До цілющого хутора можна буде добратися... на кареті

Тетяна Срібняк та її чоловік Ігор заснували власний хутір неподалік села Гаврилівці Кам’янець-По-дільського району на Хмельниччині. Це не звичайне поселення. Як ми вже писали, тут вони допомагають стати на ноги людям із хворобами хребта, особливо ж дітям із ДЦП. Їх найменшого синочка Сьомочку лікарі при народженні визнали приреченим бути прикутим до ліжка. Та батьки не здалися. Придбавши коня та книгу Зуєвої й Полежаєвої «Іпотерапія – шлях до здоров’я», почали катати дитину. Згодом хлопчик пішов... Срібняків консультувала лікар Ольга Король, а нині районний невропатолог вже сам направляє дітей з ДЦП на реабі-літацію до цього хутора. Тепер у подружжя вже десятеро коней, і воно, дякуючи долі та Богу, вирішило відкрити власну справу, яка може принести стільки користі іншим людям. Лише в Кам’янці-Подільському півтора десятка товариств, членами яких є люди з фізичними вадами. Серед них і діти-«децепешники», й молоді люди. Багатьом ще можна повернути здоров’я. Та й будь-кому прогулянка верхи дає заряд енергії, бадьорості, допомагає забути про болячки. Раніше не було такого місяця, щоб Ігор не просив дружину: «Вколи мені диклофенак», – так нестерпно боліла спина. Як завели коні і осідлав він своїх скакунів – забув, де раніше нило та штрикало.
Минулорічна публікація в газеті принесла неабияку популярність Тетяниному хутору. Посипалися дзвінки і прохання прийняти на «курс». Справа в тому, що куточків, де лікують іпотерапією, ще так мало. А ця «соломинка» така потрібна! Тільки деякі власники подібної справи, користуючись моментом, правлять шалену ціну за послуги. Тетяна та Ігор беруть з людей «по-Божому». Бо й самі не такі багаті. А от коли хтось допоможе, поки реабілітується дитина, накосити трави, погромадити сіно – дякують від щирого серця. Співробітниця редакції однієї з центральних газет уже втретє привозить сюди свого внука. 26 заявок нині мають Срібняки аж із Донбасу. Тільки торік восени, взимку та ще й нині вони ніяк не могли приймати людей. Їхній хутір від села відділяє дорога, на якій є непрохідна ділянка. Усього півкілометра. А вибратися неможливо, надто після дощів.
Як заспокоюють один одного українці в Україні? «Не журись, якось воно буде!» Звісно, хотілося б не «якось», а якось конкретніше. Бо з надією вирішення того чи іншого питання люди часом ламаються, не витримуючи шквалу несприятливих обставин. А сьогодні взагалі багато чого списують на кризу. І зручно, й безкарно!
Не так заради себе, як знову ж заради людей, котрі з нетерпінням чекали, коли ж можна вже буде подолати отой клятий півкілометр, не втопившись у болоті, Срібняки вирішили звернутися за допомогою до влади. Самі-бо вони ніколи не відмовляли, як треба було представити район чи навіть область на численних виставках, репрезентувати зелений туризм регіону. Влада покладає велику надію на цю галузь. Скільки б робочих місць дав селу зелений! Сподіваючись на розуміння, переступили поріг кабінету голови районної ради. Були гірко вражені, бо їх навіть не запросили сісти. А відповідь взагалі ошелешила. У місті он підприємцям навіть у час кризи допомогу надають, кредитами підсобляють. А тут… За те, що їх багатодітна родина не жебрає у держави, а творить сама достаток, та ще й імідж району, довелося почути гіркі слова. Мовляв, люди тепер складаються і роблять самі собі дороги, а ви підприємці, то й без допомоги впрораєтеся. Тим часом, у районі досить кар’єрів зі щебенем, і питання не коштувало, як кажуть, ламаного п’ятака. Тільки за ці кар’єри, що не сесія, воюють можновладці та депутати, а доріг у районі так мало хороших…
Дихнуло весною, Ігор Срібняк із другом Сергієм Разгоновим закінчили майструвати карету. Таку, на якій їздили принци та принцеси. Вирішили презентувати її в туристичному Кам’янці на восьме березня. Довелося витягувати трактором, ресори поламали, та й повернули назад. Та не були б то Срібняки, якби сіли та й заплакали. Карету таки доправили до міста. На носі відкриття туристичного сезону, тож ця екзотика вельми доречна. Після оглядин екіпажу я поспілкувалася з головою райдержадміністрації Ростиславом Яремою, який повідомив, що на дорогу до хутора вже закладено 30 тисяч гривень, її зроблять до кінця травня цього року. Тож усім читачам нашої газети, котрих так зацікавив Тетянин хутір, повідомляємо цю новину. Зустрінемося на подільських пагорбах!