ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2019

Усім миром

Лариса ШАНДОВСЬКА Суспільство 1667

Рятували добрі люди одиноку бабусю

Колись вона була молода, вродлива, щаслива. Мала двох дітей, чоловіка, який займав високу посаду… Потім убили молодшого сина, старший помер, від чого, вона так і не дізналась. Чоловік після цього довго не прожив. А вона залишилася одна. Не здогадуючись навіть, що попереду - важка старість і  страшна смерть.
Близько 20-ї вечора, 6 листопада, в хірургічне відділення Хмельницької міської лікарні поступила 85-літня жінка, мешканка місцевого геріатричного пансіонату.
«Хвора С. поступила до нас ввечері 6-го листопада, – розповідає завідуючий хірургічним відділенням Хмельницької міської лікарні Віталій Ярем’юк. – Оглянувши її в суботу, я побачив, що треба оперувати терміново, оскільки в жінки була гангрена обох ніг, і далі тягнути вже нікуди.
Крім того, за словами хворих по палаті, вона кричала всю ніч – адже біль при гангрені настільки сильний, що не знімається навіть наркотиками.

Гангрена буває різна
Порадившись з начмедом та з хірургом з нашого відділення, ми вирішили прооперувати жінку того ж дня. Однак, на це потрібна згода її рідних, оскільки сама вона була не повністю адекватна, через те, що склеротичні зміни відбулися не лише в ногах, а й у голові. Спочатку вона казала, що в неї ніколи нікого не було, потім, що всі повмирали... Словом, толком ми нічого не дізналися. Тому почали самі з’ясовувати, чи в неї є хтось, зателефонували в будинок престарілих, і там сказали, що вона одинока. Отож, зібравши консиліум, вирішили оперувати».
... Але коли хвора вже була на столі, у відділення хтось зателефонував і  повідомив, що в неї є родичі десь у Закарпатті. Проте медики, порадившись, вирішили, що без операції жінка загине однозначно.
«Хвора поступила з вираженим больовим синдромом, - продовжує Віталій Степанович, – з холодними, синюшними, з «мармуровим» малюнком ногами. Що для старих людей не є чимось надзвичайним, оскільки в такому віці кров нормально не циркулює. Звичайно, якби це побачив хтось із спеціалістів, то здогадався би, що у неї серйозні проблеми.
Але ж у геріатричному центрі щодня бачать холодні та синюшні ноги. Взагалі існує чимало хвороб, при яких синіє шкіра на ногах: це може бути і при порушенні артеріального кровотоку, і при серцевій патології... І звичайний терапевт, який працює в центрі, побачити, що саме її випадок був смертельно небезпечним, не може.
За словами хворої, день чи два тому в неї почали ноги боліти (в таких хворих біль спочатку доволі слабкий). А в старих людей ноги болять завжди. Так що я не можу сказати, що тут є вина працівників пансіонату».
Те ж саме встановила і медична комісія, створена для проведення службового розслідування за фактом захворювання С., яка працювала у Хмельницькому геріатричному пансіонаті за наказом начальника обласного управління праці та соціального захисту населення Романа Білика. 
… Можливо, якби її привезли на кілька днів раніше... Але, як вважає Віталій Степанович, було б те ж  саме. Звичайно, якби вона поступила до лікарні кілька місяців тому, то можна було б пролікувати. Хоча і тут лікар не має стовідсоткової впевненості, – гістологічне дослідження показало, що в судинах у хворої вже почалося звапнення, а це значить, що процес старий.
… Зазвичай вважають, що гангрена – це чорні спухлі ноги. При газовій гангрені – так. А от суху гангрену, яка, частіше всього, розвивається при атеросклерозі, виявити на перших порах дуже важко.
Операція давала якийсь шанс, але...
Отож вирішили оперувати. Хоча розу-міли й те, що хвора може не вижити.
«Але, з іншого боку, ми знали, що після операції хоч болю такого не буде, і хоч маленький, але шанс вижити, – продовжує Віталій Степанович. – А так - перспектив ніяких.
Вже після операції її родичка казала, що вони не погодилися б на це, – такий вік, казала вона, що старенька і так має право померти, то навіщо її мучити. Але ми мали допомогти їй, адже ніхто не знає, що було б, якби ми залишили їй ноги: накачували анальгетиками і чекали кінця? Скільки б це тягнулося? Може, тижні, може, місяці. А коли оперуєш, забираєш мертву тканину – джерело інфекції, і в хворого є запас сил, він виживає».

«Вона ні секунди не була одна» 
«З бабусею ми познайомилися в церкві, - розповідає Валентина, жінка, яка тривалий час обходила стареньку до того, як вона потрапила до пансіонату. – С. жила сама, під кінець їй було дуже важко, я ходила до неї щоранку, хоч жила доволі далеко. Ходила, щоб подивитися, чи в неї все нормально, носила їсти. Квартири у неї, можна сказати, не було, вона продала її з правом довічного проживання в одній кімнаті.
Якось прийшла, а вона лежить на підлозі... Промучившись три дні, старенька, нарешті, погодилася піти в будинок престарілих.
Привезли ми її туди, у травні цього року, лежачою, але дуже швидко вона відійшла, почала ходити, погладшала. Годували там добре, вона стільки не з’їдала.
Але їжа не головне, головне – ставлення. А інколи тут можна таке почути!».
«Я можу поручитися за кожного свого працівника, – каже директор геріатричного пансіонату Іван Моцний, – але якби мені вказали на людину, яка дозволила собі грубе ставлення до наших підопічних, завтра її в нашому закладі не було б». 
… І ось на початку листопада одна із прихожанок зателефонувала в пансіонат  – жінки хотіли провідати бабусю, але їй сказали, що почався карантин, тому відвідини заборонені. Через кілька днів, у п’ятницю, жінка знову зателефонувала, щоб попросити дозволу хоча б передачу принести. «Ви не передасте нічого, - почула в трубці, – бо її завезли на операцію в міську хірургію. В неї щось з ногами».
«Люди зв’язалися з лікарнею, там сказали, які ліки потрібно принести, – каже Віра, племінниця С., яка приїхала аж із Закарпаття. – Добре, що в неї були такі друзі, а якби не було нікого? Адже в лікарні майже немає нічого!
… Вже коли вона знаходилася в лікарні, Владика Антоній не залишився осторонь, присилав до неї священиків на причастя: і в пансіонат, і в лікарню. Приходили в лікарню прихожани і від отця Пахомія, встановили чергування зранку, на обід, і ввечері. За що ми дуже вдячні завідуючому хірургічним відділенням Віталію Ярем’юку, який дозволив відвідувати її, так що вона ні секунди не була одна. 
Взагалі персоналу можна тільки подякувати. Вперше в лікарні побачила гуманне ставлення, саме тут, у хірургії. Причому, все робилося від душі, адже ці люди завідомо знали, що ніякої матеріальної подяки вони не отримають».
Лікарі змушені були ампутувати ноги С. до верхньої третини стегна, оскільки пульсація була лише в паховій ділянці. Операція давала якийсь шанс, але... Бабуся, проживши лише одинадцять днів, у ніч на 18 листопада, померла. На своє щастя, вона так і не усвідомила, що ніг у неї вже немає.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую