Вранці Анна та Богдан покинули Львів, куди дісталися напередодні автостопом із Хмельницького, щоб дістатися прикордонного містечка Шегині. Двома машинами вони швидко доїхали до перехідного пункту, який є не тільки автомобільним, але й пішим. Зручність пішого переходу, як пояснюють бувалі мандрівники, полягає у швидкому проходженні усіх процедур.
«У той час, як машини перевіряють довго і ретельно, пішохода з рюкзаком пропускають швидко, нічого не питаючи. Тут же ситуація нас сильно вразила, - розповідають Анна Думанська та Богдан Місюренко. - З українського боку нам за дві секунди поставили штамп про виїзд і ми радісно пішли до польських прикордонників. Там на нас чекав сюрприз у вигляді черги із приблизно 200 осіб. Людей розділяли на групи по 100 чоловік і запускали у вузьку, огороджену гратами клітку. Там вони тіснили одне одного, намагаючись протиснутися якомога ближче до входу в термінал».
Хмельничани зайняли чергу і спілкувалися з місцевим населенням, яке перевозило через кордон алкоголь і сигарети дрібними партіями і продавало їх на польській стороні в кілька разів дорожче. З Польщі вони везли різні речі, які можна продати в Україні, заробивши на різниці в ціні.
«Люди в черзі були доброзичливими і веселими, але коли нашу групу почали пропускати в «клітку» з вузьким проходом, здавалося, що народ озвірів і почав страшно штовхатися, втискуючи крайніх людей в грати. Не витримавши тиску і не маючи бажання боротися за свою першість (адже п’ять хвилин нічого не змінять), ми стали в кінець нашої групи й чекали, - продовжують мандрівники. - Виявилося, що для громадян Європейського Союзу, студентів, які навчаються в країнах Європи, інвалідів і людей з великим багажем є окремий невеликий вхід, куди через деякий час покликали і нас, чому ми сильно зраділи. Поки ми стояли в цій маленькій черзі, сталося дві події, які нас також вразили».
Спочатку один чоловік посварився з прикордонником і почав матюкатися. Він був сильно п'яним та неабияк обзивав митника. На вимогу показати паспорт і вийти з черги він реагував неадекватно і пручався. Терплячий прикордонник все ж не витримав і покликав поліцію, яка супроводила неадекватну людини всередину митниці. Що з ним робили далі - невідомо. Швидше за все, йому поставлять чорну мітку на в'їзд до ЄС на деякий термін і випишуть штраф.
Потім жінка, яка теж стояла у черзі, нас раптово впала на землю і почала битися в нападі епілепсії. Жінки, котрі стояли поряд, виявилися медиками і знали що робити в такій ситуації. Вони десь роздобули ложку і засунули її бідоласі між зубів, щоб вона не проковтнула язик і не вдавилася своєю слиною. Буквально за кілька хвилин вона отямилася, і її разом з рятівником пропустили без черги в митницю.
Митний та прикордонний контроль пара пройшла дуже швидко: після запитання, чи везуть вони сигарети чи алкоголь (звісно, у наших мандрівників, які ведуть здоровий спосіб життя, цього не було), і побіжного погляду на відкритий рюкзак, вони отримали в’їзні штампи у закордонні паспорти.
«Загалом перехід через кордон у нас зайняв майже дві години. Поки це найдовший і найнервовіший для нас кордон. Звичайно, виною тому є неправильно організований пропуск людей через митницю, через що виникає метушня і тиснява. Адже можна запускати по одній людині або зробити систему талонів, і кожен буде бачити на табло, коли і в яке віконце потрібно підходити», - пояснюють подорожні.
На виході з митниці стояли чоловіки і жінки з пляшками алкоголю і пачками сигарет в руках, продаючи їх. Інші вже скупилися у місцевих магазинах і чекали на зворотній автобус. Перші десятки кілометрів у Польщі хмельничан нічим не здивували, адже дорога була не кращої якості, а навколо були городи та поля кукурудзи, які зовсім не відрізнялися від українських.
Перший водій-поляк підкинув їх у Пшемишль, де вздовж автобану були прокладені пішохідні та велосипедні доріжки. Велосипедистів, до речі, досить багато, особливо бабусь. З міста Тарнов почався новий хороший автобан, який тягнеться аж до Німеччини. Уздовж траси з обох сторін стояли пило- і звукоізолюючі стіни. Декількома локальними машинами і з одним далекобійником Анна та Богдан благополучно доїхали до Кракова.
«З водіями ми спілкувалися українською мовою, вставляючи іноді польські слова, які пам'ятали з дитячих курсів. Вони нас розуміли, а ми, як не дивно, розуміли польську. Дуже вже наші слов'янські мови схожі», - розповідають вони.
По приїзді до Кракова, мандрівникам довелося чекати до 22 години, щоб потрапити на нічліг до Томаша та Ані, з якими вони познайомилися через інтернет.
«Нам не було куди поспішати, і ми пройшли кілька автобусних зупинок пішки, потім зайцем проїхалися на трамваї (був вечір, і ми не могли поміняти гроші). Проїзд, який коштує 3.80 злотих або 10 гривень, оплачується всередині трамвая карткою або грошима через автомат, -завершують розповідь хмельничани. – У наших господарів Ані та Томаша мешкають два великих кота, Пепе і Шашлик».
Читайте також про перший день мандрівки та про річну подорож пари навколо Азії.
Хмельничани в Європі. Хаос на українсько-польському кордоні
Продовжуємо розповідь про пригоди хмельничан Анни і Богдана, які за другей день мандрівки перейшли через кордон та дісталися до польського міста Кракова.