ye-logo.v1.2
18 Липня, 2019

«Завдання керівника – щоб колегам було комфортно і приємно працювати»

Олена ЩЕГЕЛЬСЬКА Суспільство 937

Потрійний ювілей відзначає у ці дні головний лікар обласного протитуберкульозного диспансеру Сергій Василенко

По-перше, це піввіковий ювілей. Чверть віку віддав Сергій Павлович фтизіатричній службі. А обласний протитуберкульозний заклад очолює вже протягом десятиріччя.

«Люди мають жити довго, хоча б стільки, як черепахи»
Чому у родині службовців з’явився природжений медик – невідомо. Але мало не з пелюшок Сергій знав точно: буде лікувати людей. Ще трирічним хлопчиком він  не раз підбігав до мами і, простягаючи до неї рученята, запитував: «Мамо, скажи, тут є мікроби? А їх багато?» І обов’язково усім знайомим, родичам та сусідам казав, що в майбутньому буде лікарем. Це переконання зміцнилося  через кілька років після «мікробів», коли хлопченя збагнуло, що вік людський недовгий – усього сімдесят-вісімдесят років. «Навіть черепахи живуть більше! – думав Сергій. – Як би так зробити, щоб люди жили довше – ну, хоча б стільки, як черепахи?». Єдиний вихід, вважав хлопчик, – стати лікарем і допомогти людям продовжувати тривалість життя. Коли однокласники «змінювали» професії мало не щодня, Сергій був твердим у своєму виборі, навіть не «хитнувся» у бік космонавтів чи продавців морозива. Й після закінчення школи легко вступив до Чернівецького медінституту.  Починаючи з другого курсу, як й інші студенти, бігав на кафедру хірургії, тримав під час операцій гачки. «Але згодом прийшло розуміння, що це – не моє», – зізнається Сергій Павлович.  Тому інтернатуру проходив з терапії. А от його дружина, Світлана, одразу віддала перевагу фтизіатрії. «І я потроху схилився до її вибору, – каже Сергій Павлович. – Знаючи, що туберкульоз забирає тисячі і тисячі життів, присвятив боротьбі з туберкульозом, практично, все своє свідоме життя. І працюватиму, скільки вистачить сил».
З дружиною Світланою Сергій Павлович у парі вже майже три десятиліття. Й, починаючи зі студентської лави, Світлана Дмитрівна поруч. «І вдома, і на роботі (у Волочиську працювали в сусідніх кабінетах, зараз їхні робочі місця розділяє трохи більше стін), й на відпочинку ми завжди  разом, – каже Сергій Василенко. – Певно, мені пощастило, і я знайшов свою справжню половину. Вона – добрий порадник і помічник, гарна  господиня і хороша мама». Виховали  Василенки двох синів. Старший, 28-річний Андрій – дипломат. «Я дуже хотів, щоб він став лікарем, але Андрій обрав інший шлях. Молодший – тринадцятирічний Валентин – ще в процесі вибору професії. Мої мрії про лікарську династію Василенків тануть, але не зникають», – зізнається Сергій Павлович.

«Можливо, це пора підбити невеликі підсумки»

«Звісно, піввіковий ювілей змушує підбити невеликі підсумки, - каже Сергій Павлович. – У своїй роботі я завжди головним вважав створення найкращих умов  для лікування й швидшого одужання. З іншого боку – створити умови для персоналу та лікарів, щоб їм було приємно і комфортно працювати. Без цих двох складових важко уявити процес лікування. Тому за останнє десятиліття щороку були маленькі перемоги щодо покращення матеріальної бази закладу. Серед найбільших перемог – обладнання Славутської протитуберкульозної лікарні, яка певний час була нашим відділенням. Ця лікарня  у фтизіатричній службі України є однією з найкращих. І це – втілення моєї мрії про лікувальний заклад».

«Відпочивати люблю на природі»
Вихідні, відпустку родина Василенків намагається проводити на природі. Неподалік обласного центру є невелика дача. Там мають невеличкий садочок, вирощують квіти. «Природа дає мені життєві сили, – зізнається лікар. – Коли був молодшим, займався загартуванням – купався в ополонці, обливався холодною водою, ходив босоніж. Зараз усього цього не роблю, але бувати у селі, дихати свіжим повітрям дуже люблю».


Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео

  Так  Ні, дякую