Відродити малу батьківщину

Маленьке віддалене село, сьогодні вже неіснуючий хутір чи звичайний тихий райцентр. Для багатьох з нас саме вони є тією малою батьківщиною, яка до глибокої старості приходить до нас у снах і куди хочеться повертатися ще і ще. Щоправда, дехто, із насолодою ступаючи босими ногами на м’який килим трави, у місті соромиться свого «сільського» походження: сметану від бабусиної корівки переливає у банку з етикеткою відомої фірми, а з «міськими» друзями розмовляє лише російською – щоб, бува, ніхто не запідозрив про сільське босоноге минуле.
На щастя, не всі так думають. Багато хто повертається у країну свого дитинства знову і знову: оспівують свої села у віршах і піснях, будують у містечках заводи, спортивні комплекси, створюють дитячі майданчики… Чимало прикладів співпраці мешканців містечок і сіл Дунаєвецького району – теперішніх і колишніх – з місцевою та районною владою на користь громаді.
 А найбільше, мабуть, поталанило у цьому плані Миньківцям. Родина Колесник, Скоморохових і Невінгловських, коріння яких сягає цього мальовничого села, вирішили не просто допомогти землякам, а навіть відродити колишню Миньковецьку державу. Ту, яку створив дивакуватий граф Мархоцький. Так більше року тому з’явився фонд відродження Миньковецької держави. «Поштовхом до цього стало відзначення 600-річчя нашого містечка, - розповідає одна із засновниць фонду Аліна Скоморохова. – А ще просто боліла душа через те, що така чудова історична місцина перебуває у дуже занедбаному стані». Спочатку фонд існував лише на власні гроші засновників. Згодом почали приєднуватися інші небайдужі люди. І лише за один рік діяльності вдалося зробити чимало: багатодітній родині у Дунаєвецькому районі купили хату, провели у дитячому садку водогін, купили для дитсадка потрібний інвентар, опікувалися ветеранами, солдатськими вдовами.
Згодом Дунаєвецька районна державна адміністрація виступила з ініціативою розвитку туризму в районі. До розробки цієї програми активно підключилися Костянтин та Аліна Скоморохови. Результатом спільної діяльності райдержадміністрації, сільських рад та активістів став стратегічний план розвитку туризму на Дунаєвеччині. У районі виділили чотири туристичні зони: Миньківці з їхньою Миньковецькою державою, Маліївці, Смотрич та Маків.
«Звісно, ми розпочали роботу в Миньківцях, - каже Аліна Алімівна. – Цей край має неймовірну історію. Адже колись, за часів графа Мархоцького, тут була створена дивовижна держава, яка й досі є унікальною в історії України, бо це, фактично, один приклад існування держави в державі. Жителі Миньковецького ключа, куди входили дванадцять сіл, відчували себе, у порівнянні з іншими, вільними, бо граф на своїх землях скасував кріпацтво за багато років до того, як його скасували в Російській імперії. В цій державі працювало багато підприємств. На жаль, ті часи минули. Й Миньківці з районного міста стало невеликим містечком, згодом - звичайним селом. А воно ж дуже гарне, з чудовою природою, має зручне географічне положення. І найперше, що ми хотіли зробити, це зацікавити молодь, розбудити її і підштовхнути до якихось дій. Так виникла ідея проведення свята Церери – свята закінчення збору врожаю, свята обжинків. Порадилися з Наталею Абібулаївною, і спільно вирішили провести таке свято наприкінці серпня й зробити його традиційним районним святом урожаю. Таке свято колись заснував граф Мархоцький. Ми вивчили багато літератури, тісно працювали з істориками Іриною та Валерієм Олійниками (теж миньківчанами), щоб відтворити все так, як було це за графа. До того ж, на цьому святі об’єднувалися різні релігії – відбувався спільний молебен католиків та православних, що нам теж вдалося зробити. Але спочатку про свою ініціативу ми розповіли громаді». Ідея не одразу захопила людей. Але потроху розрухалися, особливо активно працювали школярі на чолі з директором школи Ольгою Шимковою та сільська рада з сільським головою Наталею Олійник. «В групі активістів спершу було троє чоловік, потім – шестеро, десять, а в останній тиждень підготовки до свята вже працювали більше ста чоловік, - згадує Аліна Скоморохова. – Райдержадміністрація допомогла в організації фольклорних колективів, виділила гроші на ремонт доріг у селі, наш фонд профінансував обладнання, декорації. Але дуже багато люди робили самі, безкоштовно. Вони пекли хліб і короваї, пироги, пригощали ними та медами й фруктами з власних садів гостей свята. Ми організували картинну галерею і фотовиставку, виставку робіт місцевих народних майстрів. І я дуже вдячна людям за цю роботу. І свято вдалося. На нього прийшли всі – від найменшого до стареньких бабусь з палицями. Люди веселилися до ранку, причому без алкоголю, бо основною умовою свята була якраз відсутність алкоголю. І головне – що люди переконалися, що спільними зусиллями можна багато зробити, що разом ми – сила». Люди, окрилені святковим настроєм, готові до нової роботи. Та й плани вже є – святкування Різдва Христового, проведення майстер-класів з художньої, юридичної справи, з дизайнерської майстерності для місцевої молоді, створення музею-літопису Миньковецької держави разом з народною майстернею та центру вивчення польської мови. «Ідей у нас дуже багато, – зізнається Аліна Скоморохова. – Найближчим часом ми подамо свою програму на затвердження у райдержадміністрацію».

Р.S. Коли верстався номер, стало відомо, що фонд «Відродження Миньковецької держави» переміг у європейському проекті «Громадська ініціатива на захист економічних та соціальних прав». Фонд визначено як партнерську організацію у впровадженні проекту «Плануємо громадою», що, у свою чергу, дасть можливість подальшого фінансування цього проекту для розвитку громадської ініціативи, соціального та економічного розвитку Миньковець.