«у ставленні до тварин наша свідомість ще древня-предревня», –

– Пані Ларисо, вашій організа-ції виповнюється 10 років. Ви по- мітили якісь зрушення у свідомості наших громадян?
– Якби ж то. На жаль, наша свідомість ще древня-предревня. Навіть у кращі часи, коли можна було собаці хоча б картоплі зварити, чи кинути шматок хліба, були випадки, коли тварини гинули від голоду. А зараз десятки собак бігають по селах, йдуть у ліси, поля… адже нині в першу чергу думають, як нагодувати курку, свиню, бо з них буде користь. Скільки гарних епітетів придумали для себе українці: щирі, милосердні, гуманні… і я думала, що так воно і є, але, дивлячись на те, що коїться, переконуюсь, що ми – дикі люди.
Вже третє століття цивілізована Європа, на яку ми так заздрісно поглядаємо, поряд зі словом тварина ставить слово гуманність. А в нас, незважаючи на те, що в 2006 році був прийнятий закон про гуманне ставлення до тварин, що зобов’язує владу створювати притулки, проводити стерилізацію, коїться страшне. Адже можна ж було хоча б створити банк даних, щоб усі тварини були ідентифіковані, і можна було простежити за їхньою долею, а так: їх множать у квартирах, викидають, вбивають, знущаються…
Нам потрібна спеціальна служба, яка б цим займалася, і ми запропонували це хмельницькій владі, бо це питання нагальне, запущене, і дальше тягнути вже не можна.
– За 10 років цього зробити не можна було?
– Хмельницький – одне з перших міст в країні, де порушили «собаче питання». Ну, ще в Києві був притулок (недавно в Одесі відкрили), було товариство у Львові і Харкові. І все.
Нині вже у 18 областях за нашим зразком створені такі ж організації. І, ще не знаючи, що на них чекає, вони тішаться, наче діти, думаючи, що зможуть зрушити з місця цю глибу байдужості і жорстокості. Беруться за все: влаштовують, лікують, стерилізують, рятують... Але чи надовго їх вистачить, невідомо – бо один у полі не воїн.
Це ж так просто, зрозуміти, що в місті є бездомні тварини, і якщо ми вже допустили їх народження (тому що половина з них колись була чиїмись улюбленцями), то повинні створити їм умови для гідного існування, або ж зробити так, щоб ці, нікому не потрібні кошенята і цуценята, не з’являлися на світ. Я завжди згадую Михайла Чекмана, який розумів нас, і ми вже готувалися разом з ним відкрити притулок…
Звичайно, є люди, яких ці пси дратують (правда, їх одиниці), але їм теж би було краще, якби на вулицях міста не стало бездомних собак.
– Для цього їх можна вибити…
– Кожна людина хоче порядку: одні люблять тварин і не хочуть, щоб вони бігали по вулиці, страждали, інших, повторюся, вони дратують, а є такі, хто просто їх ненавидить. Тож і ті, й інші хочуть порядку в цьому питанні. Але те, що нині робиться в місті, це не порядок. Чиновники зробили суттєвий крок, виділивши територію для притулку, до того ж, у нас є закон, програма, але нині кричать Озерна, Ракове, Лезневе, Львівське шосе: собак вбивають, як і раніше.
А коли ми звертаємося в прокуратуру, їх починають масово труїти. Ми вважаємо, що це робота «Спецкомунтрансу», бо коли було дозволено відстрілювати собак, вони стріляли, а коли закон заборонив це робити, і ми за цим стежимо, почалися масові отруєння: на ринках, вулицях, автовок- залах... Днями телефонувала мешканка мікрорайону Гречани, жінка плакала, що цуценята наїлися отрути, розповідала, як вони страждають, плачуть... Це ж діти, а це не миттєва смерть, отрута впродовж кількох днів випікає нутрощі тваринки... Як можна нині говорити про справедливість, милосердя, коли таке робиться! Якщо ж це справа рук якоїсь конкретної людини, то Бог їй суддя...
– То, виходить, влада відхрещується від цього питання?
– Я б так не сказала. Навпаки, я дуже вдячна Сергію Мельнику, депутатам міської ради за те, що прийняли програму захисту тварин, виділили територію для створення притулку. Хоча в нинішніх умовах він нас не врятує, оскільки користі від нього було б лише відсотків на 30, – тому що в наших квартирах їх розмножують, викидають під школи, в поля, і ліси... Повторюся, потрібно почати з обліку і контролю, що вже зробили в Харкові..
– А як справи з хмельницьким притулком, проблеми, які були, вирішилися?
– Ми знали, що з притулком будуть проблеми, але щоб настіль- ки... Ми намагалися налагодити стосунки з його директором паном Мазуруком, купували корм, допомогли закупити посуд (і я дуже вдячна директору, заступнику, педколективу школи №24, які виховують школярів гуманними). Пропонували йому провести реконструкцію ферми, в якій зараз знаходиться притулок, зробити там стерилізаційний пункт... Тоді це коштувало 300 тисяч гривень, сьогодні – значно дорожче. Але, як розповідала наша волонтерка, він нічим не займався, собаки, яких навіть на вулицю не випускали, знаходилися у двох загонах, відділених колючим дротом, і все. Їли те, що їм давали волонтери, а якщо хворого собаку треба було завезти до лікарні, працівниця за свої кошти брала машину і везла. Врешті-решт її звідти вижили.
– Однак, псам, кажуть, там непогано...
– Але ж це мав бути не притулок, а пункт тимчасового утриман- ня. Зараз там 50 псів, і він хоче на цьому зупинитися. Думаю, має зробити щось на зразок Бородянки, що «прославилася» на весь світ! На цю думку мене навели слова мера про те, що місто днями закупило обладнання для доставки псів у притулок. Здорових будуть стерилізувати, після чого випускати в місто, а хворих знищувати. Ось тут і криється Бородянка – там для вигляду теж тримали 20 псів, а всіх інших жорстоко знищували. Закордонні журналісти, які зуміли туди пробратися, казали, що собаки часто не доживали до кривавої розправи, з’їдаючи одна одну. Шкода, але нерідко в таких закладах працюють люди, які до гуманності ніякого відношення не мають.
... На жаль, у нас є такі люди, які самі би покусали кого завгодно, але безкарно не можуть цього зробити, тоді й чіпляються до собак, які на них нібито кидаються. Подивіться, вулицями ходить чимало людей, собак, і тільки одиниці скаржаться на те, що на нього гавкає пес. Це свідчить лише про те, що з цією людиною щось не в порядку (за винятком випадків, коли вона в дитинстві налякалася собаки). Так що ми самі часто провокуємо собак, чим і спекулює «Спецкомунтранс».
Тому, думаю, нам всім разом потрібно чимшвидше, причому, лише гуманним способом, вирішити собаче питання. Навіть не ради псів, а ради людей.