ye-logo.v1.2
13 Листопада, 2019

На «блошиному» ринку в Хмельницькому чого тільки немає. Хіба що блох

www.ye.ua Суспільство 5508

Виявляється, в обласному центрі нині функціонує декілька «блошиних» ринків. Деякі з них, як наприклад, біля залізниці, неподалік від речового ринку, працюють майже щодня.

Товар  з  власної  шафи

Продавці цього ринку переважно пенсіонери. Асортимент їхнього товару складається з особистих чи речей родичів та сусідів. Одним словом, суцільний «секондхенд» радянського виробництва. Тут вам і норкові комірці, і старенькі чоловічі костюми фабрики «Більшовичка», і ще багато багато різного одягу, котрий можна відшукати в старенькій бабусиній шафі.
«Я хочу продати пальто чоловіка, він в мене «лежачий» і навряд чи встане з ліжка до самої смерті – каже Наталя Володимирівна, одна з жіночок, яка облюбувала собі “торгівельне” місце біля зілізниці. – Всі речі належать комусь із нашої сім’ї. Це курточка моя, а це доньчина. Я не кожний день тут буваю, але серед продавців є й такі, що весь вік такими речами торгують. Прибуток з такої торгівлі невеликий. Як 3050 гривень за день уторгуєш, то це вже удача. Хоча можна день простояти й гривні не побачити. Учора продала старий норковий комірець за 50 гривень, а сьогодні вже маю 10 гривень за стару ляльку моєї дорослої онуки. Її в мене купив якийсь хлопець. Каже, що займається реставрацією радянських іграшок».
Увесь нехитрий товар Наталі Володимирівни розвішаний на місцевому «прилавку» – гілках кущів та дерев, а ще обережно розкладений на старенькій клейонці. «Основні торги у мене починаються, коли покупці «речового ринку» повертаються з покупками, – каже пані Наталя. – Можуть зупинитися, розгледіти речі та придбати щось недороге. Багато серед клієнтів й жителів області, які йдуть на електрички на станцію під Кам’янецьким мостом. А хтось, взагалі, приходить до нас спеціально. Є навіть постійні клієнти.
«Я часто купую щось у цих людей, бо мені їх дуже шкода, – каже пані Ольга, власниця контейнера на «старому ринку». – Переважно тут стоять пенсіонери та інваліди. І позбавляти їх мізерного заробітку не можна. Нікому ці продавці тут не заважають. Великих прибутків не мають, тому б не змогли платити будьякі збори».

Невеличкі «барахолки» нині є майже на кожному стаціонарному ринку
Скажімо, біля центрального продовольчого ринку є декілька розкладок, де продаються старі рідкісні видання та доволі раритетні антикварні речі – самовари, монети, ордени.
Та найбільший та найстаріший «блошиний ринок» розташовується у парку імені Франка.
На центральній алеї він функціонує щонеділі. Колись його називали «книжковим» ринком. Хоча, нині тут усе менше книжок, які власники розпродають з домашніх бібліотек.
Радянські іграшки, кулінарні книжки за ціною від 10 до 30 гривень, старі платівки та касети онука – усе це пенсіонерка Тетяна Борисівна розкладає просто на землі. Щонеділі жінка за будьякої погоди йде торгувати на «блошиний» ринок у парку Франка.
«Я торгую тут заради того, щоб вижити, – каже Тетяна. – Чоловіка поховала, а власної пенсії ні нащо не вистачає. Доводиться продавати те, що роками купувалося. Півроку тому продала колекцію ножів чоловіка та декілька кришталевих ваз, прикрашених сріблом. Дуже шкода та нічого не поробиш… Взагалі, я не вважаю ганебним продавати власні речі. Звісно, спочатку ховала обличчя від знайомих, та згодом це минуло. Познайомилася з сусідами по торгівлі. В кожного з них своя власна історія, яка привела на цей ринок…».

Столове срібло та іграшки з «Кіндера»
Проте, сказати, що на ринку в парку імені Франка торгують лише люди, які заробляють на шматок хліба, буде неправильно. Для певної категорії людей – це невеличкий бізнес. До того ж, інколи прибутковий за рахунок колекціонерів, любителів старовини та просто багатих людей. Монети, ордени, марки, антикварний посуд, мідні статуетки, японська порцеляна та столові прибори з срібла та мельхіору, рідкісні вінілові диски, саперні лопатки, військові фляги, каски та навіть іграшки з «Кіндер сюрпризів» і ще багато різного інколи дивакуватого товару можна купити на цьому «блошиному» ринку.
«Я захоплююсь усім, що пов’язано з радянською епохою, – ділиться Дмитро, 25річний бізнесмен. – Ось прикупив сьогодні орден із зображенням Сталіна за 120 гривень. А ще хочу купити радянський прапор та декілька агітаційних плакатів радянського виробництва. Вони, зазвичай, продаються з лівого боку біля погруддя Івана Франка. Загалом, мені цікаво сюди приходити та роздивлятися старі речі. До прикладу, минулого тижня відшукав старовинний портсигар. А коли поспілкувався з колекціонерами, то з’ясував, що його можна вдвічі дорожче продати у столиці». Хоча, поки Дмитро вагається. Каже, що його прибереже на «чорний день». Хто знає, якою вона буде – ота старість…


Дмитро ПАНОК.
Фото автора.

 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую