ye-logo.v1.2

«Це не лише про традицію, а й про духовне зцілення»: чому 19-річна майстриня з Поділля обрала писанкарство за хобі

Суспільство 940

Розписом вона займається з 12 років.

Здавна слов'яни вважали, що вкрите орнаментом великоднє яйце є потужним оберегом від бід, а його візерунки містять у собі певні «коди», які визначають долю роду на цілий рік. Тож до процесу розпису писанки підходили відповідально. Для ритуалу використовували виключно нову посудину і нові серветки, розламану надвоє кісточку-вилку, взяту із півнячих грудок, бджолиний віск, свічку і натуральні барвники - кропиву, чорницю, буряк, цибулиння, бузину, ромашку... Вогонь добував господар дому, а до інших предметів ніхто, окрім господині, не мав права торкатися.

Розписувати писанки починали з другої половини Великоднього посту, а найбільше їх виготовляли у четвер і п'ятницю перед Пасхою. Найчастіше розписом займалися на самоті, переважно вночі, з примовляннями і піснями.

Із плином часу ритуал став більш «ліберальним». Нині не треба чекати пізньої ночі або вишукувати час і місце, щоб залишитись наодинці і виводити орнаменти. А подекуди навпаки – варто збиратися разом, вважає 19-річна майстриня з Дунаєвеччини Дарія Костиріна. Про те, чому спільний процес важливий, а також чому писанкарство – не лише про традицію, вона розповіла сайту «Є» з власного досвіду.

Дарія відкрила для себе писанкарство на гуртку. Фото: автора

Дарія переконана: чи займатися розписом великодніх яєць у родинному колі, чи на майстерках, чи відвідувати фестивалі писанок – немає значення. Головне, що цей досвід проживається разом. Бо доки традиції об'єднують, доти вони живуть.

«Це власне моя історія. Я захопилася писанкарством, коли навчалась у школі. І це був гурток. До нас приходила викладачка, розповідала, показувала. І я відкрила для себе те, наскільки це захопливо. Згодом започаткували таку традицію вдома, і, бувало, що збиралися з друзями. Під час спільного такого заняття виникає особливий взаємозв'язок, який дає відчуття єдності через традицію. І ця емоція, яка виникає у процесі... Нею хочеться ділитися з іншими. Так і традиції далі продовжують жити», - ділиться дівчина.

Дарія Костиріна зайняла третє місце на місцевому конкурсі писанок. Фото: надано Дарією Костиріною

За плечима у Дарії - два конкурси писанкарства. Вона призерка. На місцевому конкурсі у Дунаївцях посіла третє місце, а коли поїхала у Коломию, вже на всеукраїнський конкурс, взяла друге місце.

Каже, найбільше подобається зображати на великодніх яйцях рослинні мотиви: листочки, квіти-трикутнички, горизонтальні і вертикальні лінії.

Такі орнаменти були актуальні і для наших пращурів, які мешкали на Поділлі. Писанки у них мали виважені, мінімалістичні дизайни. Кольори переважно використовували чорні, червоні, жовті й трохи рідше зелені. Зазвичай на одній писанці – або два, або три кольори.

«Найкращий варіант – починати із жовтого, - каже Дарія, - завжди починаємо із найсвітлішого, сортуємо за градацією. Так кольори краще лягають один на одного. Якщо хочемо залишити на згадку, а не з'їсти за великоднім столом, перед нанесенням фарби видуваємо жовток і білок: з обох боків обережно робимо проколи голочкою».

Спочатку Дарія наносить ескіз олівцем. Фото: автора

Зазвичай на завчасно протерте оцтом яйце майстриня наносить ескіз олівцем. У силу того, що займається писанкарством з 12 років, не відтворює дизайни з картинок, а довіряє своїм відчуттям, які згодом перетворюються в орнаменти. Каже, деякі візерунки руки самі пам'ятають. Навіть після тривалих перерв у цій справі.

«Головне – настрій, з яким ти сідаєш. Якщо поганий, не візьмуся. Має бути повна віддача процесу. Щодо символіки, то завжди орієнтуюсь на свої відчуття. Звісно, є базові елементи, як от дерево, яке символізує життя, чи хрест – символ віри… Але для мене це більше мистецтво, де я сама обираю візерунок, який стане вдалою формою тих сенсів, які я хочу в нього закласти», - каже дівчина.

Процес створення писанки займає зазвичай від 30 хвилин до двох годин. Усе залежить від кількості шарів. Фото: автора

Дарія зізнається, що до свого захоплення повернулася нещодавно. Після закінчення школи почалися університетські будні. Разом із тим додаткові курси, тренінги, головування у Студраді гуртожитку. Після навчання - робота. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, вона знову відчула, що хоче сісти за писачок. Каже, це найкраща арттерапія, яка повертає душевний спокій, життєві сили і бажання рухатись далі.

«Так я відволікаюся від якоїсь буденності. Під час війни це дуже важливо, адже це допомагає розвантажитись від проблем, від подій, що зараз відбуваються. Коли ти сідаєш малювати, ти зосереджуєшся на самій писанці і тому, як і що ти хочеш зобразити. Це духовне зцілення, передане нам у «користування» нашими предками. То чому б не прийняти?», - каже Дарія.

Читайте також: Великодній кошик: як змінилася вартість продуктів за рік

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую