ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2019

Зоя Пархомець: «Єдина правда в цьому світі – смерть. І вона всіх нас рівняє»

Лариса ШАНДОВСЬКА Суспільство 965

Днями на базі спеціалізованого комунального підприємства «Хмельницька міська ритуальна служба» відбувся всеукраїнський семінар-практикум для  працівників похоронної справи. Досвідом роботи СКП «Хмельницька міська ритуальна служба», яке визнане кращим в Україні, поділилася начальник підприємства Зоя Пархомець.
Про роботу очолюваної нею служби Зоя Віталіївна розповіла і читачам газети «Є Поділля».

– Зоє Віталіївно, чому для проведення семінару було обрано саме хмельницьке підприємство?
– Напевно, тому, що таких кладовищ в Україні майже немає, та й працюємо ми добросовісно. Це не моя думка, так кажуть усі мої колеги, які будь-коли приїздили до нас.
Найперше, вони зауважували якість обслуговування та доступні ціни.
Адже людина, яка пережила втрату, не віддає сил на організацію поховання: у нас можна не лише придбати все необхідне, а й орендувати залу для прощання.
Ми, поки що єдині в Україні, зуміли вирішити проблему впорядкування місць на кладовищі... В Києві, для прикладу, вже немає де ховати. У нас запасу землі теж немає, тому ми, при можливості, шукаємо місця для родинних поховань, і тоді могилу до могили розміщують впритул, тобто підпоховань (оскільки родичів можна ховати в ту саму могилу). Так, на кладовищі в Раковому є цілий сектор для сімейних поховань. Ну, а чужі могили розміщуємо на відстані півметра від краю сусідньої. До того ж, вже п’ять років, як закрилося кладовище на Шаровечці, а ми третину поховань здійснюємо там.
Адже увага до людини – до тих, хто ховає, і кого ховають – і є основним девізом роботи нашого підприємства.
– Кілька слів про орендування зали...
– Залу ми здаємо для проведення відправи. В Польщі, для прикладу, покійників додому не везуть, оскільки вважають, що це негігієнічно. Тому, ми всім бажаючим надаємо в оренду приміщення, де б покійник міг «переночувати». Є у нас і кімната з домашнім затишком, аби  рідні, поряд з якими увесь час знаходяться наші працівники, могли там відпочити. Якщо ж знайдеться приватник, який матиме бажання і можливості придбати  устаткування для спалювання, яке є дуже дорогим, ми тільки – за.
– А що Ви скажете з приводу цін на поховання, які з року в рік стають вищими...
– В будь-якому випадку, вони одні з найдешевших в Україні.
У Хмельницькому нараховується десять кладовищ, з них – шість діючих. І на більшості з них ковшем не розвернешся. Особливо в тих місцях, де вже є поховання, тим більше, підпоховання.
Уявіть собі, з чотирьох боків стоять пам’ятники, і між ними потрібно копати. Це ж ювелірна робота. І щоб викопати яму двом чоловікам потрібно  не менше п’яти-шести годин.
А якщо покійного ховатимуть, припустимо, у Книжківцях, на те, щоб завезти працівників туди й назад, потрібно 60 гривень, від 300 до 600 гривень, в залежності від грунтів (у Лезнево, для прикладу, копати дуже важко), потрібно заплатити за яму. А якщо копається для підпоховання, це коштуватиме ще дорожче.
Ціни на домовини у нас також одні з дешевших. Хоча столяри стверджують, що простіше зробити шафу з шухлядками та поличками, аніж домовину.
Тому я порадила б менше грошей витрачати на трапези, бо п’янки-гулянки обходяться близьким набагато дорожче, ніж на саме захоронення. Крім того, гості на поминках інколи допиваються до того, що забувають, для чого прийшли, і все закінчується співом та веселощами... Краще помолитися за душу померлого, ніж робити пишні поминки та ставити дорогі пам’ятники.   
– Чи було щось у Вашій роботі таке, що вразило Вас найбільше?
– Знаєте, у нас щоденний стрес, і працювати тут будь-хто не зможе. Кожного дня до нас приходять люди, розповідають про свою трагедію, плачуть, і ми плачемо разом з ними... А коли батьки ховають дітей будь-якого віку, в мене бракує слів для втішання, я взагалі тікаю геть.
А щодо того, що мене вразило... Коли робили розв’язку моста на Кам’янецькій, треба було знести частину кладовища. Ми взяли дозвіл у родичів померлих, щоб перепоховати останки. І от коли розкопали одну з  могил, виявили в ній вцілілу дубову домовину тридцятирічної давності! Зазвичай, згниває все, навіть труна, і залишаються лише кістки.
Коли ж землекопи відкрили домовину, там знаходилося муміфіковане тіло людини. Похований був у шерстяному костюмі, а в кишені в нього лежала пляшка горілки, заткнута качаном кукурудзи. Пляшка була повною, а горілка в ній встигла відстоятись. Коли ж торкнулися тіла, воно розсипалося на порох...
А бувають взагалі містичні речі... Ще за часів афганської війни одна жінка, не перестаючи, плакала за своїм сином, який був на війні. Він вже загинув, а вона, не знаючи про це, все плакала, думаючи, як там йому. Якось їй приснилося, що він каже: «Мамо, не плач, бо мені так мокро. Краще помолися за мою душу». Жінка на другий день пішла в церкву і помолилася за упокій душі свого сина. А невдовзі привезли його тіло з Афгану.
– От ми говорили про родинні поховання, про місця, залишені для родичів. Але, за моїми спостереженнями, на місцях, залишених після смерті одного з подружжя для себе, дуже часто з’являється свіже поховання зовсім молодої людини. А то й дитини... 
– Ми робимо все, щоб родинні поховання існували, але під тином ще ніхто не лежав. Всіх кладуть у святу землю. А де буде місце останнього спочинку: чи біля воріт, чи далі, не так важливо. Богу все одно, де воно, натомість йому не все одно, як ти жив, які справи творив, скільки добра і зла сотворив за своє життя.
Кажуть, що це так робиться для того, щоб рідні ходили в одне місце. Але ж вони щодня туди не будуть ходити!
А от в Біблії сказано: «По вірі вашій дано буде вам». І якщо людина знає, що в неї вже є місце на цвинтарі, то, думаю, цим вона прискорює свій час. Або ж  на це місце ляже хтось інший. Скажу чесно, в мене місця немає ні на одному кладовищі.
– Поділіться своїми планами...
– Мені б хотілося засіяти квітами всі кладовища міста. Але... В минулому році на кладовищі, що на вулиці Рибалка, ми висадили 80 кущів хризантеми. Однак, через кілька тижнів їх майже не стало...  Мене дивує одне: як можна викопувати квіти з кладовища, аби прикрасити ними свою присадибну ділянку!? Кажуть, що ХХІ  століття ознаменується двома великими подіями: візитом інопланетян і обміном біоенергетикою. Та енергетика, з якою ми садили квіти, була призначена для тих, кого з нами вже нема, і я переконана, що добром квіти, вкрадені з могил, тим людям не повернуться.
Те ж саме сталося і на військовому кладовищі: всі 300 кущиків тюльпанів  «весела вдова» хтось викопав. Зрозуміло, що це зробили не бомжі, а культурні, освічені люди.
– Ну і, наостанок, – побажання начальника ритуальної служби.
– Дні невблаганно біжать, і Біла Пані, яка ходить поміж нас, торкнеться плеча кожного, яким би він не був: багатим, чи бідним, мудрим чи не дуже, міністром чи двірником... Усіх чекає один кінець: чотири дошки і землі трошки. Пам’ятаймо про це, і любімо одне одного. Доки ми ще живі.






Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую