“Чи є для вас святом 23 лютого?” –

із цим запитанням кореспонденти “Є Поділля” звернулися до знаних людей Хмельниччини

Іван Бондар, голова обласної ради організації ветеранів Великої Вітчизняної війни:
«Будь-яке свято завжди приурочене до перемоги. Але як можна святкувати в день, який став трагічним для нашого народу? Так, триста студентів, які захищали підступи до Києва від чотиритисячної більшовицької армії, були героями. Але битва закінчилася трагічно. Так що, на мою думку, 29 січня може бути лише поминальним, але ніяк не Днем захисника Вітчизни.
В нашій області проживає ще 200 чоловік із тих, хто був в окопах, хто давав фронту снаряди та хліб. І ми, ветерани Великої Вітчизняної війни, категорично проти перенесення 23 лютого на 29 січня. Та й взагалі, ще у світі такого не було, щоб свята переносили на інші дні».

Галина Душнюк, голова Славутської районної адміністрації:

«Ні для мене, ні для моєї родини 23 лютого не є якимось особливим днем. Адже вважаю єдиним святом усіх українських чоловіків – шосте грудня. Що ж стосується ініціативи Президента про перенесення Дня захисника Вітчизни з 23 лютого на 29 січня – День вшанування пам’яті героїв Крут, то ставлюся до неї позитивно. Утім, гадаю, що його краще відзначати не у цей скорботний для усієї України день – коли під Крутами полягло стільки молодих людей, а шостого грудня – в День української армії. Тобто, поєднати два свята в один день. Що ж стосується моєї родини, то вітаю чоловіка та сина, а зараз вже й зятя шостого грудня. Хоча, наприклад, мій чоловік служив в радянській армії, 23 лютого для нього вже не свято».

Володимир Процков, голова Теофіпольської районної організації Української спілки воїнів Афганістану:

«Я належу до того покоління, представники якого проходили військову службу в колишній радянській армії. Двадцять третього лютого завжди було найвеличнішим святом усіх чоловіків. Його відзначали не тільки наші батьки, а й діди.
Хоча часи змінилися, незмінним залишається ставлення до цього дня моїх бойових побратимів, які проходили військову службу в Афганістані. Незалежно від того, як буде називатися свято - День армії чи День захисника Вітчизни - відзначали і будемо відзначати, навіть, якщо його викреслять з календарів. Це частина нашої біографії, яку забути не можна».

Валентин Лоза, командир військової частини в Ярмолинцях:
«Звичайно, 23 лютого для мене - справжнє свято, адже це, в першу чергу, пам’ять про мої юнацькі роки, про службу, яку починав у лавах радянської армії, про солдатів-товаришів, дружба з якими зав’язалась на все життя. У душі досі живуть спогади тих часів. Особливо важливим для мене в цей день є віддати повагу та шану всім, хто не повернувся додому, захищаючи Вітчизну. В частині ж на саме свято плануємо провести урочисті збори, а потім – вечір відпочинку для солдатів».

Підтримай сайт