“Не дочекаємось, коли заберемо дітей додому”

 Леся Смишляєва та Василь Боднар познайомилися на цегельному заводі, що в Бережанці Хмельницького району. Обидвоє до того уже були одружені, мали дітей...
Василь прожив з дружиною десять років і весь цей час намагався зберегти родину. Тому терпів і пиятику, і гулянки. Щоб утримувати родину, їздив на заробітки і довго не знав, що все зароблене дружина тратила на себе. Якось приїхав, а дітей вдома не застав, - аби не заважали, мама здала їх в будинок малюка. Старшому, Вані, тоді було три роки, Леся тільки вчилася ходити.
Поїхав, забрав дітей додому, в Баламутівку Ярмолинецького району. Розрахувався з роботи. Але треба було на щось жити, тож знову пішов працювати - у Хмельницький на будівництво, а дітей віддав в інтернат, що в Раковому. На вихідні усі троє їхали додому.
Але два роки тому дружина, дізнавшись, де діти, забрала їх і потай від чоловіка відвезла в Чемеровецький район, в Голенищівський інтернат для розумововідсталих дітей. Сама ж агітувала Василя, який працював у Хмельницькому на будівництві, покинути роботу і перебратися в Бережанку. Там же і влаштуватися на цукровий завод. Чоловік, поїхавши в Голенищево і переконавшись, що діти перебувають у гарних умовах, погодився.
Але дружина протрималася не більше місяця, а потім знову почала зникати. Коли діти приїжджали на канікули, могла, поки чоловік був на роботі, забрати з собою когось із дітей і зникнути на кілька днів. Поки Василь у розпачі шукав дитину, жінка розважалася, змушуючи дитину кожного кавалера називати татом...
Там же, в Бережанці, Василь познайомився з Лесею, яка теж мала дитину, і так само, як і він, не маючи ні чоловіка, ні батьків, опікувалася нею сама.
У жінки була хата в іншому селі, але не маючи за що існувати, в пошуках роботи потрапила в Бережанку, де разом з дитиною жила в металевому вагончику. Влітку в ньому ще можна було якось знаходитися, а з приходом холодів це стало неможливим.
Але на той час Леся вже була знайома з Василем, тож вони вирішили, що житимуть разом.
Переїхали в Баламутівку, в будинок, який для Василя купила його мама. Зараз чоловік працює в селі, на конюшні. Леся шукає роботу. Василь подав заяву на розлучення, і через кілька тижнів відбудеться суд, який, як сподівається чоловік, залишить дітей з ним.
А поки що діти живуть у притулках. 13-річна Альона, Лесина донька - в дитячому притулку, що в Ружичній. 9-річна Леся та 11-річний Ваня - в Голенищівському інтернаті. Усі п'ятеро чекають, коли закінчиться навчальний рік, і вони, нарешті, зможуть бути разом.
Від Діда Мороза Леся і Ваня з радістю приймуть подарунок із солодощами. А Альоні дуже потрібен письмовий столик зі стільчиками, нехай і не нові, - щоб уже вдома було де готувати уроки.

ОКПО 14360570
МФО 305299
р/р 29244825509100
КБ Приватбанк
Для поповнення карти 5168757240164964, Щуцька Світлана Іванівна, 2892215861.
У призначенні платежу обов’язково вказуйте, кому саме ви хочете допомогти.