З простягнутою рукою...

Доводиться ходити мало не половині українців, випрошуючи зароблене

Напередодні 1 травня прийнято говорити про права трудящих. На жаль, нині доводиться свідчити про їхні порушення, особливо, про невиплати зарплати. Згідно зі статистичними даними, заборгованість із виплати заробітної плати на 1 березня склала 22,1 мільйона гривень (в тому числі на економічно активних підприємствах – 9,8 мільйона гривень).

Портрет голодної родини
Утім, число тих, хто вимушений затягти пасок на саму крайню дірочку, може бути й значно вищою. До них можна додати ще й студентів, яким стипендію почали ділити на 70 відсотків і «решту»… У пошуках бодай одного з таких «середньоарифметичних» чи то «середньостатистичних» робітників, якому роботодавець заборгував у Кам’янці-Подільському, ми витратили два дні. Ні суд, ні прокуратура не розголошують такої інформації – заборонено законом. Тож, у тривожних повідомленнях про загострення ситуації із зарплатними боргами ви можете навіть не знайти назв підприємств-боржників.
... У Михайла – чималенька сімейка «на шиї». З ним живуть діти й онуки. Усього в квартирі мешкає восьмеро. Дружина-пенсіонерка щомісяця дістає 630 гривень. На щастя, пенсії не затримують. І старша донька, вчителька, теж приносить зарплату вчасно. Але без Михайлової частки в бюджеті з Нового року став вітер гуляти. Зі своїм високим розрядом та величезним стажем і неабиякими виробничими здібностями чоловік завжди ніс у домашню «скарбницю» головний взяток. Такого майстра за кордоном, як кажуть, із руками й ногами б «відірвали». Молодшим не поїхав на заробітки, надіявся: і в Україні належно оцінять гарного робітника. Та не дочекався. Торік восени покинув підприємство, на якому перестали платити, подався на інше. Та криза настигла й це, здавалося б, одне з найуспішніших не тільки в місті, а в цілому краї, в державі. З Нового року люди не бачили грошей. Їх все запевняють, що ось-ось із ними розрахуються. Але день «получки» ніяк не настає…
Михайлова родина завше вчасно сплачувала за житлово-комунальні послуги – тепер кілька місяців не платить ЖЕКу, в «Тепловоденергію», бо всіх статків вистачає лише на продукти, які безбожно подорожчали. Добре, що хоч є трохи овочів з городу, за морквою та буряками на базар не треба ходити.
– Я мав надію, що влада якось зможе вплинути на виплату боргів робітникам, – каже Михайло, – а тепер, бачу, нічого не дають ні ті засідання, ні комісії. Звичайно, я міг би подати до суду, але, повірте, не маю коштів навіть на оформлення позовної заяви, сплату мита. Чомусь запахло дев’яностими, коли ми також переживали тяжкі часи. Правда, тоді були молодші, мали надію на молоду державу, мали оптимізм. І хоч зараз прилавки гнуться від всячини, а тоді товарів не було, людині без грошей одна доля: жити в біді. Назвати себе? Ні, не хочу. Бо мене викинуть із заводу, а йти вже немає куди, за ці роки я пройшов через усі підприємства.

Нагаєм чи пряником?
На підприємства-боржники направляються комісії з представників усіх контролюючих органів. Це теж метод. Однак, міський голова Кам’янця-Подільського Анатолій Нестерук воліє діяти й іншими засобами. Він усіляко прагне допомогти підприємствам випорпатися з лабет кризи, шукає замовлення на кам’янецькі товари по всій Україні, запрошує керівників брати активну участь у роботі ради директорів. Адже місто є спільним «котлом» для всіх – для робітництва, для керівників. Не платиться зарплата – нема й доріг чи вуличного освітлення, обідів школярам. Влада, профспілки та бізнес міста у минулому році підписали угоду про співпрацю. Очільник міської громади робить наголос на купівлі місцевої продукції. Щоб дати заробіток швачкам місцевого підприємства УТОГу, міська влада замовила у нього пошиття постільної білизни для лікувальних закладів. Інша справа з виробництвом Українського товариства сліпих – воно зав’язане на кременчуцький АвтоКрАЗ, як і ВАТ «Кам’янець-Подільськавтоагрегат». У Кременчуку, в свою чергу, мали надію на замовлення з Куби. Воно начебто і є, але роботи підприємства-супутники АвтоКрАЗу на сьогодні ще не мають. Ось і ходять згадані в найбільших боржниках. ЗАТ «Лада Каміс», ТОВ «Поділля-Трансбуд», ТОВ «Далланс», ТОВ «Вежа К» теж у цьому списку. І – що найприкріше – державне підприємство НТК «Завод точної механіки», який успішно продукував зброю, чи не єдиний в усій Україні.
Ще й нині в Євросуді розглядаються справи по заборгованій кам’янчанам зарплаті – зокрема, по тютюновій фабриці. Щоправда, як каже начальник управління праці та соцзахисту Надія Підскоцька, навіть Європа тут не допоможе: уже немає майна, яке можна було б продати та віддати борги робітникам. З ними буде розраховуватися держава Україна.

Держава захистить?
Нерідко комісії з питань забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, створені районними державними адміністраціями, ведуть роботу неналежно, а їх протокольні рішення керівниками підприємств-боржників ігноруються.
«Турбує те, що нерідко надаються недостовірні дані щодо зарплати, – каже прес-секретар прокурора області Лілія Коцюк. – Так, згідно з даними Ярмолинецького районного відділу статистики, загальна заборгованість з виплати заробітної плати у районі складає 28,2 тисячі гривень. В той же час, у поданій до районного центру зайнятості звітності, заборгованість з оплати праці лише в одному із ЗАТ становить 593,3 тисячі гривень!
На жаль, вивести кінці дуже важко, оскільки у нас немає єдиного реєстру даних.
Нерідко виникають проблеми через те, що працівники не знають, яким має бути розмір мінімальної заробітної плати, що виявляється на руку керівникам підприємств. Так, Шепетівський міжрайонний прокурор опротестував шість наказів директора товариства з обмеженою відповідальністю «Готівка-Еліт», де оплата була встановлена в межах 300 гривень, тоді як мінімальна зарплатня становила 525 гривень.
Аналогічні проблеми виникали в Летичівському, Віньковецькому, Кам’янець-Подільському, Красилівському, Славутському та Хмельницькому районах».
На жаль, встановлені й випадки умисної невиплати заробітної плати. Так, прокурором обласного центру порушено кримінальну справу за фактом безпідставної невиплати зарплати працівникам одного із ТОВ, керівництво якого, незважаючи на постійні надходження (у січні-березні 2009 року надійшло 2 мільйони 428 тисяч гривень), допустили зростання заборгованості по заробітній платі, що на середину березня становила 57,2 тисячі гривень.
А прокурором Ізяславського району порушено кримінальну справу стосовно завідуючого однієї з аптек, де 70 працівникам було не нараховано та не виплачено 72213 гривень зарплати.

І як же будемо рятуватися?
Як коментує головний спеціаліст з питань колективної договірної роботи федерації профспілок України Олексій Скаженюк, існує чимало засобів змусити роботодавця виплатити заробітну платню: від акцій протесту, коли всі працівники виходять на роботу, відмічаються в журналах, але при цьому нічого не роблять, звернень у прокуратуру, профспілки, територіальну інспекцію праці, яка може реально вплинути на роботодавця, і аж до звернень до суду.
«До суду звернутися найлегше, – вважає Олексій Сергійович, – але найперше потрібно дізнатися, яка причина невиплат. Адже, можливо й таке, що суд примусить керівництво виплатити людям гроші, але назавтра підприємство може зупинитися взагалі. І тоді люди не матимуть не те що зарплати, а й роботи».
Тому Олексій Сергійович радить укласти колективний договір, який є такою собі конституцією і для роботодавця, і для працівника. В протилежному випадку працівник безправний. В разі відмови роботодавця укласти договір, він може бути притягнутий до відповідальності. «Верховною Радою України внесено ряд змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України, – каже Олексій Скаженюк, – якими значно посилено відповідальність керівників (штраф від 1000 до 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17 гривень), до позбавлення волі на строк до п’яти років».

Підтримай сайт