Власноруч надрукувати грамоту на верстаті ХV століття

Музей заробляє гроші. Новація, яка почала працювати в нашій державі після утвердження незалежності. І за часів краєзнавця-священика Юхима Сіцінського, який 120 років тому став засновником музею, і в колишньому Радянському Союзі рентабельність згаданих культурних установ мало кого турбувала. У першу десятку сучасних українських музеїв, які вміють найкраще заробляти, надаючи відвідувачам платні послуги, входить і Кам’янець-Подільський музей-заповідник. Чим же він «підкуповує» відвідувачів?! І чи не стає погоня за свіжою ко-пійкою на заваді науковій, збиральній, зберігальній, врешті, виховній місії музею? З цими питаннями ми звернулися до його директора, Почесного працівника туризму України Людмили Станіславської.
- Здавалося б, у невеликому місті можна оббігати всі його принади за годину-дві, і вже більше сюди не повертатися. Та це зовсім не так, якщо йдеться про Ка-м’янець. Люди приїздять на кілька годин, а вдруге вже прибувають на день, два, тиждень. І повертаються ще й ще… Офі-ційно: у 2008 році сумарно всі об’єкти музею відвідало 226 тисяч туристів, надходження склали 690 тисяч гривень, проти 512 – у 2007 році. Найбільше екскурсантів прибуло з Києва (25,5%), Хмельницької області (24,5), найменше – з Луганська та Черкас – від 0,3 до 0,6%.
- Лідером відвідування є Стара фортеця, сюди продали торік 79 тисяч квитків, Кафедральний костьол Петра і Павла (73 тисячі), Ратуша (48), Картинна галерея (12), і найменше відвідувачів заглядає у відділ археології, що в колишньому вірменському торговому будинку.
- Ми прагнемо зробити відомими і популярними всі свої підрозділи. Хоча мені довелося спостерігати, як змінюються обличчя тих же іноземців після огляду відділу археології. Дізнавшись, яка древня українська нація, які унікальні па-м’ятки її культури збереглися, вони зовсім по-іншому починають ставитися до нас. У музеї-заповіднику працює постійний аудит, який дозволяє нам бачити географію інтересу до наших експозицій, а також постійно удосконалювати рекламу в тих краях, звідки до нас приїздять ще нечасто. Я переконана, вітчизняний туризм не менш важливий за іноземний, і здатен принести немалий дохід. Тому ми активно працюємо в кожній області. Організовані групи, які закуповують найдешевші тури, багато втрачають. Бо не можуть побачити всіх родзинок музею. Ми запропонували тури довшого перебування, заохочуючи здешевленням квитків. Повсякчасно дбаємо й про розробку програми зацікавлення. Так, головною подією цього року стане відкриття експозиції, яка розкриє історію Поділля і Кам’янця з 1917 року до нинішніх днів. Зауважу, в Україні подібної експозиції немає ніде, є лише окремі виставки на теми репресій, голодомору чи інших коротких періодів. Ми ж хочемо показати історію в розвитку, бо жодна подія не виникає без причин і не проходить без наслідків. Ось маємо 17 років самостійну державу. Але дуже багато людей зовсім не знають її історії! Настільки радянська пропаганда заполонила все і вся, так перекрутила минуле, що людям важко розібратися. Тому й патріотизму нашому народу не вистачає. Скажу, що наша експозиція буде непроста, навіть для декого важка, може, не всім і сподобається. Але музеї не для того, щоб комусь догоджати трактуванням подій. Поруч із документами про партизанський рух часів минулої війни виставляємо експонати з діяльності ОУН-УПА. Кожен зал обладнується технічними засобами, тож настінна виставка не буде перевантаженою. Чимало матеріалу можна побачити на комп’ютерах. Прагнемо, щоб відвідувачі змогли уявити себе на місці тих людей, про яких розповідають матеріали, щоб вжилися в їхні образи. Нашу експозицію, яку відкриємо у травні до дня міста, розмістимо ще й в Інтернеті. Звертаємося до наших земляків в усій Україні: якщо маєте фото, документи, мемуари, інше – подаруйте музею. Ось голова обласного товариства «Меморіал» Олександр Корольов передав унікальні речі – лікарняні листки 1933 року, в яких засвідчено хворобу внаслідок порушення харчування та опухлості кінцівок від голоду, передав карту-схему розміщення криївок та зв’язкових, сотень УПА на терені області.
- Стара фортеця загалом зовсім мало вивчена. Тут переплетено кілька історичних періодів, про що вчені досі сперечаються, дворище було густо «заселене» будівлями – це й Покровська церква, костел…
- Їх слід «підняти» і бодай законсервувати. Реставраційними роботами опікується Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець». А опісля можна зробити й мощення, щоб туристам було зручно і вони не нарікали. Ми ж маємо в дворі два пристінні виставкові корпуси, то в одному з них плануємо розгорнути історію фортифікації та самої фортеці. Замок був окремою від міста економічною одиницею. У Середньовіччі тут працювали ремісники трьох десятків професій, що забезпечували його життєдіяльність. Держава вже кілька років поспіль виділяє гроші на реставрацію, а на експозиційну діяльність ми маємо заробити самі, віднаходимо кошти в місцевому бюджеті. Ви-рішили кожну вежу зробити міні-виставкою. У Рожанці жив колись підстароста з родиною, хочемо тут відтворити його житло. Лянцкорунська вежа тісно пов’язана з періодом правління містом князів Коріатовичів. У ній будуть і відповідні експонати, зокрема, друкарський верстат 15 століття, який ми вже придбали. На ньому туристи за невелику платню зможуть власноруч віддрукувати на згадку грамоту про надання Кам’янцю магдебурзького права, що сталося за Коріатовичів. Видовищність забезпечить і обслуга музею, яка зодягнеться у костюми відповідного періоду. У Новосхідній вежі криниця з великим колесом стане доступною для тих, хто сам захоче стати «тягниводою», біжучи по колесу. У переліку послуг у нас є нічна театралізована екскурсія. Тепер плануємо й денні – у визначені години. Звичайно, коштуватиме це дещо дорожче. Утім, ніхто потім про гроші не шкодує, бо історію мало чути, її слід ще й побачити. Це довів і фестиваль військової реконструкції «Terra Heroica».
- Чи є в планах музею «вигнати» з міста чужі сувеніри, натомість запропонувавши місцеві?
- Справді, те, що продається, в основному, «приїхало» з Косівського базару, причому, не найкраще. Я вже розповідала про «магдебурзькі» грамоти, які туристи можуть самі друкувати. Такі ж недорогі сувеніри роботи місцевих митців ми будемо продавати в кожній вежі. А недавно нам передали ще один експонат – Вірменський колодязь. Зараз вирішуємо, як подолати його сирість і розташувати там сувенірну лавку. Нам треба демонструвати свою культуру, своє обличчя, світосприйняття, тоді нас розумітимуть і поважатимуть. Це стосується також відновлення відділу етнографії, що діяв раніше.
- Музей має «екстремальні» об’єкти – мінарет, вежу Ратуші. Дохід зріс би, якби туди пускали туристів?
- Це вельми небезпечно, а мінарет ще й аварійний. Верхній балкон Ратуші вузенький, тому дозволяємо у виняткових випадках підйом лише для відомих майстрів фото. А от середній ярус можна зробити доступним.