Військовими льотчиками стають лише патріоти і романтики

Відповідальна і напружена пора нині у військових авіаторів Старокостянтинівської бомбардувально-розвідувальної бри- гади. Днями розпочалася підготовка до святкового параду на честь 18-ї річниці Незалежності України, що відбудеться 24 серпня у столиці нашої держави. Найдосвідченіші екіпажі літаків Су-24М демон- струватимуть не тільки киянам, а й усьому світові бойову готовність і міць віт- чизняної авіації.

Усі паради – їхні
Зліт, вихід на заданий курс, збір ланки та ще декілька обов’язкових елементів парадного дійства повторюють по декілька разів на день. Усі екіпажі, включаючи резервні, відшліфовують злагодженість дій не тільки за ясного безхмарного неба, а й у складних метеорологічних умовах. Адже мають перевірити себе й бути готовими виконати завдання за будь-якої погоди.
Участь у головному параді країни для військового підрозділу – це велика честь. За словами заступника командира війсь- кової частини А2502 з виховної роботи підполковника Дениса Качана, старокостянтинівські авіатори гордяться тим, що брали участь у всіх військових парадах, які проводилися в Києві з нагоди Дня незалежності України.
У 2004 році під час реформування Збройних Сил України бригада була перетворена в розвідувально-авіаційну ескадрилью, на озброєнні якої, крім літаків-розвідників, з’явилися ще й бомбардувальники, і, по суті, залишилася єдиною в Україні такого спрямування.
– Наш військовий підрозділ регулярно залучається до участі в різноманітних експериментах, які проводяться в Збройних Силах України. Це, зокрема перехід на полки, з полків на бази, а потім з баз на авіаційні бригади. З 2004 року, згідно з Указом Президента та рішенням міністра оборони, наша бригада була обрана пілотною серед повітряних сил України по переходу на комплектування військовослужбовцями за контрактом. І, починаючи з 2005 року, ми одними з перших у державі стовідсотково відмовилися від військовослужбовців строкової служби, – розповідає підполковник Денис Качан.

Згадати все
Вже другий рік поспіль ведуться експерименти по комплектуванню підрозділу військовослужбовцями з резерву, тобто, тими, хто виявив бажання згадати, що таке армія.
А віднедавна військовослужбовцями Старокостянтинівського гарнізону можуть стати громадяни України, які навіть не проходили строкової служби. Звичайно, якщо вони підходять за психологічними та фізичними параметрами. Після недовготривалого курсу молодого бійця вони набувають статусу повноправних членів військового підрозділу, стають справжніми професіоналами, фахівцями своєї справи. Заробітна плата таких військовослужбовців сягає дев’ятсот гривень на місяць. Можливо, для обласного центру вона й замала, а ось для Старокостянтинова, тим паче, для юнака, якому виповнилося 18-19 років, цілком нормальна, якщо врахувати пільги на безплатне лікування, забезпеченість житлом.
Для успішного впровадження служби за контрактом велику увагу приділяють житловому будівництву. На території частини споруджено гуртожитки, в яких водночас може розміститися близько двохсот чоловік. А ще двісті п’ятдесят сімей протягом останніх років отримали ключі від нових квартир у трьох багатоповерхівках, що виросли у військовому містечку «Авіатор». Нині ведеться спорудження ще одного будинку. Щоправда, через кризу воно призупинилося. Однак, якщо не наприкінці цього, то на початку наступного року воно буде відновлене. Згодом планується ввести в експлуатацію ще ряд будинків. Так що років через три-чотири всі військовослужбовці будуть повністю забезпеченні житлом. У містечку «Авіатор» також планується спорудження дитячої поліклініки, дитячого садочка та інших закладів соціальної інфраструктури.

Дороге задоволення – літати
Звичайно, криза негативно вплинула не тільки на будівництво житла для військовиків. Насамперед, вона позначилася на бойовій підготовці особового складу. Через скорочення фінансування значно зменшилася кількість польотів.
Якщо за часів колишнього Радянського Союзу кожен льотчик за штурвалом перебував у повітрі по 100-120 годин на рік, то зараз цей показник скоротився у п’ять разів. Лише екіпажі, які входять в об’єднані сили швидкого реагування, літають по 30-40 годин на рік. Для решти кількість польотів обчислюється, як кажуть, за залишковим принципом. Однак це не викликає серйозної занепокоєності у професійних військових. За словами екс-міністра оборони Анатолія Гриценка, котрий нещодавно відвідав старокостянтинівських авіаторів, сучасний ступінь бойової готовності як Збройних Сил взагалі, так і їхньої бригади відповідає сучасним реаліям і загрозам, які існують для України.
Підполковник Денис Качан пригадує, як у колишні добрі часи в середині дев’яностих він налітував за рік по сто сорок годин, а були періоди, що лише по дві години або й навіть двадцять хвилин: – Якщо рік не політаєш, то коли сідаєш за штурвал літака, зразу важкувато керувати без звички. Але за 7-10 вильотів всі навички відновлюються, і це не впливає на безпеку польотів. Якщо не виходить літати в гарнізоні, то керівництво повітряних сил як мінімум раз на рік для молодих льотчиків робить спеціальні збори, де вони відновлюють свої навички, проте не на бойових, а лише на навчальних машинах. Для решти пілотів є спеціальні тренажери.
– Армія зараз не те місце, де заробляють гроші. Тут, дійсно, служать патріоти, навіть, я б сказав, романтики. Когось цікавить життя у військових гарнізонах, когось заманює романтика польотів. У нашому підрозділі є такі льотчики, які заради того, щоб літати, готові місяцями не отримувати зарплатні. Звичайно, хотілося б, щоб професіоналізм військових авіаторів оцінювався належним чином, – продовжує свою розповідь Денис Качан.

Пенсіонери у тридцять
Якщо пілот відлітає встановлену норму годин, то рік служби йому зараховується за два. І вже в 29-30 років він може спокійно йти у відставку або продовжувати просуватися по кар’єрних щаблях вгору. Головне, аби дозволяв стан здоров’я. А для цього льотний склад харчується за спеціальними нормами. Вже другий рік старокостянтинівські авіатори не переймаються проблемами забезпечення продуктами харчування. У минуле відійшли ті часи, коли тилові служби їздили на продуктові склади та бази. Тепер цим займаються приватні структури за угодою з Міністерством оборони.
Пенсія військового авіатора зі Старокостянтинова становить, в середньому, 2,5-3,5 тисячі гривень на місяць. Але, погодьтеся, психологічно важко було чоловікові у розквіті сил, сповненому енергії, який звик бути постійно в русі, жити за військовим статутом, раптом опинитися за бортом, стати нікому не потрібним. Якщо в країнах Євросоюзу та Сполучених Штатах Америки провідні авіакомпанії чекають на відставку військових льотчиків, щоб їх взяти до себе на роботу, то у нашу цивільну авіацію військовим пілотам потрапити дуже важко через різноманітні нормативно-базові документи. Допомогти колишнім військово- службовцям адаптуватися до цивільного життя, знайти гідне місце у ньому взялися працівники соціальної служби міського Центру Громади. Оскільки держава на такі цілі коштів не виділяє, то вирішили скористатися інвестиційним проектом трастового фонду НАТО «Партнерство заради миру».
За два тури навчання тривалістю по три місяці перепідготовку пройшли вже шістдесят три чоловіки. Вони отримали кваліфікаційні свідоцтва державного зразка і відповідні сертифікати міжнародного зразка за спеціальностями: «Системний адміністратор комп’ютерних систем і мереж» та «Маркетолог на ринку товарів і послуг». Більше половини з них працевлаштувалися.
Криза – явище тимчасове. І старокостянтинівці сподіваються, що незабаром ряди військових льотчиків поповнюватимуть не тільки патріоти і романтики, а ця професія буде надто престижною і високооплачуваною.