ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2019

Страшно, що вже ніщо нікого не дивує

Світлана КАБАЧИНСЬКА Політика 868

В минулому номері “Є Поділля” надрукувало відгук читача А.Левчука на мою статтю “Скандали”. Читач іронізує з приводу мого обурення поведінкою Ганни Герман на першій у новому політичному сезоні передачі “Свобода Савіка Шустера”. Мовляв, вона теж журналіст, “так звана сестра по духу і розуму”, і якби тільки захотіла, то могла б працювати на цьому ж телеканалі, бути автором якоїсь із передач і почуватись як удома. Зрештою, переконаний автор листа, “якби Світлані Кабачинській платили б стільки, як платить Янукович Анні Герман, то і вона дуже швидко забула б фразу “...а народ” і безвідмовно обслуговувала б інтереси певної політичної сили. Але вся біда в тому, що не всім журналістам у житті так фортануло, як Анні Герман. Деякі журналісти з жалістю довго чекають на той свій час, коли хтось їм “кине кістку”.
Ми вже колись на сторінках газети вели полеміку з паном Левчуком щодо місії та ролі журналістів: наші погляди щодо цього категорично розходяться. Але цього разу мене шокувала його безапеляційна впевненість у тому, що всі журналісти – продажні й тільки й чекають, аби хтось їм “кинув кістку”, тобто найняв для обслуговування себе, коханого. А, якщо за це ще й добре платитиме, то для журналіста не буде нічого святого, крім інтересів свого господаря – так, пане Левчук?
Розумію: “те, що Павло каже про Петра, насамперед говорить про Павла”. Та все одно не збагну: невже газета “Є Поділля”, котру, судячи з усього, постійно читає А.Левчук, викликає в нього саме такі враження? І всі інші ЗМІ також? Але як А.Левчук навряд чи точно схожий на свого сусіда, так і журналісти в українській журналістиці також різні: “брати і сестри” хіба що за дипломом, але аж ніяк не за духом і не за розумом.
Безперечно, журналістка за дипломом Ганна Герман може працювати як журналіст, роблячи свою передачу чи пишучи свою статтю. Але ні в чужій передачі, ні в чужій статті вона не може бути співавтором (“почуватись як удома”) без згоди іншого автора чи й усупереч йому. А саме так вона вела себе в студії “Свободи...”, перебуваючи там, зауважте, саме як голова парламентської фракції Партії регіонів, а не як журналіст.
Гадаю, читач це розуміє. Та чомусь дуже хочеться йому макнути дьогтем усіх поспіль журналістів. Не буду розписуватися за інших: може, хтось і справді все життя чекає кістки з панського столу. Та щодо своєї скромної персони мушу розчарувати пана Левчука. За 31 рік у журналістиці я не торгувала ні честю професії, ні власною гідністю, ні інтересами народу, до якого належу і служіння якому (даруйте за високі слова) вважаю сенсом свого життя. Я могла б навести чимало прикладів зі своєї біографії, коли відмовлялася від дуже ласих пропозицій “попрацювати” на когось – бо переконана, що  “раз изменивший верным быть не может”. Та навряд чи найпереконливіші факти можуть змінити думку людини, яка дозволяє собі так безцеремонно все вирішувати за інших.
Кожен робить свій вибір у житті, пане Левчук. І кожен сам відповідає за цей  вибір.


Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую