Депутат райради розмовляє з людьми із двостволкою в руках

– Що це  ти там про мене написала? – грізно приступив до мене Володимир Лукашович Годований.
Було це не в лісі чи на глухій дорозі, а в приміщенні міськради, де якраз мала розпочатися чергова сесія. Навколо багато людей, керівники правоохоронних органів, які прибули на засідання. Урешті-решт, у вестибюлі - завжди на місці черговий пост міліції. Та, незважаючи на це, якийсь  холодок усе ж пробіг від тону запитання…  Бо пан Годований узяв за звичку розмовляти  з рушницею в руках…

Шлагбаум
Війни за межі та  відгорожування своїх територій – не дивина з давніх часів. Он понад 200 літ тому власник подільського містечка Миньківці та кількох сіл  граф Мархоцький всередині Російської імперії посмів поставити прикордонні стовпи на межі своїх володінь, яку сміливо нарік державою. Він, однак, таким чином захищав новонароджену в Миньківцях  демократію і передове право, яке звільнило тутешніх селян від нестерпної кріпаччини. Якби не граф, царський режим щонайменше впік би до Сибіру все населення тієї вольниці, яке від малого до великого проголосувало за власну конституцію.
Про те, що Володимир Годований самовільно повстановлював шлагбауми на дорогах Кам’янець-Подільського району, писали нещодавно всі місцеві газети. Місцева подія, однак, розгорнулася в справжню епопею. Володимир Лукашович ще й  замки на шлагбаумах повісив: сторонньому, мовляв, зась на моє поле ступати. Забув, при цьому, що дорога, яку він перегородив, веде до орендованих приватним підприємцем – Анатолієм Яковинчуком паїв, а також є шляхом, по якому щодня селяни гонять  череду на пасовище. Оскільки, за поясненням в.о. начальника філії «Кам’янець-Подільський райавтодор» Віктора Гаджули, перепони Годованого  було встановлено на смузі відводу автомобільної дороги, яку обслуговує підприємство, то закон вимагав знести ці перешкоди на дорозі. Районна ДАІ дала приписи, «будівничого» попередили і попросили виконати їх добровільно. Однак, він не зважав на вимогу державних органів.
Представники «Райавтодору», міліції, сільський голова прибули на місце, й  дорожники демонтували незаконний «кордон» з допомогою трактора. Як розповідає Віктор Гаджула, він затримався в селі, а трактор відправив назад до Кам’янця. Коли зібрався до міста, то побачив, що автодорівський трактор чомусь їде в протилежний бік. Виявилося, його «заарештував» Годований і супроводжував на власному авто. Гаджула зупинив свою машину, щоб дізнатися, що сталося. «До мене кинувся Годований, намагаючись ударити по голові… Далі він ухопив рушницю, яка лежала в його автомобілі, і почав кричати, що перестріляє нас.  Відійшов на кілька метрів і звів курок. Нам із трактористом нічого не залишалося, як забиратися геть, покинувши державне майно – трактор – на дорозі».
Про пригоду Гаджула негайно повідомив міліцію. Правоохоронці виїхали на місце. Що ж побачили вони: Годований з рушницею «охороняв» трактор на дорозі. Такою жвавою ця дорога вже давно не була. Після міліції невдовзі в напрямку Китайгорода  промчала «швидка», згодом за наказом Годованого його працівники прибули та перегнали державний трактор на приватну територію.

Чи  то інфаркт, чи то інсульт, чи… який ще може бути діагноз?!
Після інциденту пан Годований опинився в …реанімації центральної райлікарні. Однак, за словами  начальника відділу охорони здоров’я Ігоря Шеваги, рятувати його від інфаркту чи інсульту, до чого його начебто довели, не випадало. Бо «клініки», як кажуть, не було.  «Як лікар, я можу зауважити інше, – каже Ігор Шевага: Володимир Лукашович сам себе може довести власною поведінкою до згаданих хвороб, і не тільки до них. Коли людина дає волю нервам, збій буде з боку всіх систем організму. Стриманість, помірко- ваність – ось головні ліки для таких хворих». Тут пан Шевага справді коментував, як лікар, щиро вболіваючи за здоров’я людини, хоч міг би додати ще й про те, як деякі «царки», зрозумівши, що переборщили із впливом на неслухняних, від заслуженої покари взяли моду ховатися на лікарняному ліжку.
Володимир Лукашович довго на ньому не пролежав, а вирішив показати, де раки зимують, редакціям місцевих газет. Журналісти його наступ, однак, сприймали спокійно. На радіо «Подолянин-TV»  диск із записом передачі на його вимогу підготували: збирався до суду пан Годований подавати заяву.  Та так за ним і не прийшов. «Людина хвора, може тому й не йде», – сказали мені в редакції. Однак, цілком здоровим і таким же «бойовим» пан Годований з’явився на сесії районної ради 25 червня. Він же депутат цієї ради.
Випадок із застосуванням рушниці депутатом райради - подія, яку рада мала б заслухати бодай у «різному». Чи хоча б винести на обговорення  комісії з питань регламенту та етики. Не щодня народні обранці погрожують іншим людям зброєю… «Якби надійшло звернення щодо цього, – каже заступник голови ради Михайло Желізник, – ми б розглянули, дали оцінку. Справді, Володимир Годований деколи веде себе дуже некоректно, може вживати  на людях  нецензурщину. Ось і на останній сесії вів себе так само. Але ж ви бачите, депутати всіх рівнів зараз такі нестримані, навіть у Верховній Раді до бійок доходить…»
Правоохоронці порушили кримінальну справу, предметом якої стало вчинення Володимиром Годованим трьох злочинів, повідомив прокурор району Роман Кахній. Іде слідство, прокурор здійснює нагляд, і коментувати, зрозуміло, не може. Чекають розв’язки й прості люди з Китай- города, до яких із такою неповагою поставився їх колишній голова колгоспу, а нині підприємець, котрий орендує їхні паї». У нинішньому багатстві Годованого, каже голова РДА Ростислав Ярема, багаторічна праця  селян. Їм дісталося із загального майна мізер, зате все найкраще в руках Годованого. Чому так?».
…При в’їзді в Китайгород, що, до речі, є батьківщиною Олени Глинської, матері царя Івана Грозного, висить поржавіла табличка. Ієрогліфи інформують, що ви на території древнього поселення Китайгорода. А по-китайськи (щоправда, неправильно, не вертикально, як має бути, а горизонтально) кажуть, колись розпорядився написати їх місцевий голова, готуючись прийняти делегацію з Китаю. Сподівався на серйозні вливання нащадків купців, що мандрували великим шовковим шляхом. Як не запопадав перед чужинцями, як не догоджав, яким делікатним був – не дочекався інвестицій. Перед своїми трударями він би ніколи так не гнувся, а саме вони збагатили його і паном зробили. На своїх можна й з рушницею, якщо насміляться, як те ягня з байки, воду пити там, де «не положено».