів Брід і Дружбівка Херсонської області окупанти знищили стародавні кургани. У Чернігові на кладовищі «Яцево» частково зруйнували надгробки бійців АТО/ООС, пам’ятний знак воїнам, полеглим за Україну й каплицю. В Гостомелі Київської області пошкодили братську могилу 30 воїнів Радянської Армії та пам’ятник воїнам-землякам. У селі Мала Рогань Харківської області частково знищили обеліск-менору меморіалу жертвам Голокосту, збудованому на місці розстрілів під час гітлерівської окупації 1941-1942 років. У Глухові Сумської області пошкодили єврейське кладовище.
Однак таке блюзнірство російських загарбників не є несподіванкою для тих, хто пам’ятає історію.
Культурний геноцид, який триває віками
Насправді те, що російська пропаганда називає «спільним минулим», бере свій початок лише з 1654 року. Як пояснює видання «Вокс Україна», саме тоді після національно-визвольної війни проти Польщі гетьман Богдан Хмельницький звернувся до московського царя за гарантіями безпеки. Однак сусідня країна швидко порушила свої обіцянки й почала придушувати нашу культуру.
Наприклад, у 1720 році Петро І заборонив друкувати українською мовою, а Катерина ІІ в 1763-му — викладати нею в Києво-Могилянській академії. Далі у 1863 році міністр внутрішніх справ Валуєв оголосив, що «жодної особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може». А російський імператор Олександр ІІ в 1876-му не лише заборонив публікувати українською книги, а й навіть співати нею.
Представники Українського культурного фонду створили інтерактивну Мапу культурних втрат
Попри кілька століть пригноблення у 1918 році Україні вдалося ненадовго здобути омріяну незалежність. На жаль, її не вдалося втримати. Радянська імперія як і російська відмовилася визнавати право нашого народу на власну мову, культуру та свободу. Так звана «українізація» 1920-1930-х років була лише спробою обдурити українців, які поділяли комуністичну ідеологію, але бажали зберегти національну ідентичність. Однак ширму брехні зірвали численні репресії та голодомори.
Втім, стратегія радянського режиму в культурній сфері не обмежувалася розстрілами та концтаборами для ненависної для нього інтелігенції. Комуністи послідовно руйнували релігійні святині. Храми або підривали, або перетворювали у склади чи стайні. Історичні пам’ятки теж не берегли. В кращому разі — трішки перебудували й відкривали у них школи, в гіршому — розбирали на будівельні матеріали. Все культурне надбання, яке не вписувалося у «світле радянське майбутнє» комуністи знищували. Тож тепер російські окупанти взяли на озброєння аналогічні методи. Їхня мета — знищити нас не лише фізично, а й духовно.