Музикант Борис Савчук: «Досконалість мусить бути у всьому»

Він корінний хмельничанин, онук заслуженого артиста України, балетмейстера «Козаків Поділля», Володимира Глушенкова, з подачі та за підтримки якого Борис робив перші кроки у творчості. Він цілеспрямований, самодостатній і знає, чого хоче від життя. Без кількох днів дипломований спеціаліст у сфері міжнародної економіки, який навчався у Відні, працював у Сполучених Штатах Америки, але повернувся до України. Тут закінчує навчання, будує плани і живе повноцінним життям, у якому багато друзів, але найкращі – це батьки: Андрій та Тетяна Савчуки. Батько працює у аграрній сфері, а мати – викладач у приватній школі «Гармонія». Саме вони з дитинства формували його смаки, слухаючи якісний джаз, блюз, рок-н-рол та вмикаючи вінілові платівки із записами американського джазового музиканта Луї Армстронга, основоположника чиказької школи блюзу, Мадді Уотерса, та його колегу, блюзового музиканта Джорджа «Бадді» Гайя. Однак, прослухавши «тонни» музики, він не відвідав жодного уроку в музичній школі. Як і більшість хлопців, у школі потроху хуліганив, більше навчався, а частіше – займався спортом. Так було до тієї пори, поки батько, використовуючи свої зв’язки, не відправив його на навчання до Австрії. Там, вивчаючи німецьку мову у Віденської гімназії, він познайомився з місцевою музичною тусовкою, де його «підсадили» на рок-н-рол і блюз. З тих пір почалося нове життя.

Про «смугасту» музику в собі та себе у музиці
«До музики я не мав жодного стосунку, – розповідає Борис. – У мене не було примусових уроків гри на фортепіано, скрипці чи акордеоні, або ж ненависної більшості школярів нотної грамоти. Я все сприймаю на слух, а перші кроки у музиці робив на першому курсі університету разом зі своїм однокурсником. Ми співали романтичний рок, поєднували кілька стилів, грали у своє задоволення». За таке задоволення керівництво навчального закладу нагородило хлопців грамотою за активну участь у культурному житті. Окрилені таким визнанням вони відіграли свій перший концерт, на якому зібрали найбільшу кількість слухачів, яку взагалі бачив будинок молоді «Проскурів». Вже нині створений у 2009 році гурт «ZebraJazz», грає досить складну, і, водночас, просту музику – суміш блюзу, джазу, рок-н-ролу з домішками власних, ламаних ритмів та важкої вокальної лінії. Саме тому й назва – «ZebraJazz», що трактується, як «смугаста» музика. «Цю назву я придумав тоді, коли працював в Америці, – каже Борис. – І хоча джазу, як такого, у нас мало, є лише якісь його елементи. Джаз – це не лише свінгові ритми 30-х років, це ще й безкінечна імпровізація та складна структура пісні, яка на цій імпровізації базується. Але навіть імпровізація має підпорядковуватися чітким стандартам. Ми намагаємося додати до них інші, свої ритми, тоді вона тримає людину у напрузі до кінця пісні. Якщо візуалізувати, то вона має вигляд воронки, яка затягує у вир якісної музики». Та на широкий загал хлопці не розраховують – тримаються клубного формату. Борис зізнається, що їхня аудиторія – це люди, які не мають чітких вікових обмежень. Однак, це ті, хто вихований на колишньому «олдскулівському» рок-н-ролі, були шанувальниками Led Zeppelin, Джиммі Хендрікса… «Коли я працював у Новому Орлеані, на батьківщині джазу і блюзу, мене ще більше затягнуло у цей напрямок, – каже хлопець, – тим більше, що там – що не клаптик вулиці, то музей музики». Борис вважає англійську своєю третьою рідною мовою, (українська та російська – це перші, німецька – друга – авт.), тому й тексти пісень у нього винятково англійською. Зізнається, що, по-перше, все, що стосується музики, у нього в голові навіть звучить англійською, а по-друге – навіть не уявляє звучання того, що пише українською! Хоча додає, що в майбутньому у нього обов’язково будуть тексти рідною мовою. Та тексти – не головне у його творчості. Вони, здебільшого, не несуть у собі аж надто великого змісту. Сам автор зізнається, якщо хтось візьметься перекладати їх на рідну мову, то зрозуміють, що вони «глючні» та «космічні», а ще – у них можна знайти для себе що завгодно: горе і сум, радість і печаль, небеса і пекло. «Основний акцент у нашій творчості зміщений на музику, – пояснює Борис. – Я приношу музичну ідею, а вже разом із музикантами ми додаємо кожен свою ідею, бачення, фішку. Спочатку гітарист і бас-гітарист закладають основу, барабанщик задає усьому ритм, я додаю вокал і на завершення саксофоніст усе це обіграє – так шматок за шматочком з’являється складна і цілісна музична композиція». Зводять усі клаптики майбутнього твору хлопці на своїй репетиційній базі, де, на жаль, немає бажаних технічних можливостей. Потім усі ці шматочки музики бас-гітарист об’єднує через спеціальні фільтри в єдину композицію і відправляє до Києва на професійну студію. Там їх фільтрують професіонали і повертають на доопрацювання. І так кілька разів. «Ми маємо кілька пісень, над якими працювали протягом чотирьох місяців. Але якщо ми вже випускаємо в люди таку пісню, то ніхто ніколи не повірить, що записувалося все це у майже дилетантських умовах», – з непідробною гордістю в голосі каже Борис. І додає, що у нього зараз період, коли хочеться експериментувати. Він створив власний проект, який буде триматися на якісній клубній музиці із блюзом та джазом. «Я щодня проводжу моніторинг музичного ринку України і, на жаль, бачу дуже мало якісних виконавців, багато з них грають в тіні, і про них майже нічого не знає слухач».

«Плейлист» сім’ї визначаю я»
Усі музичні вподобання Бориса батьки не лише підтримують та розділяють. Вони прослуховують усі його твори, дають поради, критикують, хвилюються за нього. «Батько й сам добре грає на гітарі. Буває, іноді підказує, як і що краще зіграти. А мати в мене гарно співає, і взагалі, родина у нас музикальна. Іноді ввечері сідаємо з батьком, беремо до рук гітари, а мати співає», – розповідає хлопець. Він і сам майстерно володіє грою на гітарі, але вперше перед аудиторією зіграв лише кілька днів тому, на концерті у аут-пабі «Уругвайський льотчик». Зазвичай, їхні концерти складаються із двох частин: вокальна, у якій винятково власні пісні, та інструментальна, у якій хлопці переграють класиків блюзу таких як Гарі Мур, Steve ray Vaughan, Джиммі Хендрікс, Баді Гай, Матті Уотерс. «Музика для мене завжди буде на першому місці, – зізнається Борис, – адже виховує та формує людину. Коли я навчався у Відні, то жив у сім’ї головного інвестора фірми, де працює мій батько. А батько інвестора – це людина, яка запатентувала технологію шипучих таблеток і механізм, що їх пресує (йому нині понад дев’яносто років). Це сім’я дуже заможних і водночас простих, висококультурних людей. Вони мене майже кожні вихідні водили або в оперу, в театр, на концерти. У Відні я вперше побачив великі музичні магазини. А в Америці взагалі, кожен крок – це унікальна музична історія. Побачивши всю цю красу і долучившись до музики чи не найвищого рівня, я зрозумів, що вона формує людину по-іншому, відкриває якісний світ».

Спорт, дівчата і рок-н-рол
«ZebraJazz» завжди разом і працюють, і відпочивають. Але… Усі хлопці мають власні сім’ї, а Борис ще носить звання «завидний жених»! Тому довелося витягати із нього хоч якусь особисту інформацію, щоб допомогти дівчатам у боротьбі за серце красеня. Отож! Борис завжди займався спортом: дзюдо, боротьба, плавання. А останнім часом його можна побачити у парку Чекмана о шостій-сьомій ранку – він відновив практику бігати щоранку. Зізнається, що завжди бігав зранку, але останнім часом закинув цю звичку, бо … було ліньки. А ще – у нього є одна слабкість – він колекціонує DVD-концерти. Каже, немає звички слухати все і одразу, а обирає якийсь один музичний об’єкт і заслуховує його дір, як от зараз «юзає» Kings Of Leon. Власної музики майже не слухає, бо поки зводять один твір до купи, то прослуховують його сотні разів. Але музика музикою, а дівчата – головне. «Мені подобаються веселі та розумні дівчата, зовнішність, хоч і не головний критерій, але теж має бути «так нічого», адже не можливо звертати увагу відразу на внутрішній світ, – з посмішкою зазначає Борис. – Я не люблю надто гламурних і помпезних дівчат. Дівчина має бути доброю, відвертою, розумною, з вишуканою мовою і з якою є про що і серйозно порозмовляти і розважитися. Страшенно не люблю «закритих» людей і тих, хто «мутить» щось за спиною. І стосується це не лише дівчат». А ще вдалося дізнатися, що він дуже ревнивий, хоча й намагається себе перевиховати, любить активних дівчат, котрі займаються спортом та легкі на підйом.
Борис має дуже мінливий характер, особливо це стосується музики і, як у всіх творчих людей, у нього багато залежить від настрою. «Уся творчість моя базується на емоційному пориві, а примусити себе щось зробити чи написати – неможливо. Хоча, мені достатньо 15 хвилин класної музики і все, я можу зробити два класних треки і переконаний, що вони будуть високої якості. Це стосується й особистого життя», – зізнається хлопець. Настрій йому підіймають концерти. Але не ті, що «закатують дівчата», а ті, що він колекціонує – живі концерти класиків світового джаз-блюзу. І хоча він дуже запальний, проте відповідальний, якщо береться за якусь справу, то мусить відточити алмазик до ідеального стану. Можна позаздрити тій дівчині, яка буде поряд із ним (при цих словах хлопець зніяковіло посміхається – авт.). Дуже важливим для нього є внутрішнє відчуття, вогонь. «Я часто прислухаюся до серця – воно мене ще не підводило ніколи, – зізнається Борис. – Мені можуть пообіцяти великий заробіток за якусь роботу, але якщо я не відчуваю, що це моє, не робитиму її». Та якщо це його – докладе максимум зусиль, щоб зробити, що замислив. 

Довідка: Склад гурту «ZebraJazz»: Валерій Забєлін, тенор-саксофон; Юрій Решетніков, гітарист; Олексій Стеценко, бас-гітарист; Андрі Єграшкін, ударні; Борис Савчук, вокал.