Світло зірки дійшло через 64 роки

Було те далеко від рідного Поділля, стояв жовтень сорок четвертого року. Ішли бої за Прибалтику. Наказ терміново розвідати, які сили має противник, яка дислокація його бойових одиниць гвардії лейтенант отримав пронизливого дощового дня, коли, здавалося, з хати й висуватися нічого. Узяв із собою перевірених товаришів. Їм пощастило добути «язика». Німецький офіцер-штабіст виклав чимало цінної інформації. А наступного дня прийшов наказ Бачинському з’явитися до штабу дивізії для отримання нагороди за вдалу операцію. Проте, він не міг це зробити: знов був у розвідці. Не до отримання нагород було тоді бійцям. І ось нарешті 22 жовтня 27 фашистських дивізій опинилися в блокаді на Курляндському півострові. Тільки в жорстоких боях загинув Іванів командир, тяжке поранення отримав і відчайдуха-розвідник. Воно було вже п’ятим з початку війни.
Після лікування в госпіталі Бачинський дійшов до Берліна, а звідти вернувся в рідне село Кадиївці, тепер Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині. Працював у місцевому лісництві, звідси й на пенсію пішов. Бувало, за родинним столом розповідав дітям та онукам про фронтові дороги. Зайшла мова і про оту нагороду, якою його відзначили на прибалтійському фронті… Бойовому розвіднику вже 88, але він завше бадьорий. Порається на господі, рубає дрова, сам собі раду дає і не дозволяє, аби рідні допомагали. Великою радістю для Івана Андрійовича було повідомлення про орден Червоної Зірки, яким його нагородили під час війни. Відшукати його допомогли працівники консульства Російської Федерації у Львові та члени російської общини. Через 64 роки зірка засяяла на грудях відважного розвідника. Її привіз представник консульства Аврам Вранчану. Ветерану вручили також подарунки та грошову премію.