Бомж у погонах...

Минулого вівторка в редакцію звернулись мешканці будинку 192, що на вулиці Чорновола у Хмельницькому, з приводу того, що власниця однієї з квартир ледь не силою виселила своїх пожильців – родину підполковника у відставці, колишнього льотчика-винищувача, який віддав служінню Батьківщині 26 років, 64-літнього Валерія Баранова. Того ж дня ми були на місці… Все майно, нажите підполковником, який, до речі, 15 років прослужив у гарячих точках, вмістилося в кількох десятках пакетів з-під сміття. А ще – потертий диванчик, кілька старих тумбочок та старий холодильник, який дуже швидко потік через спеку, і всі продукти, що там були (напередодні дружина Валерія Антоновича святкувала 45-й день народження) стали неїстівними. Тому його 10-річного сина того дня годували сусіди.  
Як на зло, усе це потрапило під дощ, і сусіди рятували речі, скидаючи з балконів клейонки. 

На вулиці
… Ввечері, за словами пана Валерія, прийшла хазяйка квартири і наказала назавтра терміново вибиратися, в протилежному випадку прийде разом з міліцією. Наступного ранку о восьмій годині завітала разом із сином і ще якимось молодим чоловіком і наказала звільнити квартиру.
«Поспіхом, в пакетах з-під сміття, вони виносили речі, – кажуть обурені мешканці будинку. – А на лавці, біля під’їзду, сиділи якихось двоє молодих качків. Коли вони захотіли людям допомогти винести диван, хазяйка  заборонила: «Вам за це не заплатили». Так що батькам допомагав їхній 10-річний син. Якби ми знали, що відбувається, якби хоч знали хазяйку квартири в обличчя, то стали б цим людям на захист, а так думали, що вони добровільно виселяються».
За словами Валерія Антоновича, коли півроку тому його родина вселялася в цю квартиру, він сам зробив ремонт: поміняв розбиту сантехніку, переклеїв шпалери… Тому тепер, вважає він, тисячі, яку платив за житло, хазяйці, напевно, замало. Адже відремонтовану квартиру можна здати за кращу ціну. До речі, добра жінка так і не віддала чоловіку половину від суми, заплаченої за квартиру наперед.
«Чоловік дослужився до підполковника, нажив за роки служби старенький диван, пару тумбочок і холодильник, – каже товариш Валерія Антоновича Віктор Сєрков. – У нього немає нічого, все згнило з переїздами. Куди по квартирах і країнах майно наживати? Але з такими статками молоді офіцери  приїжджають, а в такому віці – це дуже страшно. Він же на черзі на квартиру донині стоїть. А хтось сидів на місці, нібито, служив, той отримував квартири. Бачите, навіть здають, а він не встиг, бо виконував обов’язок  перед Батьківщиною. Скільки ще чекати? Доки його не винесуть?»

За Батьківщину, за…
… Справді, 15 років Валерій Баранов прослужив у діючих військах. Був у Німеччині, Середній Азії, в Афганістані… «Німеччина… - згадує , - дай Бог, щоб не приснилося. Служив на кордоні між НДР і ФРН. Там щоразу летиш і не знаєш, чи тобі дадуть команду обстріляти літак з іншого боку кордону, чи йому накажуть стріляти в тебе. Згодом перевели в Середню Азію, під Термез, на кордоні з Афганістаном, де готували солдат. Так що злітав, і вже через п’ять хвилин був біля цілі…
Запитаєте, чи кого вбивав? Не знаю, я цього не бачив. У мене був лиш заданий квадрат, а згори, з висоти 15 кілометрів (літав на винищувачі – авт.) і при швидкості 700 кілометрів ціль бачиш лише на приладах».
… У 1991 році, залишивши трикімнатну квартиру в Середній Азії, Валерій Баранов повернувся на Батьківщину. Відмовився від Києва, Львова, де йому пропонували гарну посаду і ще одну зірку на погонах. Але він обрав  Хмельницький, де, як казали, з квартирами краще. Служив ще тут, а в 45 років вийшов на пенсію. І вже 20 років чекає на обіцяну квартиру.
«Я навіть нашому меру, Сергію Мельнику писав, – каже він. – Я ж не шукаю покращення житлових умов, чи розширення житла. Ні, просив хоч що-небудь, хоч куточок, але свій, бо платити за квартиру тисячу гривень з моєї пенсії важко. Ну, ще дружина 800 гривень отримує, працюючи нянькою. Думаю, до Мельника мої листи не доходили. А у відділі по розподілу житла відповіли: «Ви в черзі стоїте? От і стійте».
Нині в Хмельницькому таких, як я, – офіцерів-бомжів аж 172! Хоча, можливо, в них хтось є в селі, родичі, а в мене нікого нема. Вигнали, і куди хочеш, туди і  йди. А я ж навіть заробити не можу, бо мене не беруть. Навіть завгоспом, не пройшов, бачите, «конкурс краси». А я ж ще юрист – навчався без відриву від служби – і після звільнення працював на «Катіоні». Але зараз такі, як я, не потрібні.
…Я до того, як мене вигнали, думав, що найгірший. Адже, якщо подумати, мені місця навіть на Шаровечці немає. Там, десь на задвірках закопають. А тепер…
Я не знав, що на мене таке чекає, що прапорщик вижене мене з квартири. Невдаха, одним словом. Що я сину скажу? Дві дорослі доньки квартири не дочекалися, заміж повиходили. Та я помру скоро, але не знаю, де, і в якому кутку». 

Роздача слонів скасовується
Як сказав завідувач відділом обліку та розподілу житлової площі у Хмельницькій міській раді Анатолій Коростіль, Валерій Баранов дійсно стоїть у черзі на житло з лютого 1992 року. Нині у списку він 67-й. Перед ним – 66 чоловік, перший з яких стоїть у черзі з квітня 1990 року. «Забезпечення здійснюється за рахунок державного бюджету, – пояснює  Анатолій Миколайович. – Проте, на цей рік коштів не виділено.  
Остання квартира була надана військовослужбовцю запасу у 2008 році - за рахунок міського бюджету. У цьому році, як і в минулому, у зв’язку з відсутністю коштів і житла жоден колишній офіцер квартири, швидше за все,  не отримає».
Отож, схоже, що для багатьох бомжів у погонах реальне житло може так і залишитися недосяжною мрією. Оскільки в міфічних будинках, що існують лише на папері, навіть найпримітивніше існування видається вельми сумнівним. Особливо це стосується «відпрацьованого матеріалу». Так що «мавр зробив свою справу, мавр може померти».