Того дня (в четвер, 24 липня) спікер Олександр Турчинов оголосив про розпуск фракції комуністів у Верховній Раді, а нардепи-свободівці силою намагалися вивести з залу засідань лідера Компартії Петра Симоненка.
«Рука мене не боліла, і з дитинства я не мріяв про те, щоб побити комуністів, – жартома зазначив Ігор Сабій. – Я мріяв, щоб Україна була вільною державою, а комуністи – це її вороги і доти, поки вони будуть у Верховній Раді, Українську державу буде вкрай складно будувати. Більше того, я переконаний, що в моїй руці був сконцентрований весь гнів українського народу щодо комуністів. В мене немає особистої ворожнечі до Петра Симоненка. Але як з очільником комуністів, я не міг вчинити по-іншому».
- Пантелеймонов, Прус, Симоненко… у «Свободи» є неписане правило вирішувати кулаками певні справи, чи ви дієте ситуативно?
- Це як з дитиною малою: коли її кажеш не сунути пальці в розетку, а вона продовжує це робити, і не розуміє інших слів, доводиться переходити до таких методів. Ми насправді не планували детально як, хто і що має робити. Те ж стосується і Пантелеймонова. Якби уряд знайшов час і виконав вимоги і журналістів, і громади щодо звільнення Олександра Пантелеймонова (екс-тимчасово виконуючий обов'язки генерального директора Національної телекомпанії України – авт.), то не було би до Пантелеймонова питань.
- А не простіше «бити уряд», щоб не бити «наслідки»?
- Треба буде, будемо бити й їх! Ми через те й надали право Президенту розпустити Верховну Раду, щоб був інший уряд. Бо цей уряд, звичайно ж, багато чого зробив, але набагато більше не зробив. Багато речей затягуються в часі. Реформи мають відбуватися швидко.