ye-logo.v1.2
19 Жовтня, 2019

Селізарів ковчег

Віра ШПИЛЬОВА Суспільство 1053

Петро Селізар сам виховав чотирьох дітей і вважає, що Адам був подолянином

У місто прийшов квітучий травень, і кожна дитина прагнула вручити своїй матусі хоч галузочку з пуп’янками. У міському Будинку культури, де тривали урочистості з нагоди Дня матері, не було жодної жінки без квітки. І раптом на сцену запросили чоло-віка, щоб вшанувати його за виконання… материнської місії. Сам-один кам’янчанин Петро Се-лізар виховав четверо дітей. Коли залишила його дружина, найменшій дитині було півроку. Тепер же в оточенні своїх красних на вроду і вихованих дітей, почувався багатим, а не покинутим. Щас- ливішої мами в залі того дня ми не зустріли…

Бувало, Петра Омеляновича приймали за діда з гуртом внуків, щойно він появлявся на вулиці з «літнім», як і сам, велосипедом та рядочком ластів’ят на рамі. Справді, вік у Селізара поважний, йому вже сімдесят два. І дуже він побоювався, що здоров’я, старість не дадуть йому довести до толку діток, яких дружина полишила на його руки. Не раз малі, бувало, стрічали матусю, та вона могла й не привітатися, або ж, якщо й зупинялася, то жодного вболівання за себе діти з її боку не відчули, хоч мама й питала: «Як справи?». А дехто й не здогадувався, що живуть діти лише з батьком: були вони завжди акуратні, одежинки – випрасувані, кіски заплетені. І без діла ніколи в дворі не тинялися: то зі скрипочкою до музичної школи поспішають, то нові книжки з бібліотеки несуть, то малю- ють, а то гуртом, як мурашки, тягнуть до оселі торбу з овочами на зиму. Сусіди добре знають, що в Селізарів найсмачніші на весь двір консервовані огірочки та томати, а салати – пальчики оближеш. Та ще й за склом банок – мов картини. Куди тому «Вересу»!

Рукавичка на п’ять «пальчиків»
У цьому домі ніколи не знаходилося місця для новорічної ялинки. Бо на 19 квадратних метрах «тіснувато» - не те слово. Тут уже й так живе аж п’ятеро. Зате усі змальовані за дитячі роки ялинки та Снігуроньок з Дідами Морозами батько береже, як скарб. Поки діти були малі, могли вміститися й на одному ліжку. Тепер кожен мусить мати окреме. На щастя, хтось мудрий придумав двоярусні. Одне родина отримала в якості гуманітарної допомоги, ще одне подарував знайомий бізнесмен. Крім інших меблів, необхідних чималій сімейці, на чільному місці мольберт. А на стінах – картини, картини… Якби не ці атрибути творчості – було б відчуття, що мешканці маленької квартири нещасні, бідні люди, котрі з самих пелюшок вимушені боротися за виживання, і фактично конкурувати один із одним за житлову площу. Суперечки траплялися, але стихали дуже швидко. Бо батько змалечку навчив: усі ми –пальці однієї руки. Як їй без котрогось?! Люді вже 18 літ, Тарасу – 16, Валі – 14, Ларисі – 12. Скоро випурхнуть пташата з латаної-перелата- ної рукавички.
Та попри матеріальні статки Селізарів з порога на вас пильно подивляться духовність, людяність, доброта, найкращі із людських чеснот. Про Петра Селізара у Кам’янці-Подільському говорять захоплено. Ще й заздрять: он які гарні діти виросли. Не всі знають, що зросли такі в чорній біді. Главі сім’ї доводилося в тяжкі 90-і роки водити свою малечу на обід до церкви, яка будувалася, інакше б довелося голодувати. Отримували й гуманітарну допомогу, шукали по секонд-хендах одежину, з якої діти швидко виростали. А скільки недоспаних ночей провів тато в лікарні, коли малі хворіли! Пенсії батька та соціальної допомоги на п’ять ротів вічно не вистачало. Малі не вередували, хоч іграшок чи солодощів їм хотілося не менше, ніж іншим дітям. Було свято, коли вдавалося виручити трохи грошей за картини. І батько навчив усіх малювати: це ремесло для душі, але часом може дати й шматок хліба. Тепер найстарша донька Люда студіює мистецтво аж у Польщі. Добрі люди з цієї країни щоліта беруть дітей на відпочинок. А мову польську Селізари засвоїли добре: з першого класу усі вони в спеціалізованій школі №13 навчаються.

Казкар
Петро Омелянович не раз, бувало, повертав зі своїм виводком до місцевих редакцій: пише він вірші, переказує мовою поезії легенди та казкові історії. Чотирьох домашніх читачів йому все було замало. Друкувати тексти, що розляглися на цілі учнівські зошити, відмовляли. А марно! Бо його твори дихають справжнім народним гумором, дотепністю. Якщо його діти виховані на батькових віршованих казках чемними та доброзичливими, то чом би й іншим було б не слухати такої науки? Диву дивуєшся часом молодим батькам: вмикають телевізор чи комп’ютер – і вважають, що дитя забавили.
До речі, за Селізаром виходить, що перший чоловік Адам був подолянином, а райські кущі якраз і знаходяться на наших горах Медоборах. Справжнісіньку легенду про походження свого нетутешнього прізвища колись переказувала мамина бабуся, а він запам’ятав, та й передав своїм дітям. Він переконаний, що його рід походить від португальського моряка. Спочатку той з товаришами, вийшовши в море, потрапив у полон до піратів. Неволя була б вічною, якби не випав шанс. Буря так потріпала піратський корабель, що розбійники пристали до берега, аби відремонтувати судно. Усі португальці втекли, та тільки не повернулися на батьківщину, а потрапили до Криму, де й оселилися. А одному згодом судилася доля опинитися на Поділлі. Тут оженився. А що жінка йому трапилася хороша, то крім усякого добра, надбав він із нею багато діток. От як рід Селізарів розмножився.
Коли у Селізарів усі зберуться за новорічним столом, ломитися від наїдків, як звично для українців, він не буде. Зате в цій родині пануватиме свято родинного затишку і любові, вірності і добра. Батько добре правив ковчегом, який вивіз його дітей на берег людяності. Площею в 19 метрів квадратних. А ялинок на ньому буде стільки, що в жодному палаці не вмістити. Ну й що, якщо вони лише на папері?!
Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую