ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2019

Феномен сільського фельдшера

Микола ЗАВЕРУХА Суспільство 1033

85-річна Людмила Ошуст з Красилівського району бачить людські хвороби ще у момент їхнього зародження

Хоча Людмилі Федорівні Ошуст із Веселівки Красилівського району в нинішньому році виповнилося вже вісімдесят п’ять, проте односельці ще й досі звертаються до неї по медичну допомогу. З багаторічного досвіду переконані, що поставлений нею діагноз завжди точний і безпомилковий. Нерідко висококваліфіковані лікарі, на озбро- єнні яких великий арсенал сучасної діагностичної апаратури, дивуються, наскільки ця жінка, а по суті, вже бабуся, чітко розрізняє ознаки більшості хвороб, не тільки під час їх найвищого прояву, а й навіть у період зародження в людському організмі.
У чому ж полягає феномен цієї дивовижної жінки?


Допомагає досвід
– Ніякого надприродного хисту у мене немає. Це все досвід, який роками здобувався у повсякденній практиці. Стаж роботи у медицині складає понад півстоліття. За цей період довелося мати справу з усякими хворобами. І в різних умовах лікувала людей, – пояснює моя співрозмовниця.
Шлях у медицину для Людмили Ошуст, а тоді ще Красавіної (дівоче прізвище – авт.), розпочався в далекому 1943 році. Після закінчення Ростовського медичного училища Ярославської області, що в Росії, у складі новосформованого хірургічно-польового пересувного госпіталю 38 армії потрапила на фронт.
– Ми постійно перебували на відстані п’яти-десяти кілометрів від передової і вважалися останньою лінією фронту. Вслід за військами, що вели безперервний наступ, проходили санітари з медсанбату, підбирали поранених і доставляли у наш госпіталь для надання першої медичної допомоги. А потім їх відправляли у стаціонарні госпіталі тилу. Удень приймали поранених бійців, а вночі оперували, робили переливання крові, промивали рани, перев’язували. Бувало, що інколи на тиждень лише декілька годин спали. Та втоми не відчували, бо постійно вели боротьбу за життя вісімнадцяти-дев’ятнадцятирічних юнаків, які потрапили під ворожі кулі. Тут кожна секунда відігравала важливу роль, – пригадує Людмила Федорівна.
Людмила Ошуст була старшою медсестрою у відділенні. Хоча інколи доводилося перекваліфіковуватися й на хірурга. Якось, пригадує, привезли пораненого з газовою гангреною. Нога розпухла, під шкірою накопичився шкідливий газ. Щоб хвороба не прогресувала, потрібно було негайно зробити чотири поздовжніх розрізи на нозі. Зазвичай, це повинен робити лікар. А він, бідолаха, від перевтоми впав на ліжко і спав безпробудним сном. Людмила Федорівна, недовго думаючи, взяла до рук скальпеля. Ще й досі пам’ятає скрипучий звук шкіри, коли її відтягувала. Здавалося, ніби в морозяний день по снігу йдеш.
В пам’яті жінки курйозний випадок, що стався на Вінниччині. Вночі одному з поранених бійців оперували ногу. Ні гасових ламп, ні свічок не було. Освітлювали в приміщенні саморобними каганцями, виготовленими з гільзи снаряда. Лікар дістав скальпель і попросив, аби ближче до нього підсвітили. Один необережний рух – і раптом займається посудина з ефірним маслом, яке використовували замість наркозу. Довелося водночас і бійця оперувати, і пожежу гасити.
Найбільший страх Людмила Ошуст пережила, коли загинула подруга Ніна Будрімова з Брянської області. Молода медсестра йшла полем, натрапила на міну і підірвалася.
Під час звільнення Києва Людмила Ошуст отримала поранення. Під час ворожого нальоту перебігала між будинками, де лікували наших бійців. Раптом у голову потрапив осколок, задівши тім’яну кістку. На щастя, це не завдало великої шкоди здоров’ю. Осколок видалили, а через два дні вона знову рятувала поранених від смерті.
У складі хірургічно-польового пересувного госпіталю пройшла всю Україну, Польщу. Перемогу зустріла в Чехословаччині.
За мужність та героїзм, проявлені в роки Великої Вітчизняної війни Людмилу Ошуст нагороджено орденами Богдана Хмельницького та Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, багатьма медалями.

Працювала і вдень, і вночі
Після закінчення війни молодій дівчині не було куди повертатися. Мати померла ще до війни, а батько загинув під час бойових дій. Тому вирішила продовжити службу в армії. Доля закинула її в одну з військових частин Хмельницького.
Згодом з військової служби пішла у відставку і за направленням обласного управління охорони здоров’я переїхала в Ярмолинецький район. У 1949 році вийшла заміж. А потім з чоловіком Во- лодимиром Олександровичем перебралися у Веселівку Красилівського району. Через два місяці святкуватимуть діамантове весілля.
Дорогих ювілярів приїдуть вітати три дочки зі своїми сім’ями, друзі, знайомі, односельці, яким вона врятувала не одне життя.
– Свого часу на території Веселівської сільської ради, до якої входять три села і хутір, був лише один медпункт, а мешкали понад дві тисячі чоловік. Працювати доводилося і вдень, і вночі. Тільки пологів приймала близько тридцяти за рік. Були випадки, що породіллю треба було транспортувати в дільничну лікарню, що знаходилася в сусідніх Западинцях. Якось вагітну не довезли буквально декількасот метрів до лікувального закладу, пологи приймали в першій-ліпшій хаті. А було й таке, що родили на підводі, в кузові автомашини. Найбільше запам’яталося, як одна жінка привела дитинку на світ під вантажною автомашиною. На дворі йшов сильний дощ. До лікарні ще далеченько було. Довелося зупиняти машину і з породіллею ховатися під кузовом, – пригадує Людмила Федорівна.
Людмила Федорівна ніколи не шкодувала, що стала медиком.
– Коли я врятувала людині життя, і бачу в її очах вдячність, то в самої аж серце тремтить від радості, – каже вона.
– Людмила Ошуст – досить авторитетна в селі людина. До її думки завжди прислуховуються, намагаються виконувати всі поради. Бо знають, що вона прекрас- ний фахівець, можна навіть сказати, фанатично віддана своїй справі. Побільше б було серед нас таких людей, то світ був би добрішим, – так охарактеризував героїню моєї оповіді голова Веселівської сільської організації ветеранів війни і праці України Микола Бойко.




Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую