Депутат Богдан Міхняк: «Добре примножувати, а погане – викорінювати»

Серед депутатів Хмельницької міської ради шостого скликання значна частина тих, кого ми, хмельничани, вперше побачили перед виборами, або ж уже під час роботи депутатського корпусу. «Проскурівський телеграф» періодично буде знайомитися з «новачками», дізнаватися ким вони є за межами сесійної зали та як до неї йшли. Отож, знайомтеся: Богдан Міхняк, директор Хмельницького регіонального центру з інвестицій та розвитку, безпартійний, у міській раді член фракції «Фронт змін». Одружений, батько п’яти дітей.

– Богдане Григоровичу, серед депутатів Ви новачок, проте, досвіду роботи на державних посадах – чимало. Звідки Ви «прийшли» у сесійну залу?
– Я займався і займаюся розробкою інвестиційних проектів і залученням інвестицій на Хмельниччину. Сьогодні державним підприємством Хмельницький регіональний центр інвестицій та розвитку, яке я очолюю, ведуться переговори з польськими інвесторами щодо можливого будівництва сміттєпереробного заводу в нашому місті. Найближчим часом планується провести конкурс щодо того, щоб за рахунок державних коштів реалізувати ці проекти, тобто погашення відсоткової ставки та співфінансування під гарантії держави. Адже ще в грудні минулого року Кабмін України затвердив перелік «Національних проектів» у таких напрямках як «Доступне житло», «Чисте місто», «Якісна вода» та інші, не менш важливі. Над створенням і реалізацією цих проектів ми працюємо разом з головою робочої групи «Національний проект» Владиславом Каськівом. А взагалі – трудову діяльність свою я почав відразу після служби в армії. Спочатку два роки працював на ринку, саме там я відчув перші проблеми зі співвідношенням робота і заробітки. Постійні поїздки в Польщу, Угорщину, Росію, – примушували відчувати себе непотрібним у своєму ж суспільстві. Думаючи про хоч якийсь професійний ріст, я вирішив так би мовити, працювати на себе і відкрив приватне науково-комерційне підприємство «Холодтехсервіс», яке очолював майже двадцять років. Воно займається холодильними установками: встановленням, налагодженням і подальшим обслуговуванням. Трудову діяльність на державній службі розпочав з управління соціального захисту Хмельницької ОДА, згодом був радником губернатора і головою Старокостянтинівської райдержадміністрації.

«На кожному місці потрібно бути професіоналом»

– Довгий час Ви працювали у приватній структурі, а потім перейшли на державну службу. Чи легко Вам дався перехід, адже різниця відчутна у всьому, починаючи від завдань і закінчуючи найдрібнішими моментами?
– Протягом життя людина росте не лише фізично, але й духовно і професійно. Настає момент, коли ти відчуваєш, що переріс і варто пробувати себе в іншому. Інакше почнеться деградація. Людина не може стояти на місці. Тому, коли видалася можливість перейти на державну службу, я знав, що впораюся. Мені було непросто цікаво, я був впевнений, що можу щось змінити, принести користь і знаю, як це зробити. Стосовно того, де важче чи легше, то на кожному місці людина повинна бути професіоналом і працювати з впевненістю у завтрашньому дні. Для мене немає різниці – приватне підприємство чи державне, до всього потрібно ставитися відповідально. А в роботі є принцип: не вмієш – навчимо, не хочеш – примусимо, а якщо немає ні першого, ні другого, то ти просто випадкова людина в команді.

– І все ж таки, керівник приватної структури, здебільшого, сам собі встановлює графіки і розпорядок дня, а державна служба – це бюрократія, система і те, що «мусиш»…
– Знаєте, згадуючи деякі моменти, я розумію, що мені багато чого не подобалося і не подобається до нині. У приватних структурах набагато коротший процес від задуму, до його втілення в життя. І він більш ефективний. Є питання, які мене просто «вбивали»…

– Наприклад?
– Ну, от коли я прийшов в адміністрацію і зрозумів, що там працює більше сотні людей, притому, що достатньо було б і половини з них. Коли я побачив оті подвійні переписки-відписки-відповіді, які затягують вирішення будь-якого, навіть банального питання, на невизначений термін… і так скрізь. І ось, що ще побачив на власному прикладі. Коли змінилася влада, то, згідно з законом, міняється вся вертикаль влади. Я за два роки набрався досвіду, завжди ставився до державної служби відповідально, ніколи не змішував роботу і політику, бо вважаю – там де політика, там бруд і хаос. У нас система влади в державі є проблемною, бо з кожним приходом нової влади усіх підбирають «по кольорах». Ніхто не цікавиться: а який насправді стан справ в тому чи іншому районі, ніхто нікого не запитував, так ніби люди й не працювали до них. От зараз говорять про 20 років незалежності. Але це лише календарних двадцять років. Насправді у нас «незалежність», починається щоразу, як змінюється влада. Кожна влада починає з нуля. А потрібно працювати за принципом: «добре примножувати, а погане – викорінювати». Якщо працював би цей механізм, то був би ефект. У тому й різниця між системою роботи приватних установ і державних. Приватник не буде тримати в себе людину, яка або не хоче працювати, або не виконує своїх обов’язків.

– Тому в держустановах від ідеї до виконання такий довгий шлях?
– У нас скрізь не просто бюрократія, а звичка робити все абияк. Бюрократична машина завжди з’їдає багато часу, засобів і можливостей. Але, я підтримую сьогоднішню владу в тому, що вона «руйнує» цю бюрократичну систему.

– А Ви, коли очолили район, переймали досвід у свого попередника?
– Звичайно. До мене Старокостянтинівський район очолював Микола Дерикот (зараз – голова Хмельницької обласної ради – авт.). Він ввів мене, як то кажуть у курс справи, ознайомив з ситуацією і мені не довелося витрачати час на вивчення того, що людина знає, і в чому добре орієнтується. Ми й сьогодні нормально співпрацюємо, бо так повинно бути.

– Ким Ви бачите себе років через 5-10?
– Моє життєве кредо – зробити щось корисне, щоб воно залишилося для країни, для міста. Далеко я не загадую, а от на найближчий час у мене, як депутата, справи поточні – громадська робота. Зараз ми працюємо над тим, щоб навести порядок на нашому окрузі. Ведемо переговори, щоб передати у комунальну власність дитячий спортивний майданчик і відновити той, який там був ще десятки років тому, щоб наші діти могли займатися спортом, мати де тренуватися і проводити час. Також працюємо над вирішенням комунальних питань, адже щомісяця на прийом звертається більше двох десятків людей і в більшості проблеми саме комунальні. Взагалі люди сьогодні поставлені в такі умови, що їм хочеться кричати. Бо якщо людина здорова і може заробляти, то це одні проблеми, а коли людина обездолена і «сидить на соціалці», то мусить бути підтримка держави, адже вона сама елементарно не зможе прожити.

– Держава – це влада, а влада – це, певною мірою, ви, як представник місцевого самоврядування. Що може влада на місцях?
– Влада може зробити щось тоді, коли є нормальне забезпечення місцевого бюджету. А коли його немає, то кожен «викручується», як може, та й то, в основному, активізуються перед виборами. А щодо бюджету, то я, як фінансист, розумію, що сьогодні він знаходиться у незадовільному стані, бо є в нас велика проблема – це будівництво Чернелівського водогону, майже всі кошти йдуть туди, а в резервному фонді залишається мізер на ремонт покрівель, підвалів, і інші поточні проблеми. Без бюджету і фінансування можна лише заспокоїти людей. Та й такої кількості депутатів, як у нас, вважаю, не потрібно. У містечку Скотсдейл (США, штат Арізона), де проживає двісті п’ятдесят тисяч населення (у нас була робоча поїздка туди), шість депутатів і двоє з них – мер і його заступник. Вони вирішують усі питання життєдіяльності міста.

– Конкретно у депутата Богдана Міхняка є бачення розвитку Хмельницького?
– Треба створити сприятливий клімат для підприємців, щоб вони могли нормально працювати, розвиватися і наповнювати бюджет, адже від них багато залежить. Місцева влада, в основному, відповідає за воду, сміття і комунальні питання. Те, що у нас більш-менш налагоджено. Все решта – вирішують «наверху» і від місцевих депутатів мало що залежить.

«Ніколи не мріяв бути депутатом чи підприємцем»

– Що Ви найчастіше згадуєте з дитинства?
– О, це найкращий період! Іноді бувають моменти в житті, коли тягар проблем настільки важкий, що здається – край, а коли згадуєш дитинство, стає легко і, здається, що й проблеми вже не такі великі, адже тоді, в дитинстві, їх ніби й не було. Я народився на Львівщині, за кілька кілометрів від кордону з Польщею. Мені з дитинства прищеплювали любов до всього українського. Після школи в мене була гарна мрія: стати музикантом, працівником відділу культури і я вступив у Самбірське культпросвітнє училище, у якому закінчив духовий відділ. Паралельно займався футболом, хокеєм. А взагалі, був бешкетником до сьомого класу. Вже потім став більш свідомим і слухнянішим.

– І почали мріяти про посаду керівника?
– Ні. Я ніколи не мріяв стати підприємцем, держслужбовцем чи депутатом. Але після училища я служив в армії, потім вступив до Львівського політехнічного технікума, потім у Тернопільську академію народного господарства, факультет економіка підприємства, у Магістратуру фінансів Академії. На даний момент навчаюся в аспірантурі Хмельницького національного університету.

– То Ви й досі студент, і як всі «нормальні» студенти все пишете в останню ніч?
– Так (сміється). Я вважаю, що студентство – це найпрекрасніший період життя. А щодо останньої ночі, то я саме такий студент. Але мені легше, бо в мене є життєвий досвід, до якого я застосовую наукові знання, а це набагато приємніше.

– Ви директор державної структури, депутат, студент і батько, як Ви все встигаєте?
– Робочий день у мене починається стандартно: о сьомій ранку з кави, сніданку дитячого садка, офіса, а закінчується завжди непрогнозовано, буває о восьмій вечора, а буває і об одинадцятій. Єдині, хто справді зрадів, коли я залишив посаду голови, були мої рідні, адже вони мене майже не бачили. Зараз я намагаюся розподілити час так, щоб одне іншому не заважало. У будні я працюю, і не по вісім годин на день, а значно більше. Проте, вихідні обов’язково проводжу з дружиною та дітьми: ми іноді ходимо до церкви, а потім просто гуляємо містом або в парку. Адже час, проведений з сім’єю, – це найкращий час, який дає сили і натхнення працювати протягом тижня.