«Сергійко більше не прийде»...

Минулого вівторка в селі Великий Олександрів, що на Віньковеччині, ховали 12-річного Сергійка М. Провести хлопчика в останню путь прийшло майже все село: і старий, і малий. От тільки рідним Сергія від цього не легше...

«для нас це загадка»
Про те, що змусило дитину покінчити життя самогубством, і досі невідомо... Кажуть, що в той останній в житті Сергійка ранок він ще поїхав на автобусну зупинку зустріти матір, аби піти з нею на роботу. Але довго там не пробув, і поїхав додому. А приблизно через годину старший брат Віталій уже витягав його з петлі...     
«Для нас це загадка, шок, – каже виконуюча обов’язки директора Великоолександрівської загальноосвітньої школи Дар’я Березніцька. – Якби то був якийсь проблемний учень, порушник, а це – дитина! Сказала вчителька: «Зроби так» - зробив, треба виступати на святі – залюбки. Чи хоча б, не дай Бог, хворів, а то така жвава дитина, якось їхали на змагання, і він не встиг, то автобус на велосипеді догнав…
Йому все було цікаво: він і малював, і танцював, і грав у шахи. І навіть вишивав (коли ще був у молодших класах), а тільки розпогодиться – днював з хлопцями на стадіоні. То не була затюкана дитина, яка відсторонювалася від колективу. Це кидалося би в очі, бо ми – сільська школа, одне в одного на виду, всі все знають. Ми ніколи не чекали від цієї дитини якогось негативу, а тут таке… Відколи працюю в цій школі, такого у нас ще не було». 
 
на дітях не економили ніколи
...В родині М. росло четверо дітей, проте вони не бідували: батько працює механізатором у місцевому сільгосппідприємстві, мама там же – дояркою. Жодне з чотирьох дітей ніколи не скаржилося, що вдома їх били чи сварили. Навпаки – вони мали все, що було в дітей із забезпеченіших сімей: мобільні телефони, велосипеди, сучасний одяг... Словом, на дітях М. не економили ніколи.
«Діти трималися одне одного, – продовжує Дар’я Ярославівна. – Купить котре булочку, то вони між собою поділять порівну. У них не було так, що той старший, той молодший... Всі троє разом ходили до школи, Сергійко забігав на перерві до малого Юрка, перевірити, чи він одягнутий, чи зашпилений, старший, Віталик, так само дивився за ним. За жодною дитиною з цієї сім’ї не можемо згадати нічого поганого».
... Можна було б, як водиться, говорити про якісь проблеми у школі, але ж з 1 червня були  канікули, і Сергійко з друзями весь час проводив як не на стадіоні, то на ставку. І діти, які весь час були з ним, не можуть пригадати нічого, що могло би так вразити життєрадісного хлопчика. Селяни пригадують, як часом, коли Сергіїв тато трохи вип’є, він сідав замість батька  за кермо. І віз. «Сам маленький як горобчик, – розповідають люди, – його навіть не видно було з-за того керма».
«Ніхто б навіть не міг подумати про таке, – розповідає класний керівник Сергійка Оксана Штанько. – Дитина одягнута, чиста, школу пропускав тільки з поважних причин. То не була відсторонена дитина, він цікавився життям, в нього були друзі і з молодших, і зі старших класів».

з-під білого простирадла звісилася ручка...
Сергійко був дружній з батьком, цікавився технікою і завжди копирсався разом з ним в машині... Мама часто навідувалася до школи, хоча в селі, як кажуть освітяни, таке не заведено. Буває, в неї не виходить, то бабуся прийде. Он, старший, Віталик, навчався в сусідніх Пилипах, то вони і там жодних зборів не пропустили. 
Так що тільки й залишається гадати: що ж змусило дитину добровільно піти з життя? Зранку він ще полагодив зі старшим Віталиком велосипеда, щоб в половині першого зустріти маму біля буса. А перед тим – грав з хлопцями в більярд... «Вийшла до корови, чую, Сергійкова бабуся кричить: «Током! Током!» – розповідає сусідка Ніна Магаляс. – Я молоко як несла, так і кинула. Прибігла, а бабка вся труситься, тільки й змогла, що сказати: «Малий повішався на горищі!».
Вони всі шестеро (бо в Сергієвої тітки, яка живе разом з ними, ще двоє дітей), гралися на подвір’ї, забігали в будинок, на   балкон, кричали... Ніхто не знає, чого він поліз на горище, але вже через кілька хвилин його знайшли з мотузкою на шиї. Та ще й взяв міцну, від корови, і в чотири рази обмотав на бантах. Віталик не міг сам  її відмотати, то маленького Юрку підсадив»...
Прибігли з роботи батьки, а йому вже роблять штучне дихання – коли відв’язали мотузку, хлопчик почав харчати, тож подумали, що він живий. А то, як пояснила медсестра, так повітря виходило. «Страшно було на те все дивитися, – кажуть свідки. – Приїхали експерти, на ношах, повз маму, понесли сина – в морг. З-під білого простирадла вивалилася ручка. Синя, скоцюрблена... Жінка кричала так, що кров стигла».
Експертиза ніяких ознак насилля не виявила: ні синців, ні порізів.
дванадцятирічний «наречений»
... Ці похорони у Великому Олександрові згадуватимуть ще довго. Людей – тьма, навіть з сусідніх Пилипів діти приїхали, а стареньких бабусь з палицями на машинах привозили.  Батюшки, звичайно, не було, казали навіть, що хреститися не можна. ...В домовині лежав 12-річний «наречений», перед ним несли весільне гільце, коровай. Біля школи процесія зупинилася, пролунав останній дзвінок... Однак все це тривало недовго – люди думали, аби швидше поховати Сергійка, бо маму, саму ще майже дитину, якій недавно виповнився 31 рік, і яку майже волоком довелося тягнути до цвинтаря, не могли відірвати від домовини. «Ні в хаті, ні на цвинтарі, – кажуть люди, – доступитися до труни не можна було. Родина велика, обступили зі всіх боків, на цвинтарі їх взагалі відтягали від ями. Не можна передати, що робилося: маму, яка впродовж трьох днів і ночей вила так, що було чути на півсела, бабу, тітку відтягують від домовини, брат падає на дідуся… Щоб закрити труну, її довелося в них видирати». Діти так і не змогли підійти ближче і попрощатися. Хоча, за словами їх батьків, багато з них в ніч після похорону заснути не змогли.
Сергійкові старші брати і сестрички не сплять і досі – жорстокість життя в один момент зробила їх дорослими. Але як пояснити ще маленьким Людочці та Юрчику, що Сергійко більше не прийде... Свою таємницю ця трагедія замовчує – вона засипана товстим шаром цвинтарної землі. Але правда має одну «ваду» – несподівано, але майже завжди вона виповзає на поверхню. Залишається сподіватися, що і в цій таємниці будуть розставлені всі жахливі крапки... Наступного дня в цій родині був ще один похорон, – в день похорон Сергійка померла близька родичка. Правда, їй було вже біля вісімдесяти.
А Сергійко навіть не дожив до тринадцяти років. До дня народження йому залишалось всього 11 днів.