Батько Миколи Мозгового – вихованець дитбудинку

Вранці 30 липня перестало битися серце поета, композитора, співака, народного артиста України, директора палацу культури «Україна» Миколи Мозгового. 1 серпня відбулися похорони. Миколу Петровича поховали у Києві на Байковому кладовищі.
Народився Микола Мозговий у мальовничому селі Сарнів Волочиського району у звичайній сільській родині. Батько Миколи Мозгового – Петро Григорович виріс у дитбудинку. Під час війни був сином полка. Мати – Євгена Федорівна – мала дівоче прізвище Рак. Вона працювала у колгоспі.
У селі, де до 7 років ріс Микола Мозговий, лишилося чимало його рідні. Про нещастя, котре сталося з відомим земляком знали не всі селяни. Про смерть племінника Галина Бохонько дізналася від журналіста.
«Та як так! – бідкається 75-річна Галина Бохонько. – Він іще ж молодий. – Жінка починає плакати. Трохи заспокоївшись, розповідає: «Пригадую, як Микола був маленьким. Почав рано ходити – місяців у 10. І то так хутко, але часто падав, і бив лобика. То ми його закручували у хустинку, щоб голову не бив. Коли виріс, разом зі своїм батьком до нас приїжджали. То завжди вони і мій батько співали: «Берёзы, берёзы, родные берёзы». А усі троє гарно вміли співати. Мій старший син Борис і молодший Василь дуже схожі на Миколу».
56-річна Людмила Мельник на дівоче прізвище Яцишина, добре пам’ятає Миколу Мозгового після армії.
«Я і мати Миколи – троюрідні сестри, – каже Людмила Мельник. – Була ще зовсім малою, коли Микола приходив до баби Паланки. В 6 років батьки разом з Миколою переїхали до села Новоселиця Івано-Франківської області. Його батько у сусідньому селі був головою колгоспу, а я в них три з половиною роки прожила в хаті. Вчилася у медучилищі. Пригадую, як Микола приїхав з армії. Такий стрункий, гарний хлопець. Бувало залізе у погріб, наточить вина, і все мене вгощає. А Софія Ротару родом з сусіднього села Маршинці. Вони дружили з Миколою. Коля за бажанням батька вступив до Харківського юридичного інституту. Пригадую його весілля у студії «Укрконцерту». Дружина Віта – з Хмельницького. Я так танцювала, що аж мозоля собі натерла. Востаннє Миколу зустріла у 2002 році. У нього саме була передвиборна програма. Я йду по греблі у сусідньому селі, а тут зупиняється якась червона іномарка. Виходить він, і щось каже. А мене спочатку і не впізнав. Але потім згадав. Шкода Миколу. Добрий був чоловік, ніколи не зазнавався. Зажди був простим. Я про його смерть дізналася сьогодні. Почула по радіо. Нехай йому буде земля пухом і царство небесне».   
Хата, де зростав Микола Мозговий, нині потроху розвалюється. Двері прочинені навстіж. Деякі вікна вибиті. Це обійстя Миколиної маминої матері, баби Теклі. У 1944 році німці спалили частину села. В тому числі і хату баби Теклі. Після війни помешкання відбудували. Чверть століття назад хату батьків Миколи Мозгового купила жінка похилого віку Глафіра Бохонок, котра жила по-сусідству.
Пригадую Миколу, як він ще дитиною бігав до дядька, – розповідає 70-річний Анатолій Коропатницький. – Жвавий був хлопець. Кругом встигав.  Останній раз його бачив років 8 тому. Тоді приїжджав з журналістами і показував свою хату. У сільському магазині купив ковбаси, тушонки. Взяв пляшку. Приходить до хати та й каже: «Здоров, Філька». А вона йому: «Яка я тобі Філька, я Глафіра Нікіфорівна». Простий був ніколи не зазнавався».
Після смерті Глафіри Бохонок хата за правом власності належить її племіннику. Однак чоловікові немає до цього помешкання ніякого діла. Тож глиняна хатина, де колись жив Микола Мозговий, поступово розсувається.
Сарнів здавна славиться своїми цілющими водами  За селом б’є джерело.
«Сюди по воду ходили ще батьки Миколи Мозгового, – каже голова Сарнівської сільради Галина Крет. – Бо криниць в селі майже не було. І Микола пив цю цілющу воду. Вона насичена сірко-воднем. Минулого року тут побудували капличку. І басейн. Люди тут купаються. Кажуть, вода допомагає від усіляких хвороб. В селі ще є 100-літня дерев’яна церква. Мати Миколи була з віруючої родини. На свята брала  з собою і Миколу».

Трохи про нього
Микола Мозговий розпочинав кар’єру естрадного співака в Івано-Франківському ВІА «Беркут», в 1977 році був запрошений до Київського мюзик-холу. Двічі, в 1979 та 81 роках, він займав друге місце на конкурсі виконавців пісень соцкраїн в Ялті. Та слава до нього прийшла спочатку як до композитора – в 1979 році Софія Ротару заспівала його «Рідний край».
Мозговий переходить до «Укрконцерту», і з того часу виконує тільки власні пісні: «Моя перша любов», «Горянка», «Вперше», «Минає день», «Зачаровані слова», «Дві качелі». Спочатку співав з ВІА «Мальви», згодом, коли в 1986 році йому присвоїли звання заслуженого артиста, зібрав власну акомпануючу групу «Вересень». Виконуючи сольну авторську програму, він деякий час був найоплачуванішим співаком в Україні.
В 1991 році Мозговий припиняє концертну діяльність і віддає перевагу своєму новому хобі – бізнесові: він керує фондом ім. В. Івасюка, влаштовує пісенні фестивалі («Море друзів» в Ялті та ім. В. Івасюка в Чернівцях), у нього власна студія звукозапису, що згодом переросла в Державний театр пісні.
Микола Петрович відрізнявся безкомпромісністю у ставленні до колег, які співають «під фанеру». Й сам завжди співав вживу. Навіть після страшної автокатастрофи, котру пережив у 90-х. За два дні до смерті він сказав своєму товаришу актору Івану Гаврилюку: «Мабуть, я вже помру». Через два дні його серце зупинилося.