ye-logo.v1.2
4 Червня, 2020

Іграшки з осики бережуть від зла

Культура 6674
Найбільшу забавку робили у Лісоводах.

Народний майстер Семен Тлустий мріє відродити виробництво української народної забавки і витіснити з ринку «хімічні» китайські іграшки

Семен Іванович зі своїми виробами частий учасник різноманітних ярмарок та виставок в усій Україні,  планують організувати виставки  яворівської іграшки у Франції, США, Великій Британії. Яскраво розфарбовані дерев'яні свищики, коники, візочки, пташки, деркачики привертають увагу дітлахів, і біля ятки Семена Івановича завжди збирається чималенький гурт. Адже тут можна не лише погратися й вмовити батьків купити іграшку, яка сподобалася. Тут можна й самому спробувати розмалювати пташку чи візочок: Семен Тлустий часто влаштовує майстер-класи для дітей та дорослих. Родом Семен Іванович з Лісоводів Городоцького району, тут живе його брат. Й він сам частенько приїжджає сюди надовго. У Лісоводах разом з братом створили чимало гарних забавок, тут же з'явилася найбільша з них – традиційний  віз у натуральну величину: довжиною три метри, шириною 1,4 метра.  Семен Іванович мріє у кожному обласному центрі створити майстерню з виготовлення народних іграшок, відродити традиційну подільську іграшку. «Наші діти сьогодні граються шкідливими китайськими іграшками, багато хто страждає на  алергію, – каже Семен Іванович. – Ми цю пластмасу витіснимо з ринку».

Династія
Семен Іванович народився у Лісоводах,  зараз з родиною живе у селищі Івано-Франкове  Яворівського району, що на Львівщині.  Наймолодший з братів, Іван, залишився у Лісоводах. Середульший – Михайло живе у Городку, хоч сьогодні працює дизайнером у столиці.
Семен Іванович навчався у художньому училищі, педінституті. 29 років  навчав учнів у художньому училищі. Родинну справу продовжив син Тарас, і вже сім років викладає у тому ж училищі. А Семен Іванович залишив викладацьку працю, аби повністю віддатися справі відродження традиційної народної іграшки.  Дочка Лідія допомагає батькові у цьому. «Мої брати теж займаються різьбою по дереву, і зараз я хочу зібрати усю родину докупи і працювати над  однією справою», – ділиться планами Семен Тлустий.

Купи, мамо, коника
А коників у Семена Івановича багато: великі, і маленькі, на колесиках, і навіть такі, що самі ноги згинають та головою  хитають. Свищиків теж сила-силенна:  милі цуценята, пихаті кошенята, розумна сова... А ще візочки, колисочки, качельки, ялинкові іграшки, меблі для ляльок, забуті деркачики та фуркала. Як зазначає майстер, тільки свищиків виготовляє більше 25 видів, а усіх іграшок більше 150. «Забута сьогодні забавка – деркачик-тріскунець, – Семен Іванович бере незнайому іграшку за паличку і крутить. Чути характерний тріск. – Він виготовлений з осики. Це та деревина, яка відганяє все лихе. Бо ж кілком осиковим кого вбивають? Вампірів, упирів. І тому дітям давали такі іграшки, щоб ніяке лихо до них не  підсувалося. Через це іграшка з осики має силу оберегу».
Забавки, виготовлені Семеном Івановичем, дуже приємно тримати у руках: вони теплі, гладенькі і пахучі.  А яскраві червоно-зелені кольори приваблюють зір. Як пояснює майстер,  його іграшки родом з XVII століття. «Це традиційна яворівська забавка, – каже він. – І нині ми відновлюємо ремесло, якому 400 років: створюємо майстерні, салони, свої представництва в областях. Ми хочемо, щоб батьки могли купити дітям за нормальною ціною традиційну  українську іграшку, і щоб наші діти не бавилися дешевою китайською «пластмасою». Іграшки ми робимо з натуральної деревини, для розпису використовуємо лише перевірену сертифіковану фарбу.  Орнамент, який використовуємо, називається «вербівка», бо малюнки у вигляді вербових гілочок. У розписі є чотири кольори: зелений, червоний, синій та жовтий. Червоний – то плоди, ягоди. Зелений – травичка, листя. Синій – небо і водичка. А жовтий – сонце. Зелені і червоні листочки чергуються, основа виконується жовтим кольором. Робимо ще синенькі цяточки, і ввели малиновий колір для обрамлення фігурок».

Буратін робили
й на Поділлі
У планах Семена Тлустого відродження традиційної подільської іграшки. Тим паче, що сам подолянин. Однак, спершу потрібно дослідити, які іграшки характерні нашій місцевості, відшукати тих, хто знає основи ремесла. Як розповідає голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва Таїсія Стан, для Поділля традиційна глиняна іграшка. Виготовляли, здебільшого, фігурки вершників, пташок, коней, ляльок. Робили і дитячі брязкальця. Вони були овальної форми, а всередині розміщували глиняні кульки. З їх допомогою відлякували злих духів, виганяли хвороби. Але поступово це ритуальне значення  втрачалося, і брязкальця були лише для забавляння немовлят.
Іншим напрямком подільської забавки були ляльки з ганчір'я, соломи, качанів кукурудзи, лози. Спершу лялька-мотанка  (так називають ляльку, змотану  з ганчірки) була безликою, оскільки вважалося, що, отримавши обличчя, лялька оволодівала душею, і така іграшка, за повір'ям, могла нашкодити дитині. З часом у ляльки з'явилися очі, ніс, рот, її почали вдягати. Причому, вбрання шили окремо.  Лялька-мотанка на Поділлі була не лише іграшкою, вона слугувала в домі оберегом. Є відомості про те, що на Поділлі  вирізали ляльок і з поліна, як відомого усім Буратіно. Але до дерев'яного тільця додавали деталі з тканини, природних матеріалів.  А от дерев'яна іграшка на Поділлі не набула широкого розвитку. Їх, зазвичай, робили вдома. Візочки, сопілки, свищики, фуркала вирізали для малят батьки. А ще Поділля славилося  солодкими іграшками: з тіста випікали коників, півників, зайчиків, розфарбовували їх, покривали глазурр’ю. Без таких забавок не обходився жоден ярмарок, продавали їх і біля храмів на великі свята.


 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую