Як на грядці виросли картузи й капелюшки

І за п’ять років добре «набив руку» у новій для себе справі. Крім капелюшків, які з радістю брали на море діти, та картузів, у яких так зручно прополювати грядки, виготовляє шкатулочки, фігурки тваринок та чоловічків. У помешканні Трохименків дуже багато речей, виготовлених своїми руками. Кімнатні квіти висять на стінах з допомогою макраме, виплетеного донькою. Стіл покритий скатертиною, вишитою дружиною Софією. А на самому столі – солом’яна шкатулка з швейним приладдям, солом’яний бичок. На стіні – дзеркало в соло-м’яній оправі. Підлога ж вкрита килимками, теж виплетеними із соломи. То вже господар постарався. Він веде нас до веранди, де стоїть величезний ящик. Відкриває його. Чого там тільки немає! І капелюшки різних розмірів та фасонів, і шкатулки, теж різні за розміром (навіть у вигляді сердечка!), і картузи, і чоловічі брилі, і фігурки тварин, і солом’яні ляльки.
«Це я до виставки готуюся, - пояснює Григорій Прокопович. – У травні в районному музеї буде, от і збираю різні вироби. Зазвичай же у мене їх багато не втримується. Односельцям дарую, друзям, дітям й онукам. А одного разу навіть продав дещо. Теж давав вироби на виставку у районний будинок культури, от вони й продали трохи. Однак, із захоплення бізнесу не роблю. Добре, що душа тішиться».

Вдягнувши солом’яного картуза, відчуваєш, як зникає головний біль
«Солм’яні головні убори потрібно плести тільки з житньої соломи, - пояснює Григорій Прокопович. – Жито – від слова життя. Й така солома має дуже хорошу енергетику. Коли вдягаєш солом’яний капелюшок чи картуз, зникає головний біль, а завдяки хорошій енергетиці в помешканні затишно, завжди панує хороша атмосфера. Та й з іншої соломи вироби такими гарними не виходять. А з житньої – вони ж вічні. Тим паче, що жито сам вирощую. Те, що в полі росте, для виробів не годиться – оскільки його бризкають міндобривами, то воно темніє. Я ж для підживлення використовую тільки органіку. Пам’ятаю, як вперше сіяв. Сусіди йдуть, питають: «Що це буде?» Я відповідаю: «Капелюхи». А люди сміються. Тепер, щоправда, вже не сміються, зрозуміли, що хороша справа, а не жарт». От щороку й виділяє невеличкий шматок присадибної ділянки «під капелюхи». «Жито росте височеньке, метра з півтора, - каже пан Григорій. – І воно має бути молочно-воскової стиглості. У цю пору його потрібно зрізати серпом, на сонці досушити. Кожна соломинка ділиться вузликами на кілька частин. Нижню для роботи я не беру, а інші розрізаю на частини. Й так кожну соломинку. Складаю у коробки, і потроху використовую». А зібране зерно наступної осені знову висіває, що залишається – згодовує худобі.

Час для хобі з’явився лише на пенсії
Григорій Прокопович багато років пропрацював на будівництві. До того ж – сім’я, двійко дітей, господарство. Ні на яке хобі часу не вистачало. Коли ж вийшов на пенсію, затужив. Влітку ще нічого – городи, господарство – ніколи й угору глянути. А от взимку не знав куди себе подіти, сидячи в чотирьох стінах. Якось на очі потрапила одна зі столичних газет. У ній народний умілець розповідав, як зі звичайної соломи створити капелюхи. Поряд – креслення. Оскільки будівельник читати креслення вмів добре, то незабаром виплів свого першого головного убора.
Господар веде нас до своєї майстерні. Щоправда, майстерні у нашому розумінні для його захоплення не потрібно. Просто в одну з кімнат приніс коробку із соломою. І, зручно вмостившись у кріслі, плете солом’яні стрічечки – заготовки. На руки майже не дивиться – так наловчився плести, що може спокійно переглядати програму телепередач. Як і при плетінні з ниток, з соломи можна зробити різні візерунки. Для капелюхів вони одні, для шкатулок – інші. Є у майстра й заготовки для виготовлення символу медицини – чаші зі змією. Потім із заготовок шиє деталі, і лише тоді «збирає» цілий виріб. Капелюх з-під його рук виходить десь за три-чотири дні.