Володимир Рева: «Сподіваюся, що вже в травні «Динамо» гратиме набагато краще»

Минуло вже півтора місяця з того часу як у Хмельницькому офіційно з’явилася нова футбольна команда, що в другій лізі замінила «Поділля-Хмельницький». Півтора місяця тому «Динамо» очолив вінницький фахівець Володимир Рева, який останні чотири роки працював у Молдові, де з ФК «Тирасполь» був призером чемпіонату та виступав у єврокубкових турнірах. Ще на початку березня кореспондент «Є Поділля», знайомлячись із новим наставником хмельничан, запитав Володимира Сергійовича, чи не вважає той себе самураєм, оскільки прийняв команду, в якої не було нічого, окрім 15 сходинки в другій лізі групи «А». І почув наступне: «Я людина, яка після себе залишає інформацію та технологію. Докладу зусиль, щоб після мене залишилися принципи ведення гри, навченість тощо». Отож, чи не змінилася думка головного тренера «Динамо», чи відчув він якісь зрушення на краще в колективі та які перспективи він бачить у команди. Про все це й говорив журналіст «Є Поділля», зустрівшись із Володимиром Ревою після двох матчів у чемпіонаті, які «Динамо», як відомо, програло.
– Чи є прогрес у футболістів, якщо порівнювати їх гру в офіційних матчах та товариських, які були зіграні на зборах в Севастополі?
– Ті задатки побудови гри, які народжувалися в Криму, вони не проявилися. Вони були очевидним в деяких епізодах, коли футболісти потрапляли в ритм гри. А ритм гри – це 5-8 пасів. Скоріш за все, невидима наука, як психологія, зіграла злий жарт. На гравців тиснула відповідальність за результат. Ми у п’яти товариських матчах у Севастополі зробили лише одну дальню передачу, тому що сповідуємо гру в короткий та середній пас. А в двох іграх чемпіонату – були два-три епізоди. Це не відповідає тому, що гравці мають робити.
– Окрім психології, можливо, на результат вплинули й інші фактори? До прикладу, відсутність тренувального поля?
– Для того, щоб навчити дитину писати, потрібні парта, ручка та зошит. Для того, щоб побудувати гру, нам потрібен якісний газон, на якому можна намагатися вчити футболістів. У нас цього немає. Ми виходимо з того, що може нам дати клуб. А його можливості доволі обмежені. Погодьтеся, соло скрипки на шкільному барабані зіграти не можливо.
– Ви сповідуєте гру за тактичною схемою 1-4-3-3. Поки що, як бачимо, результату вона не принесла. Вже розібралися з причинами?
– Я сьогодні всім гравцям сказав: «Ви просто вірте: я знаю, як поставити гру. Я знаю складові, які потрібно просто виконувати. Помилятися, падати, але намагатися їх зробити. І через один чи два матчі обов’язково прийде гра». Я наведу приклад головного тренера львівських «Карпат» Кононова. У нього півроку пішло на те, щоб гравці та оточення навколо команди повірили йому та зрозуміли, що зональний футбол – це тема дня. Для того, щоб будувати гру, потрібні короткий та середній паси. Вертикальний розвиток атаки має місце, але рідко. У нас же в грі проти тернопільської «Ниви» було 30 дальніх передач, і лише 2-3 епізоди з короткими та середніми пасами. Ми відійшли від тих паростків, які тільки почали з’являтися.
– Але у грі проти «Ниви» було очевидним, що і фізичний стан хмельницьких футболістів доволі низький…
– Фізіологію не обманути. Ми три тижні на зборах і селекцію проводили, і ставили гру, і проводили тренування. І часу було обмаль. Але головна причина швидшої фізичної втоми в матчі з тернополянами в тому, що ми другий пас віддавали супернику. Команда багато грала у відборі. Кажуть, що гра починається на 70 хвилині. А ми на 70 хвилині вже не грали, а ходили по полю! Сил не було бігати. Чому? Тому що відійшли від принципів ведення гри.
– Володимире Сергійовичу, а як вам, людині, котра довгий час працювала у Молдові, і не бачила гри українських команд у другій лізі, зараз грати проти них, фактично, наосліп?
– Дуже важко. Має бути інформація про спосіб ведення гри суперником, про ключових гравців тощо. Але я свідомо йшов у Хмельницький, знаючи, що такого тут немає. Для мене головний момент, щоб було де навчати футболістів. Обіцяли потихеньку поліпшувати цю ситуацію, сподіваємося, що так воно і буде. Багато не прошу – одне футбольне поле, на якому ми могли б працювати стільки, скільки мені потрібно та тоді, коли я вважаю за потрібне.
– Ваші помічники з ФК «Тирасполь» – Солов’єнко та Тарасенко нині очолюють вінницьку «Ниву». У першому колі в Вінниці було цікаве протистояння між Бобиляком та екс-тренером «Поділля» Блавацьким. Вболівальників знову очікує подібне протистояння колишніх колег?
– Вони вже чотири очки набрали – молодці. Я думаю 20 травня у нас цікавий матч – вчитель гратиме проти учнів. Вони дуже талановиті хлопці та були надійними помічниками. Я з ними товаришую, телефонуємо один одному, вони мене, що найцікавіше, підтримують.
– І все таки, не шкодуєте, що стали головним тренером хмельницького «Динамо»?
– Моє оточення – директор клубу Валерій Крохан та заступник голови обласного фізкультурно-спортивного товариства Геннадій Домбровський, які запросили в команду, постійно мене підтримують. І не відповісти їм своєю працею я не можу. Скільки Богом та керівництвом клубу мені дано тут бути, стільки і працюватиму.
– Ви неодноразово озвучували свої принципи роботи, один із яких - видовищність та результат. Коли вболівальники побачать це?
– Для цього я й прошу – дайте мені поле! Щоб міг працювати стільки, скільки потрібно. Я наведу приклад ФК «Тирасполь». Там 5 штучних і 4 натуральних полів для тренувань, відмінна база, відзначена нагородами ФІФА та УЄФА, яку вручили Платіні з Блаттером… Що ж, хочеться, щоб видовищність та результат прийшли до «Динамо» якнайшвидше. Припущу, що ще 2-3 тури доведеться потерпіти, щоб хлопці повірили в свої сили та грали за схемою. Сподіваюся, що вже в травні «Динамо» гратиме набагато краще.