Останній герой-визволитель

Наприкінці березня – початку квітня 1944 року наші війська здійснили героїчний прорив оборони супротивника та успішно завершили Проскурівсько-Чернівецьку операцію. 51-е військове з’єднання було нагороджено орденами, понад 15 тисяч солдат і офіцерів отримали високі державні нагороди, 22 воїни удостоєні звання Герой Радянського Союзу. Останнім з тих 22 Героїв удостоєний почесного звання Іван Кудашкін (посмертно) – майже через півстоліття після здійснення подвигу.

НЕВІДОМІ ГЕРОЇ
В останній день березня 1944 року жителі Жванця і Гавриловець, що на Кам’янеччині, були свідками поспішного відступу німецьких військ, що прагнули якомога швидше переправити солдатів і техніку через Дністер. Переправу інтенсивно бомбардували радянські літаки. У цей день жителька Гавриловець Ольга Карпяк вийшла з хати і стала вдивлятися в небо, де спалахували розриви снарядів. І ось жінка побачила у височині охоплений полум’ям літак. «Збили... – з гіркотою подумала вона. – Може, дотягне до лісу?». Але з незрозумілої причини літак, за яким тягнувся шлейф диму, повернув до переправи. А потім землю струсонуло вибухом страшної сили.
«Може, живі?» – промайнула думка в Ольги Устинівни. Вона побігла до сусідки, і вони разом пішли до місця падіння літака. Але, на жаль, усі підходи до дороги й переправи перекрили німці. До місця загибелі літака жінки добралися лише наступного дня... Вони побачили уламки крилатої машини і покручену від вибуху німецьку техніку. Серед уламків вдалося знайти три обгорілі тіла наших льотчиків. Ольга Устинівна вирішила поховати невідомих героїв у дворі своєї хати. А вже після звільнення села від фашистів сільрада розпорядилася організувати урочисте поховання загиблих у братській могилі. На пам’ятнику написали стисло: «Екіпаж трьох льотчиків», адже ніхто не знав ні імен, ні прізвищ авіаторів.
Тридцять років у Гаврилівцях зберігали світлу пам’ять про героїв-льотчиків. Але, хто вони були? Відкіля родом? Де служили? Червоні слідопити Жванецької середньої школи на чолі з її директором А. Павловським довгий час шукали відповіді на ці питання, не підозрюючи про те, що в далекій Мордовії теж були зайняті пошуком місця загибелі свого земляка, лейтенанта Івана Кудашкіна, слідопити із Саранської школи-інтернату №1. Як виявилося, командиром загиблого екіпажу літака був саме Іван Кудашкін, уродженець мордовської землі. Вдалося встановити й прізвища двох інших героїв.
31 березня 1974 року на місці загибелі був відкритий обеліск із викарбуваним на грані-тному постаменті написом: «Екіпажу літака, що повторив подвиг Гастелло: гв. лейтенанту І. Кудашкіну, гв. лейтенанту О. Чернову, гв. сержанту П. Уханову». Що ж за подвиг здійснили ці льотчики?

БЕЗСМЕРТНИЙ ПОДВИГ
Відповідь на це запитання вдалося знайти в одному з номерів газети 2-ої повітряної Армії «Крила Перемоги» за 23 квітня 1944 року, де була поміщена стаття «Безсмертний подвиг екіпажу Кудашкіна», у якій заступник командира 36-го авіаполку, у якому служили герої, детально описує події 31 березня над Гаврилівцями–Жванцем:
«... Їх троє: гвардії лейтенант Іван Кудашкін – командир екіпажу, гвардії-лейтенант Олександр Чернов – штурман і гвардії сержант Петро Уханов – стрілець-радист... вісімдесятий виліт їх «Петлякова» (бомбардувальник «Пе-2» – ред.) обезсмертнив імена членів цього екіпажу. У той день Кудашкін отримав завдання: знищити ворожу переправу через велику водну артерію... Одиночний «Петляков» стрімко пішов до цілі. Ось і ворожа переправа. По настилу понтонів повзуть на правий берег сталеві танки. А на лівому березі – в очікуванні переправи – маса артилерії, сотні танків, автомашин, возів.
Біля переправи Кудашкін розвернув свій літак. Ударила зенітка. Спокійний голос Чернова вказав кут, висоту, напрямок. «Петляков» пішов в атаку та з висоти 35-ти метрів скинув бомби. Разом із клубами диму і пінистими стовпами річкової води в повітря злетіли понтони переправи. На дно глибокої ріки пішла ворожа техніка.
Бойове завдання виконане. Але літак мав ще кілька бомб та невитрачений кулеметний боєкомплект льотчика і штурмана. А на лівому березі – приваблива ціль: танки, артилерія, техніка ворога. Кудашкін вдруге розвертає літак, але в цей момент зенітний снаряд розбив бензобак, спалахнуло полум’я. Льотчик на швидкості намагався збити вогонь, проте це не вдалося – полум’я охопило машину, закрило кабіну. Але в цей момент ніхто з трьох – ні Кудашкін, ні Чернов, ні Уханов не думали про життя. Востаннє охоплений вогнем «Петляков» перетнув ріку. Гвардії лейтенант Кудашкін бачив перед собою лише скупчення фашистської техніки – танків, гармат, цистерн, автомашин. Кудашкін мчав назустріч наміченій цілі... Страшний вибух струсонув повітря. Спалахнули охоплені полум’ям німецькі танки, техніка, рвалися боєприпаси, бензоцистерни.
Так виконали свій обов’язок гвардійці. Слава героям безсмертного подвигу!»
Чимало сил віддав пошукові документів льотчиків співробітник Саранського музею військового і трудового подвигу Іван Бурнайкін. Він з’ясував усі подробиці подвигу і біографії героїв – Кудашкін народився в 1922 році в селі Підлісна Тавла (Мордовія), Чернов родом з Тули, Уханов – з Ярославля. Завдяки наполегливості того ж І. Бурнайкіна, ради ветеранів 36-го авіаполку, командуючого колишньої 2-ї повітряної армії маршала авіації С. Красовського, а також клопотанням адміністрації Мордовії і Кам’янець-Подільського району вдалося домогтися прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР про нагородження загиблих льотчиків: у 1991 році І. Кудашкіну присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а трохи пізніше О. Чернова і П. Уханова нагородили орденами Вітчизняної війни І ступеня.
Так через 47 років після подвигу в небі над подільською землею екіпаж бомбардувальника «Пе-2» під командуванням І. Кудашкіна був відзначений заслуженими нагородами.

P.S. Матеріал підготовлений за документами, наданими співробітником Саранського музею військового і трудового подвигу І.С. Бурнайкіним (Росія, Республіка Мордовія).