ye-logo.v1.2
16 Липня, 2019

90-річний дідусь майже п’ять діб блукав у лісі

Михайло ЖИЛА Суспільство 920

Після пережитого колишній особистий зв’язківець генерала Жукова почувається добре

Про зникнення найстаршого мешканця села Нестерівці на Дунаєвеччині рідним повідомила його сусідка. Жінка не застала Петра Колісника вдома, коли вранці, як зазвичай, принесла чоловікові молока. 90-літній Петро Михайлович живе сам. Місяць тому він також пішов з дому. Того разу дідусь цілу добу блукав лісом. На щастя, родичам таки вдалося його знайти. Але цього разу…

Донька Петра Колісника разом з сім’єю мешкає у Дунаївцях. Жінка кожні два дні провідує батька. Востаннє вона бачила його 15 січня.
«Я приїхала до нього вранці, - розповідає донька Петра Колісника Ольга Кичак. – Перевдягнула, нагодувала, перестелила ліжко. Ввечері поїхала додому. Він ще мене провів. А рано телефонує сусідка і каже, що батько зник. Шукали ми його чотири доби. Потім викликали міліцію. Дякую їм, бо без них ми б його не знайшли. А чого він пішов до лісу – батько і сам не знає. Свого часу він збирав трави. Тож в лісі бував частенько. Але не взимку. Потім мені люди розповідали, що бачили батька біля сусіднього села. А мені ніхто не повідомив».
Пошуки вели всією сім’єю. І хоча з кожною годиною шанси на виживання дідуся все зменшувалися, родичі не втрачали надії.

Петро Колісник провів у лісі без їжі та даху над головою понад  100 годин
«Думаю, що дідусь вийшов з дому вранці, – розповідає онук Петра Михайловича Олександр. – А потім пішов сніг. Сліди засипало. Скільки ми не шукали – а знайти не могли. Звернулися в райвідділ міліції. Ті викликали кінологів з Хмельницького. Але я все одно вірив, що він виживе. Дідусь старий партизан. Але якби не пес, напевно, ми б його не відшукали. Він загубив куртку - тож наступна ніч могла стати для нього останньою».
І дійсно, Петро Колісник зобо-
в’язаний життям 3-річній собаці Багірі. Адже вона спеціалізувалася саме по розшуку людей.
«Вже за дві години пошуків ми знайшли калошу, – розповідає молодший інспектор кінологічного центру управління внутрішніх справ України в Хмельницькій області Максим Ченаш. – Навколо неї було багато напівзасипаних снігом слідів. Дідусь разів п’ять вертався до калоші. Напевно, шукав. Але знайти так і не зміг. Багіра одразу ж взяла слід. Пригадую, взяли трохи ліворуч, і хвилин за сорок знайшли діда. Він лежав під деревом. Говорити не міг. Тільки щось бурмотів».
Петра Колісника знайшли на п’яту добу після його зникнення. Дідусь лежав неподалік сусіднього села Степок, що кілометрах в п’яти від його помешкання. Петро Колісник загубив не лише калошу, але й куртку.
«Дідусь лежав в одному светрі, – каже Максим Ченаш. – Ми розпалили вогонь і почали розтирати його. Хлопці з кладовища принесли драбину. Поклали його на ці імпровізовані носилки і до дороги несли кілометра півтора. Перед кладовищем стомилися. Поклали дідуся біля воріт, аби передихнути. А він відігрівся, прийшов до тями і кричить: «Не треба!». А я його заспокоюю: «Ми ж тебе не закопувати несемо, а рятуємо».

Петро КолІсник пролежав у лікарні чотири доби
З загальним переохолодженням Петра Колісника привезли на приймальний покій швидкої допомоги Дунаєвецької районної лікарні. Лікарі не перестають дивуватися, як дідусь міг вижити.
«Та він у сорочці народився, - каже лікар-хірург Віктор Федоришин. – У нього шкіра була синюшного кольору, вся у міхурах. Весь холодний. На правій руці відморозив три пальці. Крім того, загальне переохолодження. Стан пацієнта був важкий. Ми його поклали до реанімаційного відділення, де він пролежав три дні. 22 січня його перевели в терапевтичне відділення у задовільному стані. А за добу взагалі виписали з лікарні. Ото здоров’я! Й молоді позаздрять».
Сам Петро Колісник не може достеменно пригадати, чого пішов до лісу. Дідусь каже, що хотів подивитися, чи є там дикі кози, і заблукав. «Я пригадую, що було дуже холодно, – розповідає Петро Михайлович. – Хотілося їсти. Згубив калошу. Дуже замерз у пальці. Снігу в лісі було небагато. Я його розгортав, нагрібав листя. Лягав на нього, а зверху накривався курткою. Так і спав. А страшно не було. Кого там боятися? Одні кози ганяють».
Односельчани також дивуються, як при мінусовій температурі, а стовпчик термометра падав нижче 17 градусів, дідусь міг вижити. Але рідні вважають, що йому допомогло загартовування, котре дідусь отримав під час Великої Вітчизняної війни. Петрові Коліснику у жовтні виповниться 90 років. Він воював з першого до останнього дня війни. Петро Михайлович два роки був особистим зв’язківцем маршала Георгія Жукова.
«Я служив у 3510 окремому батальйоні зв’язку, – розповідає Петро Михайлович. – У Жукова був особистим зв’язківцем. Осколками поранений в коліно і в голову. А три пальці на лівій руці відстрелив снайпер. Я сидів в окопі, а він в мене з дерева пальнув. А от Жуков був дядько – стратег». У Петра Михайловича близько сорока нагород. У тому числі орден «За мужність» та орден Слави.
Донька Петра Колісника Ольга Кичак вважає, що батько вижив завдяки своєму здоров’ю. Адже чоловік, крім військового шпиталю у часи Великої Вітчизняної війни, ще жодного разу (крім останнього випадку) не переступив поріг лікарні. Не випив жодної таблетки. Тепер жінка каже, що батько буде жити з ними.
Нині лікарі розцінюють стан дідуся як задовільний. Можливо, на Петра Колісника чекає операція. Все залежить від того, чи відновиться кровообіг в відморожених пальцях.
Рівно через тиждень після того, як знайшли Петра Колісника, хмельницькі кінологи знову виїхали у Дунаєвецький район. З села Степок (саме біля цього населеного пункту знайшли Петра Михайловича) зникла жінка. А сам Петро Колісник обіцяв більше до лісу не ходити. Принаймні, взимку.




Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео