ye-logo.v1.2
30 Вересня, 2020

На правах реклами Гра мерів: з ким йти, щоб не програти?

Політика 1228
Безпартійні мери обласних центрів починають створювати свої партії для участі в місцевих виборах
Безпартійні мери обласних центрів починають створювати свої партії для участі в місцевих виборах. Фото: apostrophe.ua

Наявність у політичному проєкті відомих мерів додає бали його популярності.

Сьогодні великі політичні гравці розгорнули справжнє полювання на популярних мерів. Пристрасті розпалюються неабиякі, адже наявність у рядах політичного проєкту відомого мера може істотно вплинути на виборчий процес у конкретному регіоні, а подекуди і практично гарантувати перемогу. Деякі градоначальники вже зробили свій вибір, інші досі перебувають у роздумах. Ставки великі, і один неправильний крок може не тільки поховати особисту політичну кар'єру, а й поставити хрест на перспективах партії на наступних парламентських виборах.

Верхи не можуть, низи не хочуть

Останні закриті соціологічні опитування, за даними джерел, вельми засмутили Банкову. Там уже зрозуміли, що ловити на майбутніх місцевих виборах особливо нічого. Розраховувати можна хіба що на локальні успіхи. Але, що стосується великих міст, де проживає більшість громадян, там перспективи успіху для кандидатів від «Слуги народу» близькі до статистичної похибки. Тим більше, що останнім часом українці на місцях більш схильні голосувати за місцеві, ніж за національні проєкти. Згідно з даними соцопитування, проведеного групою «Рейтинг», 53% опитаних заявили, що на майбутніх місцевих виборах планують підтримати місцеву партію і тільки 27% голосуватимуть за національну.

Чому президенту більш ніж за рік роботи не вдалося заручитися підтримкою мерів густонаселених міст? Перш за все, тому, що команда президента Володимира Зеленського, схоже, спочатку вибрала не цілком правильну стратегію комунікацій із місцевими елітами. Згадайте хоча б наїзд президента на мера Дніпра Бориса Філатова. Жорстка манера спілкування, спроба публічно залякати досвідченого політика, - все це мало зворотний ефект. Філатов не ввійшов до команди президента, а Дніпро фактично був остаточно втрачений для «Слуги народу». Недавня історія особистого протистояння мера Черкас Анатолія Бондаренка з президентом Зеленським ще більше відвернула більшість регіональних лідерів від Києва.

Друга причина недовіри до Банкової - це відверта слабкість центральної влади. За рік роботи президента і парламентської монобільшості трапилися десятки гучних скандалів, пов'язаних із присутністю у владі відверто некомпетентних людей. Для успішних мерів, які працюють у своїх містах у режимі 24/7, це категорично неприйнятно. Це не вписується в систему їх світогляду, не відповідає їхнім цінностям.

Третя причина недовіри мерів - наслідки децентралізації. Ця реформа стала однією з небагатьох успішних за весь час незалежності України. За останні п'ять років мери отримали в своє розпорядження солідний фінансовий ресурс. Їм вже не потрібно погоджувати з центром кожну свою дію. У свою чергу, Київ втратив можливість виламувати мерам руки за кожну фінансову ін'єкцію. Самостійність у грошах привела до більшої політичної самостійності. Сьогодні багато мерів великих міст не вірять у перспективи «Слуги народу» зміцнитися на місцях, тим більше, що рейтинг правлячої партії вже кілька місяців поспіль повільно, але впевнено знижується.

Куди йдуть мери?

Першими офіційно оформила свою політичну незалежність від центру група градоначальників на чолі з Борисом Філатовим. Її представники об'єдналися в партію «Пропозиція». Крім мера Дніпра в неї увійшли також міський голова Житомира Сергій Сухомлин, Кропивницького - Андрій Райкович, Миколаєва - Олександр Сенкевич і Чернівців - Олексій Каспрук. Крім того, до нової партії приєднався мер Каховки - Андрій Дяченкота інші глави менших міст.

Правда, ще перед презентацією «Пропозиції» стався перший казус. Довгий час ходили чутки, що в проєкт увійде Віталій Кличко. У цьому випадку це могло б стати одночасним шахом і матом чинній владі не тільки на місцевих, а й на наступних парламентських виборах. Але Банкова, схоже, зуміла переконати Віталія Володимировича залишитися в своєму кріслі і дала певні гарантії. Так чи інакше, старт «Пропозиції» вийшов не таким яскравим, як планувалося.

Відсутність єдиного харизматичного лідера національного масштабу ставить під питання перспективи цього проєкту з місцевого стати національним і зайти в наступний парламент. Чесно кажучи, поки історія з «Пропозицією» як партією мерів дуже нагадує історію з партією «Наш край». Остання «здулася» разом із закінченням президентського терміну Петра Порошенка. Що стосується місцевих виборів, новий мерський політпроєкт вправі розраховувати на певний успіх.

У боротьбу за мерів також включилася партія «За майбутнє» на чолі з народним депутатом Ігорем Палицею. Одна з перших вона розгорнула бордову кампанію по всій країні. На відміну від «Пропозиції», у цього політичного проєкту є однойменна депутатська група у Верховній Раді, від голосів якої залежать багато важливих для влади голосування. Таке парламентське лобі для партійного проєкту дорогого коштує.

Нещодавно ряди партії «За майбутнє» поповнив мер Черкас Анатолій Бондаренко. Це стало сенсацією для багатьох політичних гравців, адже раніше Філатов впевнено говорив про те, що домовився з Бондаренком про входження в проєкт «Пропозиція». Швидше за все, черкаський міський голова прийняв рішення з прицілом на майбутнє. На думку експертів, парламентські перспективи «За майбутнє» поки виглядають більш привабливо, ніж у партії мерів. Що стосується Бондаренка, то його демарш однозначно підсилив позиції партії Ігоря Палиці і послабив позиції партії Бориса Філатова. Дуже цінним придбанням для проєкту «За майбутнє» став впливовий у Київській області народний депутат VIII скликання Ярослав Москаленко. Подейкують також, що партія активно веде переговори з ексгубернатором Харківської області Юлією Світличною. Якщо вони завершаться успішно, у мера Харкова Геннадія Кернеса може з'явитися серйозний конкурент у боротьбі за крісло міського голови.

Безпартійні мери обласних центрів, такі, як міський голова Чернігова Владислав Атрошенко, починають створювати свої партії для участі в місцевих виборах. Деякі з таких проєктів можуть вистрілити, але особливих парламентських перспектив у них немає. Хоча з урахуванням результатів децентралізації ще питання, який мандат цінніше: мера чи депутата ВР.

«Синдром Симчишина»

Є, втім, серед мерів великих міст і ті, хто має високий рейтинг довіри, і були обрані на свою посаду від партій, не представлених у парламенті. Найбільш характерним представником цієї групи є мер Хмельницького Олександр Симчишин. У 2015 році жителі міста вибрали його міським головою від Всеукраїнського об'єднання «Свобода». В якомусь сенсі Симчишин є унікальним мером, його підтримка досі не опускається нижче позначки 60%. Це дуже хороша новина для партії «Свобода», національний рейтинг якої в останньому дослідженні групи «Рейтинг» склав 3,3%. На думку експертів, це солідний заділ для участі партії в наступних парламентських виборах. Особливо, якщо врахувати, що «Свобода» сьогодні є непарламентською політичною силою.

Крім того, у партії є ще два мери, які очолюють великі міста. Це міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків та мер Тернополя Сергій Надал. Ресурс більш ніж достатній, щоб розраховувати на успіх на Заході України і успішно поборотися за голоси виборців з «Європейською Солідарністю» Порошенка. Як би не намагався експрезидент здобути голоси всього націоналістичного спектру, підмочена корупційними скандалами репутація не дає йому досягти остаточного успіху. Тому в «Свободи» є непогані шанси залучити голоси виборців і подолати 5% -й бар'єр на наступних парламентських виборах.

Але мріям українських націоналістів знову стати парламентською силою, можливо, не судилося збутися через внутрішньопартійний «сепаратизм». Справа в тому, що мер Хмельницького Олександр Симчишин створив свій політичний проєкт «Команда Симчишина» і зібрався разом з ним іти на місцеві вибори. На думку експертів, цей крок є дуже ризикованим і може поставити хрест на політичних перспективах «Свободи», як національного проєкту. Можливо, хмельницький міський голова переоцінює свої сили, увірувавши в силу особистого авторитету. Не варто забувати, що в своєму кріслі він опинився саме завдяки висуненню від «Свободи», а фінансові можливості займатися містом йому дала реформа децентралізації.

Якщо «синдром Симчишина» підхоплять також мери Івано-Франківська та Тернополя, то вони, можливо, виграють свої локальні битви, але приречуть «Свободу» на політичне небуття. А разом з нею змовкне голос українських націоналістів, зупиниться просування української національної ідеї. Десятиліття партійної роботи і політичної боротьби зійдуть нанівець. Сподіватися на досвід мерів, які вирішили піти на вільні хліби, таких як Атрошенко, Симчишин не варто. Адже перший - безпартійний, а від рішення другого залежить доля цілої партії.

Антон Чижов.

Джерело: Апостроф 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую