Печера Атлантида: таємниці підземних лабіринтів (ФОТО+ВІДЕО)

Неймовірні кристали, химерні гіпсові коридори та червонокнижні тварини заховані в печері на Кам'янеччині.

Усім, хто полюбляє активний відпочинок, захоплюється екстримом, або ж хоче перевірити себе на витривалість, може спробувати себе у ролі спелеолога та відкрити для себе дивовижний світ підземних лабіринтів. Кількагодинна подорож вузькими тунелями печери, химерними розпорами та просторими кам’яними галереями не залишить байдужим нікого.

На додачу провідник з вами поділиться захопливими фактами і легендами про історію печери і, можливо, навіть вдасться познайомитися з тамтешніми місцевими мешканцями.

Ми публікували цей матеріал два роки тому, а тепер вирішили показати вам ще раз підземну красу Хмельниччини. Унікальна печера, яка приваблює туристів зі всього світу - Атлантида. Вона розташована у селі Завалля на Кам’янеччині й вражає своїми кристалами. Кристали там повсюди: вони на стінах, стелі, підлозі. Спелеологи їх нарахували близько десяти видів. Усі різної форми та кольору, схожі на квіти, зірки, бурульки.

Як виглядає «підземне царство» Атлантиди вам покаже сайт «Є». Ми розповімо про її перших дослідників, познайомимо з червонокнижними кажанами, покажемо найкрасивіші зали печери та небезпечні проходи. А ще наш гід із Хмельницького спелеологічного клубу «Атлантида» Юрій Петрань провів нас у нещодавно відкриті райони, які поки що недоступні для туристів, та поділився усією красою досліджених територій.

Унікальна Атлантида

Атлантида єдина на Поділлі трирівнева печера. Її перший поверх має просторі галереї на повний зріст, другий поверх із звуженими порожнинами – його називають перехідною зоною або ж системою лабіринтів, а третій поверх – це два невеликі ходи висотою близько п’яти метрів.

Температура в печері круглоріч однакова, на рівні 11 градусів вище нуля, тож прогулянки підземними лабіринтами можливі у будь-яку пору року. Печера – це завжди підвищена зона небезпеки. Тому зайти в Атлантиду можна лише у супроводі досвідченого спелеолога, який і покаже вам світ лабіринтів, наповнених кристалами.

Вхід у печеру.

Туристам в Атлантиді пропонують три маршрути різної складності – ознайомчий, розрахований на дітей шкільного віку. Є детальний маршрут для дорослих відвідувачів, і є максимальний – для нього потрібні фізична та технічна підготовка.

Двері замкнені в Атлантиду, щоб без провідника в печеру ніхто не заходив.

Певний час за печерою не доглядали, її зали піддалися руйнуванню, кристали бруднили, зрубували та ламали їх в якості сувенірів. Ті сліди вандалізму залишилися донині. Зараз вхід у печеру замкнений, а кожна мандрівка підземеллям проходить у супроводі гіда, який не дозволить вам винести з собою нічого, крім емоцій, фотографій та залишків глини на одязі.

Перші дослідники Атлантиди – діти

Триватиме ваша подорож близько трьох годин. Щоб потрапити у печеру, потрібно піднятися наверх сходинками, які врізані в скелю. Залізши у маленькі металеві дверцята, ви потрапляєте у входову частину Атлантиди - вузький химерний коридор. Тут перша кількахвилинна зупинка – гід пропонує вимкнути всі ліхтарики і звикнути до печерної темряви, паралельно розповідаючи історію Атлантиди.

Входову частину печери відкрили на початку 60-их років минулого століття під час добування гіпсу в кар’єрі. Про це написали у місцевій газеті і звістка швидко долетіла до Києва, який був столицею радянської спелеології. На той час спелеологія активно розвивалася, утворювалися дитячі і юнацькі спелеогуртки. У 1968 році дослідник Валерій Рогожников зацікавився цим отвором і організував для одного такого гуртка експедицію на терени Поділля.

Стіни печери вкриті кристалами різних розмірів і форми.

«Практично першими дослідниками Атлантиди були діти. Це був плацдарм для навчання. Юні спелеологи могли зробити топозйомку – тобто написати карту печери, вчилися копати в печері, шукати нові райони та зали, - розповідає провідник. – Коли почалося активне дослідження гіпсів на території печери, 11 липня 1969 року сталася грандіозна подія – було відкрито перший зал печери – зал «Радість».

У цей зал можна потрапити, якщо проповзти невеликий отвір. Він є безпечним і нині основним проходом. Саме так ми і зробили. А от раніше в зал «Радість» потрапляли іншим проходом, більш колоритним. Він називався духовка – невеликий вузький отвір, який простягався більше 5 метрів. Проте зараз цей прохід в аварійному стані.

В Атлантиді є просторі зали з високими стелями.

Однак щоб дістатися до них, доводиться долати вузькі ущелини і тунелі.

На маршрутах є місця, які стали улюбленими фотозонами у туристів.

Як говорить гід, коли спелеологи вперше побачили цю печеру, вона була схожа на загублений світ. А в ті роки був справжній бум на пошуки цивілізації Атлантиди. Тож і назву їй підібрали відповідну.

Якщо експедиція тривала довгий період часу, спелеологи жили під землею – у підземних базових таборах. В одному з них ми побували. Там майже нічого не залишилося, але можна побачити місце, де вони мешкали.

«Такі табори могли тривати один-два тижні, інколи й до місяця. У печері час йде по іншому. Тобі здається, що ти побував тут годину, а насправді пройшло три години», - додає Юра.

А в цій ущелині проглядається гіпс, який нагадує форму носа.

Відвідування кожного нового місця супроводжується відповідною історією від провідника.

Тепер це зал під назвою «Підкорювачі печер». Зараз на місці колишнього табору проходить складання присяги у спелеологи відвідувачів, які вперше потрапили в Атлантиду. Як саме проходить ритуал, провідник вам розкаже безпосередньо на місці. Ми ж додамо, що тепер ми офіційно теж «підкорювачі».

Переходи від однієї галереї до іншої являють собою систему лабіринтів. Інколи досить пролізти через невеликий отвір. А деколи доводиться повзти вузьким продовгуватим тунелем, або ж долати розпору над прірвою, опираючись спиною в одну стінку та ногами в іншу.

Атлантида кристалізована на 80 відсотків

Печера практично повністю сформована, тож лише деякі види кристалів продовжують рости. Всі інші свій ріст зупинили, тому їх дуже важливо зберегти. Через це провідники не дозволяють торкатися до кристалів.

«Немає жодної печери в Україні, яка була б кристалізована в таких об’ємах, як Атлантида. Якщо вірити науці, кристали ростуть від одного сантиметра за п’ять тисяч років. А торкаючись до них, ми їх вбиваємо, - розповідає спелеолог. - В Атлантиді є близько 10 видів кристалів. Гіпс з окисами марганцю надає кристалам чорного забарвлення. На підлозі помітні окиси заліза. Ми побачимо кристали, які ззовні нагадують квіти, - їх називають гелектиди. А ще є кристали, які мають властивість заломлювати світло – їх називають плафони. Є кристали на вигляд як маленькі кульки».

Торкатися до кристалів не можна.

Одним з найбільших залів печери являється «Динамо», його площа сягає 400 квадратних метрів Названий він на честь топозйомочної групи, яка його відкрила. Не беручи до уваги нові, нещодавно відкриті райони, саме тут знаходяться найбільші кристали. Вони тут сягають більше 50 сантиметрів. Якщо на кристали навести світло ліхтариків, вони яскраво освічуватимуться.

Від світла ліхтарика кристали виблискують.

Ще провідник вам покаже особливе місце в Атлантиді – «Храм богів». Місце, де проводилося вінчання одних із першовідкривачів печери. Здається, що там нагромадженні каміння, хоча насправді колись це були кристали.
Буде «Гільйотина» – після невеликої легенди жіночій половині колективу запропонують пройти специфічну перевірку на вірність. Із печерних розваг – «Кошача гірка». Підкорити її може кожен, але не всі здогадуються як.

Утворювалися вони впродовж багатьох тисяч років.

Крім старої частини Атлантиди, є експедиційні райони печери. Їх відкрили не так давно і нині ще досліджують. Туристів туди поки що не пускають. В одному з них побували й ми. Чи не найскладніший етап нашої підземної мандрівки – подолання затяжної кам’яної нори, яка веде у новий район «Соборності». Ми проповзли «Велику потогонію» і опинилися в залі, де був відкопаний скелет ведмедя, віком більше 35-тисяч років.

Знайшли його під час однієї з дитячих експедицій. Діти копали шурфи, щоб проходити в інший район – «Пасхальний». Під час цього наткнулися на череп ведмедя. А обкопавши його, виявилося, що під глиною був повністю цілий скелет.

Посудина залишилася з часів першої експедиції в цьому залі.

«Він виглядав як динозавр, коли ми його знайшли. Тисячі років тому тут було набагато тепліше, ніж зараз, відповідно водилися інші тварини. Носороги довгошерсті, гієни, кістки яких ми також знаходили у печері, - говорить Юрій Петрань. - Більшість знайдених кісток віддаються на дослідження. Спеціалістів, які їх можуть вивчати, в Україні дуже мало. Один з них - Богдан Рідуш, працює в Чернівцях. Тож скелет знайденого ведмедя зараз знаходиться в Чернівцях в краєзнавчому музеї».

Це скупчення кристалів спелеологам нагадує "Київський торт".

Є ще інші нові зали, які вражають своїми масштабами та виглядом. Наразі спелеологи їх продовжують вивчати, під час експедицій досліджують нові ходи, ймовірні пустоти. Процес тривалий і небезпечний, оскільки під час розкопок можуть ставатися обвали каміння та глини.

Місцеві мешканці Атлантиди

В Атлантиді нараховують сім видів кажанів. Незважаючи на зовнішній вигялад, всі вони мають незвичні та милі назв : Підковоніс малий, Вухань бурий та Вухань австрійський, Нічниця велика, Нічниця водяна, Нічниця довговуха, а ще Пергач пізній. Всі вони занесені до Червоної книги.

Зараз, у теплий період року, велика рідкість їх зустріти в печері. Хоча з одним підковоносом нам все ж вдалося познайомитися. Попри поширені страшилки, що кажан може заплутатися у волосся, і його доведеться обрізати, насправді небезпеку швидше несуть люди.

Влітку кажанів у печері залишається небагато.

«Печера – це їхній дім, а ми там тільки гості. Чіпати кажанів не можна, усі вони занесені до Червоної книги України. Вони не приносять нікому кривди. Якщо ми не створюємо дисбалансу для них, вони нас теж не будуть турбувати», - зазначає спелеолог.

А ще в Атлантиді інколи можна зустріти печерну куницю. За розмірами вона трохи менша за лисицю, має пухнастий хвіст і схожа на тхора. Ці куниці можуть харчуватися, полюючи на мишей, але в основному вони бігають в село, де можуть красти в місцевих яйця та курчат.

Замість висновку

Печера – це гарне місце, щоб відкрити в собі приховані риси та звільнити голову від зайвих думок. Кількагодинна активна мандрівка може стати перевіркою на витривалість. Незважаючи на фізичну втому, тут можна здобути заряд енергії та яскраві враження. Особливо незабутніми вони будуть для тих, хто побоюється замкненого простору. Але побувавши там раз, неодмінно захочеться знову.

Деякі види кристалів стають схожими на світильники, якщо на них подати світло.

Варто знати

Печера «Атлантида» розташована в селі Завалля на Кам'янеччині. З Хмельницького до села Завалля відстань 124 кілометри. Якщо збираєтеся їхати громадським транспортом, з Кам'янця-Подільського до села тричі на день ходить рейсовий автобус.

Домовитися про екскурсію можна в Хмельницькому обласному спелеологічному клубі «Атлантида». У селі розташована їхня спелеобаза, де можна за окрему плату заночувати та скористатися додатковими послугами. Виходи в печеру відбуваються кожні вихідні, записатися можна за телефоном: 097 675 82 37.

Ліхтарик і комбінезон, які вам знадобляться у печері, вам можуть видати у спелеоклубі. З собою з треба мати зручний змінний одяг та взуття, головний убір та рукавиці.