ye-logo.v1.2

„До Бога душа піде лише з гріхами, які заробила”, –

Суспільство 3170

запевняє хмельницька знахарка Марія

Пані Марія – одна із тих небагатьох людей із надзвичайними можливостями, яким реклама не потрібна. Адже слава про її дивовижний дар йде далеко попереду неї. Зрозуміло, що знання про надприродне, потойбічне, вміння лікувати і бачити людину та її проблеми наскрізь, щойно глянувши на неї, не купиш ні за які гроші. Але це вміли робити її мама, її бабуся, тому і вона вміє.
Сьогодні наша гостя – саме така людина - знахарка з Хмельницького пані Марія.
Вона може сказати про людину дуже багато, і для цього їй не потрібно викачувати яйце чи виливати на віск. Їй варто лише подивитися на людину, і вона бачить усе її життя, аж до останнього моменту. Знає й коли це буде, і як.
„Мені достатньо лише одного погляду, – каже знахарка, – і я все бачу, але не все скажу. Хоча є люди, в основному, це важкохворі, яким треба сказати, і вони хочуть все знати, щоб розрахувати до кінця кожну мить свого життя і встигнути ще щось зробити.
Адже, коли людині призначено померти в певний час, то нічого не зміниш”.
Хоча змінити вона може багато що, хоча б тим, що бачить суть проблеми. Чоловіку вирізали апендицит, але йому ставало все гірше. Знахарка побачила одразу, що проблема там значно серйозніша, і порадила звернутись в онкодиспансер. Там у нього знайшли і видалили запущену пухлину в кишківнику. Його дружина вже готувалася до похорону, але чоловік паралельно лікувався і в лікарів, і ходив до знахарки. І зараз потихеньку стає на ноги.
А перший випадок, коли вона зрозуміла, що дійсно знає більше, ніж інші, закінчився сумно. Багато років тому один її хороший товариш мав їхати у відрядження, але раптово їй стало погано. Вона й каже: „Не їдь, мабуть щось має статися”. Але в чоловіка кожен кілометр дороги був розписаний по секундах.
І от через кілька годин він прийшов до неї: „Я прийшов попрощатися, але дуже спішу, бо зараз до мене під’їдуть, і я маю бути на місці”... А ввечері вона дізналася, що за багато кілометрів від її дому він розбився на смерть. Але, коли їй сказали, коли це сталося, вона зрозуміла, що на той час, коли знайомий прийшов до неї, він вже півгодини як був мертвий.
А ще пані Марія стверджує, що за півроку до смерті на обличчя людини накладається маска смерті.
„В мене померли мама, батько, дочка, брат, – каже знахарка. - Я на цій стежці давно стою, я все бачила і до останнього моменту знала, але сказати не могла. Як я могла сказати це своїй дитині, якій ледь виповнилося 26 років?”.
Вона вважає, що людині не обов’язково знати все, адже знання може допомогти, а може й убити. І якщо хтось приходить заради простої цікавості, такому вона мало що скаже. Хіба що ці знання людині необхідні, для прикладу, при розшуку зниклого.
„Якщо людина вже мертва, – пояснює вона, – під час розмови з її рідними раптом виникає холод. Це значить, що прийшла її душа, бо хтось близький по крові почав про неї говорити. Адже, якщо людина вбита, чи померла наглою смертю, її душа постійно знаходиться біля живих. Її ніхто не поминає, тому вона – ніде: ні в Царстві небесному, ні в пеклі, тому може маятником мотатися то на місце злочину, то до рідних. Ті, хто в той момент зі мною розмовляє, теж відчувають цей холод – так ніби вітром подує, хоч ніяких протягів не буде.
Якщо я бачу картинку, що зникла людина жива, то можу вплинути на ситуацію, і якщо вона в тюрмі, чи в психушці (а, значить, біля неї є люди), то можна зробити так, що виникне певна ситуація, і рідним стане відомо, де знаходиться зниклий.
Якщо ж бачу, що людину втопили, але де її шукати – ніхто не знає, і все це може бути сховане на віки вічні. Тоді треба вплинути на ситуацію так, щоб навколо покійного заворушилися люди, тобто, пішли на те місце, а він саме в той час „випадково” сплив”.
Знахарка запевняє, що до трьох років всі дітки бачать невидимий світ – сказати лише не можуть. Але коли вона розмовляє з ними, вони їй розповідають усе.
Якось її покликали до п’ятирічної дитинки, яка боялася спати. Вона розповіла, що вночі щось лягає до неї в постіль і хоче з’їсти. Батьки, звичайно, бачать один вихід – Скаржинці. „Зайшла я до хати, читаю, – розповідає пані Марія, - а коли замовкла, ми всі, хто був у хаті, почули цямкання. Повертаємося на той звук, а я читала спеціальне заклинання для того, щоб воно проявилося, так ті люди ледь не збожеволіли. То була біла сутність, довга як труба, тільки товста, а голова в неї, як у хробака. Як вони його привабили до хати, кудою воно залізло? Але малюка воно більше не турбувало”.
Подібні проблеми, стверджує знахарка, починаються з віри, і якщо в хаті немає іконки, немає до чого перехреститися, якщо не спалюються церковні свічки, то чого можна чекати? Адже нечестивий світ не дрімає, він працює вдень і вночі, а значить, нічного гостя їм хтось приніс, причому, свідомо, адже воно саме без запрошення не зайде. І, що найстрашніше, часто це роблять родичі та близькі знайомі – з подарунком, цукерками, квітами...
До речі, стверджує знахарка, такі дітки, як цей малюк, мають дар, бо після трьох років невидиме бачать лише обрані. А нечестивий світ саме таких і пасе.
„Я не все можу вам розповісти, – каже знахарка, – бо психіка людська того не витримає. Але скажу, що сутностей навколо нас багато, особливо вночі. Кожен, мабуть, бачив, чи то якусь тінь, що промайнула, чи щось почув. Я, для прикладу, коли йду, то лише кину оком, і знаю, де зможу спокійно пройти, де мене нічого не зачепить, а кудою краще не йти. Дітки це теж бачать, і уявіть, як їм важко: сказати не може, відігнати не може, тільки бачить, що до нього наближається нечестиве”. Тому батькам, у яких діти погано сплять, плачуть, кидаються вночі, вона радить читати материнську та батьківську молитви, які оберігатимуть малюка.
Адже існує не лише світ мертвих і наш – світів багато, і не всі вони доброзичливі до нас: щось же затягує людей в інші місця і часи, чомусь блуд чіпляється до подорожніх, чомусь нечестиві вночі не сплять, а ті, хто дав обітницю нечистому, підсипають, підливають, проклинають.
А потім приходять люди в вилупленими очима, перекрученими руками, зі здутою печінкою, з величезними гулями і страшними виразками. Що, це все хвороби? Два-три рази почитала молитву, і десь воно поділося?
Як у „онкохворого” чоловіка, у якого під пахвою та на руці були дві величезні гулі. Він вже збирався на операцію, як випадково в автобусі почув про хмельницьку цілительку. Вона подивилася, покачала яйцем, вилила на віск і сказала не йти завтра на операцію, як він збирався, а через день. Якраз через день дорогу так замело, що він зміг добратися до міста аж через тиждень. Але пішов не в лікарню, а до Марії. І показує два маленькі синячки на руці: „Вчора серед ночі прокинувся, і відчув, ніби хтось сильно смикнув мене за руку. Та так, що я аж впав з ліжка. Пам’ятаю, що знову ліг, і все.... А вранці - рука рухається, ніде нічого не тисне, подивився – ніяких гуль немає”. За одну ніч все зникло, а через добу померла сусідка - старенька бабуся, про яку давно говорили, що вона займається не тим, чим потрібно. А коли помирала, то невідомо в кого просила пробачення: „Простіть мене!”.
„Отак Господь перекрив дорогу і сказав: „Не їдь, бо я тебе таким не карав, покарали люди”, – каже знахарка. – І вони за це отримали.
Чоловік одужав, і, нарешті, одружився, бо стара зробила так, що в нього до 40 років не було нікого. А через її примху міг ще й потрапити на той світ.
Так що треба знати, що з рук ніколи нічого не сходить, бо ніхто ще не повернувся з того світу, і не розказав, що там. Хіба що після клінічної смерті розкажуть, хоча навряд чи хтось може відкрити правду. Я ж можу сказати лише що це – квиток в один кінець, а все інше, то людські домисли. І що б ти не нажив тут, усе залишиш, а до Бога твоя душа піде лише з гріхами, які заробила”.


Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую