Броніслава Захарова: «Я берусь лише за «хвороби», наслані людьми»

Досить часто, навіть не усвідомлюючи того, ми влазимо в речі, страшні і незрозумілі, не замислюючись над тим, що через дурну забаганку обрікаємо на страждання і себе, і своїх нащадків.
Про це – в розмові зі знахаркою у третьому коліні, мешканкою Дунаєвецького району Броніславою ЗАХАРОВОЮ:
- У мене це спадкове: татова мама могла подивитися на людину – і сказати про неї все. Таким був і мій батько. І я, ще маленькою, вже потроху дивувала маму. Тоді мій батько працював біля ставків, і коли його довго не було, я завжди заспокоювала маму, розповідаючи, що він вже під’їжджає до села, і через десять хвилин буде, чи, що буде через годину, бо багато роботи. І тато справді приїжджав тоді, коли я казала.
Першою моєю клієнткою була наша колишня продавщиця. Бачу, що жінка вся на нервах, та й кажу їй: «У Вас, напевно чимала розтрата». «А ти як знаєш?». «Ви перепозичте гроші, і закладіть їх. І нікому нічого не доводьте, інакше будете мати проблеми». Жінка послухалася, і ніхто навіть не дізнався про нестачу. А я з того часу почала допомагати людям.
Однак, довго протриматися не змогла: в селі роботи – не переробиш, і було так тяжко, що вирішила відійти від цього. Але батько, коли помирав, попросив не покидати знахарства, сказав, що в мого сина народиться донька, в неї – теж донька, яка буде продовжувати наш рід знахарів.
Коли тата поховали, ми з чоловіком прийшли додому, і я сказала: «В батька тепер багато часу, і він скаже мені все, що має бути далі».
А я і по сьогодні знаю, хто в селі має померти: чоловік чи жінка.
Через кілька днів після його смерті мені наснилося, що якась повна жінка впала серед вулиці. Ми намагаємося її підняти, аж тут десь узявся тато, в чорному костюмі, і каже: «Не руште, вона вже наша». Так і вийшло, наступного дня я зранку вийшла на вулицю і дізналася, що померла дуже повна жінка з нашого села. Якщо ж мені сниться, що тато бере з собою чоловіка, я вже знаю, що наступного дня в селі помре чоловік.
- Ви лікуєте?
- Як Вам сказати... Була в мене жінка з Деражні, якій я сказала, що в подальшому вона матиме проблеми зі здоров’ям, тому що вступила в погане місце. І попросила прийти до мене знову. Вона не повірила. Минуло півроку, і її поклали в онкодиспансер, де поставили дуже поганий діагноз. Коли до мене прийшла її сестра, ця жінка висохла на одні кістки, а її рідні вже готувалися до похорону. Ми її витягнули, бо не було в неї ніякого раку. То була така сильна порча, яка її сушила, як сушить рак.
Хоча сам рак, як і інші хвороби, я не лікую. І берусь лише за «хвороби», наслані іншими людьми. Адже скільки є таких, у кого аналізи в нормі, УЗД нічого не показує, а людина тане на очах.
- Кого Ви маєте на увазі, коли кажете – «ми»?
- Ми – це я і моя сила. Я беру на себе все: будь-яку хворобу і порчу.
А потім йду в садок, роззуваюся і маю простояти на землі (навіть восени і взимку) хоч кілька хвилин. І так після кожної людини. А потім готую настої, після яких майже щохвилини треба мити руки, інакше вони починають терпнути.
- Вам траплялося мати справу з надприродними силами?
- Щодня. Така в мене робота. Приїжджали до мене люди з Кам’янця-Подільського, в яких удома щось завелося. Щойно вечоріло, як в хаті починалася якась чортівня: тарілки в серванті стукали одна об одну, щось шаруділо по кутках, рипіла підлога... Люди бачили мишку, яка бігала по хаті, ставили травлену пшеничку, мишоловку, а зловити не могли. Крім того, спокою в хаті не було: постійні проблеми, скандали...
Коли я це все почала виводити, у жінки очі зробилися вузесенькі, і вона почала кричати... Чоловік злякався, просить: «Може, досить». «Ні, – кажу, – якщо ми вже його взяли, то треба знищити, бо як зупинимося, воно повністю увійде в жінку».
- І як ця нечисть може потрапити до людей?
- Дуже просто. Коли ви приходите на базар і щось купуєте, для прикладу, якусь недорогу річ (овочі, фрукти, хустинку...), вартістю, зазвичай, до десяти гривень. «Дорого», – кажете ви. «Ну, добре, – відповідають вам, – беріть за сім, зо всім беріть, з пакетиком (з папірцем...)». Оця фраза – «беріть зо всім» (і не обов’язково, щоб вартість товару була сім гривень) повинна насторожити, бо саме так ця нечисть і передається. А воно вже цих людей так змучило...
Людина, в якої воно є, сама цього не усвідомлюючи, робить лише зло. А коли зрозуміє, що щось не так, передає іншому, і тепер вже інша людина служитиме нечисті.
До мене часто приходять, щоб дізнатися, де можна взяти таку силу. Адже, якщо її виростити самому, вона допомагає у всьому: в бізнесі, в торгівлі, в особистому житті...
У мене нерідко запитують, подібні сутності і домовики – це одне і те ж?
Ні, у всіх нормальних хатах повинен бути домовик, і в такій родині завжди буде мир і спокій. У злих, недобрих людей, ця добра сила триматися не буде.
Отож, якщо ви хочете, щоб домовик приносив вам добро, достаток, треба, коли ви одні, попросити його, щоб було добре вам і всім людям, щоб були щасливі всі діти, і ваші, в тому числі. Якщо хочете, можете дати своєму домовику ім’я, але тільки чоловіче, бо добра сила завжди має чоловічу стать.
- Ви кажете, що батько Вам допомагає, приходячи уві сні...
- Він і наяву до мене приходить, і дуже часто буває в мене вдома. Інколи зі столу щось злетить, так ніби його відкинули, дуже часто бачу чорний клубочок, який перекочується з однієї кімнати в іншу. А, буває, відчуваю, що ззаду хтось дихає. Але я не боюся.
- А через що у звичайної людини виникає відчуття, що щось знаходиться у неї за спиною?
- Люди після смерті діляться на праведних і грішних. Душі останніх бере злий дух, і коли цей дух приходить в дім, стає страшно. До того ж, коли людина з чорною душею відходить в інший світ, їй треба, щоб за нею ще хтось пішов, і тоді вона буде приходити уві сні і кликати за собою. Відповідати на такі запрошення не можна, краще послати подалі. Більше кликати не буде.
Проблеми виникають і з тими, хто змінює віру. Одна жінка розповідала, що коли помирала її бабуся, вона попросила розповісти, як там, на тому світі. Бабка після цього мучила її довго. Тільки наставав вечір, жінка входила в якийсь тунель. Довго йшла коридором, по боках якого знаходились освітлені кімнати, а в самому кінці – темна кімнатка, звідки доносився голос бабусі: «Дивись, у всіх світло, а в мене темно». І скільки жінка не ходила до священиків, просила допомогти, їй пояснили, що нічого поправити не можна. Бабуся, будучи православною, перейшла в євангелісти і померла з цією вірою. Тому в неї й було так темно. Отож, якщо ви прийняли хрест: чи православний, чи католицький, його нести треба до кінця.
Взагалі в цьому світі так багато зла, і часто ми самі не знаємо, що ми можемо кому дати, і що можемо в кого взяти.