Політичні роздуми: хто винен чи що робити?..

Більше того, у хмельницькій «Таврії» я днями побачив її «всього» по сімнадцять гривень за кілограм і вирішив уточнити, чому так «подобрішали» власники магазину. Купив, залив куплене у воді, і на поверхню тут же спливли хробачки, яких там було, як гною. Виявляється, гречка тому й дешевша, що давно хробашливіти почала. Але ж ніхто не подумав ні продати її дешевше, коли починала псуватися, ні тепер хоча би просто бідним її віддати. Краще нехай пропадає.
Виходить, уже й зовсім гнити почало наше «королівство».
Усе це ми легко зрозуміли, проте не схоже, щоби хтось уже докопався до відповідей на питання, що аж напрошуються: «Хто винен?» і «Що робити?».
Так, винуватцем перед нами зразу, й не без підстав, постає влада, та, як тільки хтось зауважує, що ми самі цю владу вибрали, ми тут же замовкаємо, не знаючи, що сказати. Бо ж це означає, що винними треба визнати й себе. Але чи так усе просто?
Розв’яжімо спочатку, здавалось би, просту задачку: чому люди в нас поспішають стати депутатами, керівниками сіл, міст, областей і так далі – а простіше кажучи, рвуться до влади?
Усі як один при цьому вони проголошують, що хочуть послужити народові. А от ми про це що думаємо? Особливо тоді, коли йдемо на вибори. Віримо їм? Чи, може, наша вина якраз у тім, що нам лише здається, начеб думаємо, а самі думати не хочемо...
Тепер інше, і теж не надто складне питання: у скільки разів за півтора роки побагатшали ті, хто прямо чи опосередковано прийшов до влади останнім разом?
Якщо не знаєте, підкажу: у те ж енне число разів. Не менше. Статки «найдорожчого» регіонала, що, на перший погляд, ніким не керує, а фактично стоїть за всіма діями влади, американські експерти у червні оцінювали в 16 мільярдів доларів. Хоч іще позаторік вони складали менше п’яти. Тобто, виросли втричі.
І сталося так зовсім не тому, може, що трійцю любить Бог. Говорити слід радше про силу з протилежним знаком. А вказує на це відповідь на ще одне питаннячко: якщо російська мафія настільки розперезалася в усьому світі, що вже й президент США змушений проти неї на прю ставати, то чому ми думаємо, що в Україні її філії немає? У вигляді якоїсь партії. Тут же навіть кордонів долати не треба.
Це ж бо яку за собою силу треба почувати, щоб іще за попередньої влади перед виборами приходити до сільського голови з кількома тисячами доларів у руці й двома-трьома мордоворотами за спиною, аби «підказати», які результати виборів їм потрібні.
Ті ж слухались. З одного боку, справді лякались (якщо навіть на цей час устигли перескочити в чергову популярну партію), а з другого – й самим не хотілося владу втрачати. Й коли навіть не ходили відтак по селі в супроводі вже своїх «наближених», дурячи людей погрозами типу «ми вам газ відріжемо», то просто переписували виборчі відомості зразу після виборів так, як від них вимагалося.
Тепер же, коли влада прийшла та, яку їм «підказували», вже й погрози перестали бути обманом. А як вони можуть їх «втілювати в життя», мені на днях розповіла жінка з приміського села, з якою розговорився в тролейбусі.
«За те, що їх не слухалась і навіть сама з помаранчевою пов'язкою свого часу ходила, тепер вони мені і землю не дають приватизувати, і город обрізали, і паркан повалили, і як тільки не збиткуються. Але я нізащо не здамся.»
Й останньою своєю фразою вона відповіла на останнє, але головне питання - якщо ми захочемо його перед собою поставити: що робити?
Найважче, скажемо прямо, питання. Бо найбільша наша біда саме в тому, що ця жіночка на все село одна.
Олександр ШЕЛЕПАЛО.